Капітан Зірвиголова

Що ж робили у цей час Молокососи?

Вони стежили за ворогом і час від часу розважалися тим, що підстрілювали якого-небудь необережного піхотинця чи кавалериста.

Так, вони розважалися. Ми не перебільшуємо, бо світ ще не бачив таких спокійних обложених, так мало стурбованих тим, що відбувалося, з таким байдужим, принаймні зовні, ставленням до страшного лиха, яке насувалося на них.

Молокососи безмежно довіряли своєму юному командирові, непохитна бадьорість якого передалася всьому маленькому гарнізону обложеної ферми.

Зірвиголова сказав Молокососам:

— Я все беру на себе! Ми пройдемо, не залишивши за собою відсталих: майор Колвілл надовго запам'ятає зустріч з нами.

Сам Зірвиголова з Фанфаном таємниче поралися над чимсь у віддаленій будівлі ферми. Інші захисники з наказу Жана продовжували перестрілку, щоб відвернути увагу порогів і дати їм перебільшене уявлення про чисельний склад гарнізону ферми.

Покінчивши з своєю загадковою роботою, Зірвиголова послав Фанфана до захисників, а сам попросив Татуся пройти з ним до тітки Поля Поттера.

Участь перекладача у розмові з нею була необхідна, бо ця добра жінка не розуміла жодного слова по-французькому.

Жан шанобливо вклонився їй і, як людина, що цінує час, без зайвих передмов почав ділову розмову.

— У вас півтораста голів худоби — корів і телиць. Хочете продати їх мені?

— Але ж, любий мій хлопче, англійці однаково заберуть їх і зжеруть. Якщо корови можуть вам на щось придатися, беріть їх даром.

— У скільки оцінюєте ви кожну корову?

— Принаймні флоринів у двісті… Та навіщо говорити про ціну, коли…

— Двісті флоринів, помножені на сто п'ятдесят, — це тридцять тисяч флоринів. Так. Точно тридцять тисяч. А тепер, будьте ласкаві, поверніть мені книжечку, яку я дав вам на зберігання, перед тим як іти до водойми у вбранні сестрички Беті… Дякую вам, люба тітонько! — сказав він, одержавши свою чекову книжку.

Він розгорнув її, накидав на чеку кілька слів, потім відірвав сторінку і передав господині:

— Ось чек на тридцять тисяч флоринів. Ви можете пред'явити його в банк Преторії або в банк Лоренцо-Маркеса. У кожному з них вам виплатять вказану тут суму. Це плата за корів, які належать тепер мені.

— Але ж я хочу подарувати їх вам!

— Гаразд, гаразд… Дякую вам, до побачення! Я поспішаю. А папірець ви все-таки заховайте.

На цей час снаряди зруйнували вже велику частину муру. Утворилась придатна для атаки пробоїна.

Сонце заходило. Через годину буде зовсім темно, а в англійців не видно ніяких готувань до штурму.

Зірвиголова не помилився. Колвілл вважав, що на фермі не менш як сотня Молокососів. Щоб уникнути надто великих втрат, він вирішив іти на приступ під покривом ночі.

Зірвиголова тимчасом не вживав ніяких, навіть найелементарніших заходів для відбиття атаки. А він же незважаючи на свій вік, був досвідченим командиром.

Навпаки! Можна було подумати, що він безмежно радіє бреші, пробитій у мурі англійськими снарядами. Якби не безперервний обстріл з гармат, він, мабуть, наказав би навіть очистити пролом зсередини і зовні від уламків і каміння.

Фанфан, нічогісінько не розуміючи в усьому цьому, дуже здивувався, почувши, як Зірвиголова бурмоче:

— Якщо вони пройдуть тут без вагань, їх уже ніщо не зупинить, і вони помчать…

— Хто «вони»? — спитав Фанфан.

— Скоро побачиш, — відповів Зірвиголова, з лукавою усмішкою потираючи руки.

Сонце зайшло. Швидко насувалися сутінки.

— У нашому розпорядженні ще година, — сказав Зірвиголова. — За роботу!

Він велів Молокососам нарізати гілок з колючих дерев, що оточували подвір'я (бури охрестили ці дерева ім'ям «зачекай трохи», ботаніки звуть їх acacia detinens), а сам попросив стару матір родини і численне плем'я двоюрідних сестер Поля пройти з ним у ту саму віддалену споруду, де він недавно працював з Фанфаном.

Там на столі в симетричному порядку були розкладені двісті динамітних патронів з ґнотами різної довжини.

Татусь, який супроводив їх, здивувався, побачивши таку кількість вибухової речовини страшної сили.

— Генерал Бота прислав ці патрони для знищення водойми. Ми витратили тоді всього дванадцять штук. А тепер пустимо в хід решту. Поясніть їм, будь ласка, Татусю, що таке динаміт.

— Та тут навіть малята ознайомлені з динамітом і вміють з ним поводитися, — відповів Татусь-перекладач.

— Прекрасно! Нехай жінки прив'яжуть міцніше товстим шпагатом по патрону до одного з рогів кожної корови. Міцно і швидко. Біля самої основи рогів. І, головне, швидше. Зрозуміло? Корови знають своїх господарок і спокійно стоятимуть під час цієї операції.Татусь зрозумів, нарешті, задум командира. Широка, на весь рот, усмішка освітила його обличчя.

В англійському таборі, як і раніше, панувала мертва тиша. Ворог просувався вперед повільно і методично, масованими частинами.

Артилерія замовкла. Припинилась і рушнична стрілянина. Колвілл мав намір узяти Молокососів живцем і побоювався, щоб якась випадкова куля не вбила когось із них.

Жінки з незбагненною мужністю і швидкістю взялися за свою страшну роботу. Корови довірливо дозволяли робити над собою операцію, що загрожувала їм неминучою загибеллю.

Минуло близько півгодини.

— Скінчили нарешті? — турбувався Зірвиголова.

Ніч позбавила його звичайного спокою, і час тягся тепер для нього надто повільно.

Принесли ліхтарі. У приміщенні стало світло.

— Швидше! Швидше!..

Минуло ще чверть години. Ворог наближався. Уже виразно було чути ритмічну ходу солдатів і навіть брязкотіння зброї.

— Підпалюйте ґноти! Швидше! Всі сюди!.. Тягніть з каміна головешки!

Чоловіки і жінки кинулися в їдальню, схопили палаючі поліна і стали підпалювати ґноти.

Перелякані корови тривожно ревли. Господині заспокоювали їх лагідними, добре знайомими їм словами і поцмокуванням язиком.

Сміливі жінки безстрашно снували з палаючими головешками серед ґнотів і бікфордових шнурів, що з тріском розгорялися.

А досить було догоріти одному із цих шнурів, і всі б загинули.

На прохання Татуся стара мати родини відчинила загін для худоби.