Хроніка капітана Блада

— М'язи в тебе нівроку, Неде, а от тями катма, — відказав Блад. — Я нітрохи не напартачив. Що ж до Бразо Ларго, то він розумний дикун, сумніву у цьому немає» і він буде підтримувати з нами дружбу хоч би й тому, що ненавидить іспанців.

— Ну, а ти поводився так, начебто їх любиш, — промовив Волверстон. — Ти тільки й робив, що посміхався та розкланювався перед цим проклятим іспанцем, який обдурив нас із золотом, ти…

— Та годі тобі, іспанець чи не іспанець, а він шляхетний хлопець, — відповів Блад. — Вивезти ж звідси золото, коли він почув про наше наближення, було його обов'язком. Якби він був не такий шляхетний, він би втік разом з тим золотом, а не залишався б тут на своєму посту. А на шляхетність відповідають шляхетністю, ось що я тобі скажу про все це.

І тут, перш ніж Волверстон встиг що-небудь сказати, від річки, перекриваючи галас підпилих піратів, долинув пронизливий чистий звук сурми. Блад схопився на ноги.

— Це повертаються Хагторп та Ібервіль! — вигукнув він.

— Слава богу, вони запопали нарешті це золото! — мовив Волверстон.

Вони вибігли з будинку й кинулись до Земляного валу, куди вже мчав натовп піратів. Коли Блад вибіг на нього, перша з пірог уже підійшла до пристані, і з неї вистрибнув Хагторп.

— А ви швидко обернулись! — гукнув Блад, стрибаючи вниз назустріч йому. — Ну, як, вдало?

Хагторп, високий, плечистий, з головою, обмотаною жовтою хусткою, став перед Бладом.

— Вдало, та не для тебе, капітане, — загадково мовив він..

— Ти хочеш сказати, що ви їх не наздогнали? Ібервіль, який у цю мить вийшов з піроги, відповів за свого товариша.

— Нікого й не треба було наздоганяти, капітане. Цей зрадливий іспанець обдурив тебе. Він брехав, коли розповідав, ніби відіслав золото з міста, а ти повірив йому, повірив іспанцеві!

— Та кажіть же нарешті, що сталось! — урвав їх капітан Блад. — Він не відсилав звідси золота? Отже, ви хочете сказати, що воно тут?

— Ні,— відповів Хагторп. — Ми хочемо сказати, що після того, як він обдурив тебе своїми брехнями, ти безкарно відпустив його, не подбавши навіть про те, щоб-зробити обшук, і дозволивши йому забрати золото з собою.

— Що ти верзеш? — розсердився Блад. — Звідки ти це можеш знати?

— Миль за десять звідси нам по дорозі трапилось індіанське селище, і в нас вистачило розуму зупинитись там і спитати, чи давно пропливали піроги з іспанцями. Нам відповіли, що ніяких пірог повз селище не пропливало ні сьогодні, ні вчора, і взагалі ні разу після останніх дощів. От звідки ми знаємо, що твій благородний іспанець набрехав. Після цього ми зразу ж вирішили повернутись і напівдорозі назад натрапили на загін дона Домінго. Ця зустріч заскочила його зненацька, бо він аж ніяк не розраховував, що ми так швидко про все дізнаємось. Проте поводився так само спокійно і ввічливо, хіба трохи люб'язніше. Він зразу ж цілком щиро зізнався, що обдурив тебе, але сказав, що потім, після того як ми відпливли, передав золото тобі як викуп за себе й за тих, хто його супроводжує. Він додав, що ти доручив йому передати нам наказ негайно повертатись назад, і показав написану твоєю рукою записку, що гарантувала йому безпеку.

Тут втрутився Ібервіль і швидко закінчив розповідь:

— Але не будучи таким довірливим з іспанцями, як ти, і вважаючи, що хто збрехав один раз, брехатиме й далі, висадили всіх на берег і зробили трус.

— І ви знайшли золото? — вигукнув приголомшений Блад.

Ібервіль трохи помовчав і посміхнувся:

— Ти дозволив іспанцям взяти на дорогу стільки харчів, скільки вони хотіли. А чи не помітив ти, з якого джерела дон Домінго наповнив свої барильця?

— Барильця? — перепитав Блад.

— В тих барильцях було золото — фунтів шістсот-сімсот, не менше. Ми привезли його з собою.

Коли радісне ревище, викликане цим повідомленням, потроху вщухло, капітан Блад уже встиг оговтатись. Він засміявся.

— Здаюся, — сказав він Хагторпу й Ібервілю. — І щоб покарати себе за те, що дозволив себе так по-дурному обкрутити навколо пальця, я змушений щонайменше відмовитись від своєї частки здобичі. — Трохи помовчавши, він уже серйозним тоном спитав: — А що ви зробили з доном Домінго?

— Я пристрелив би його за таку підступність! — з люттю мовив Хагторп, — якби не Ібервіль. Так, так, саме Ібервіль пустив сльозу й упрохав мене відпустити іспанця.

Молодий француз засоромлено похнюпив голову, уникаючи здивованого й запитального погляду капітана Блада.

— Та відчепіться від мене, — з викликом вигукнув Ібервіль, захищаючись. — А що б зробили ви? Адже там була жінка, його маленька дружина-індіанка!

— Слово честі, я щойно подумав про неї,— промовив Блад. — І от заради неї — та й заради нас самих — найкраще буде сказати Бразо Лаго, що дона Домінго з дружиною вбито в сутичці за золото. Барильця із золотом належно підкріплять нашу розповідь. Так буде спокійніше для всіх, і для старого індіанця також.

Отже, хоч пірати й повернулись із Санта-Марії з багатою здобиччю, участь Блада в цій справі розцінювали як одну з його небагатьох невдач. Проте сам він був про це зовсім іншої думки.

Розділ VII ЛЮБОВНА ІСТОРІЯ ДЖЕРЕМІ ПІТА

Історія кохання Джеремі Піта, молодого шкіпера з Сомерсетшира, доля якого після жахливої ночі під Седжмуром міцно переплелася з долею Пітера Блада, належить до часів, великих успіхів Блада, коли під його командою було аж п'ять кораблів і більше тисячі людей. різних національностей, що охоче корилися запровадженій Бладом дисципліні, бо він був досвідчений ватажок і йому завжди щастило.

Блад тільки що здійснив дуже вдалий наскок на іспанську флотилію шукачів біля Ріо-дель-Хача. Він повернувся на Тортугу, щоб полагодити кораблі, і треба сказати, що це було зроблено своєчасно.

В цей час у Кайєнській затоці стояло кілька інших піратських суден, і містечко аж гуло від п'яних гульбищ. Шинки й крамнички, де продавали ром, процвітали, шинкарі й жінки — білі й мулатки, такого ж строкатого походження й національності, як і самі пірати, позбавляли цих морських розбійників більшої частини їхньої здобичі, яку вони відняли в іспанців, що в свою чергу рідко коли бували кращими від грабіжників.

Як завжди, це були неспокійні часи для мосьє д'Ожерона, представника французької Вест-Індської компанії й губернатора Тортуги.

Мосьє д'Ожерон, як ми знаємо, мав від піратів чималий зиск: він брав певний процент з їхньої здобичі, який вони охоче платили губернатору як портовий збір, а також використовував їх іншим шляхом. Ще в мосьє д'Ожерона, як ми теж пам'ятаємо, було дві дочки: ставна й смаглява Мадлена і тоненька життєрадісна Люсьєна. Але Мадлена всупереч усій своїй статечності піддалася залицянням одного негідника-пірата на ім'я Левассер. Щоб відвернути від неї небезпеку, батько посадив її на корабель і відправив у Францію. Проте Левассер, вчасно пронюхавши про це, кинувся навздогін і захопив той корабель. З дівчиною могло статися найгірше, якби не втрутився капітан Блад, який вирвав її з піратських рук і повернув, цілу й здорову, але протвережену досвідом, батькові.

Відтоді мосьє д'Ожерон почав приймати гостей у своєму великому білому будинку, що потопав у затишному саду на пагорбі за містечком, з особливою обережністю і розбірливістю.

Капітан Блад після такої великої послуги, зробленої губернаторській родині, вважався своєю людиною. А оскільки його офіцерів ніяк не можна було вважати звичайними піратами, всі вони були політичними бунтарями і тільки вигнання примусило їх увійти до «берегового братства», їх також добре приймали в домі губернатора.