Капітан Зірвиголова

Він щойно покинув Молокососів. Не сказавши нікому ані слова, він погнав свого поні крізь густу смугу чорного диму, де щоразу спалахували довгі язики полум'я.

Садиба мала близько гектара землі. Вона була оточена високим і міцним муром, який перетворював цю частину ферми на справжню фортецю.

Досягши муру, Зірвиголова покопався в кобурі і вийняв з неї останній динамітний патрон. Досі Жан зберігав його на крайній випадок. Рискуючи загинути від вибуху, він з учорашнього дня носив із собою цей патрон, на якому до того ж був бікфордів шнур і гніт для запалювання.

Командир Молокососів спішився, спокійно уклав патрон біля самого фундаменту муру, з опаленими віями і ледве дихаючи скочив на поні і повернувся до своїх товаришів.

— Увага! — сказав він хрипким голосом.

Іскри і гарячі головешки раз у раз летіли на них звідусіль. Поні, обпечені цим вогненним вихором, починали скаженіти. Молокососи насилу справлялися з ними.

Та й самі вони, бідолашні чортенята, зазнали сильних опіків. На їхніх задимлених сорочках з'явилися дірки, крізь які видно було здуту пухирями шкіру.

Молокососи гасили вогонь сильними ляпасами по своїх боках і грудях і стоїчно, без нарікань і стогонів, чекали смерті або порятунку.

Минуло ще півхвилини. Тридцять секунд пекельних страждань!

Несподівано розлігся вибух, який заглушив і рев вогненної бурі і вигуки англійців. Під ногами затрусилась земля, і впала частина розпеченого до білого муру.

— За мною! — вигукнув Зірвиголова.

З потрісканих губ Молокососів вирвався зойк — то був крик надії і полегшення.

Зірвиголова дав шпори своєму поні і перший ринув у палаюче горно.

Коні, ошалівши від жару тліючих мундирів, якими були обв'язані їхні голови, несамовито понеслися серед палаючих колод, розпеченого каміння і вогненних снопів.

Ця скачка тривала кілька секунд.

— Сюди! Сюди! — гукав безстрашний капітан своїй команді, що мчала слідом за ним.

Ура! Ура! Утворився новий прохід. Останній патрон зруйнував десять квадратних метрів муру. Молокососи вихором вилетіли з ферми і кар'єром помчали в степ.

Їхні коні скакали, немов антилопи.

Молокососи швидко поздирали з коней палаюче шмаття.

Втікачі промчали вже чотириста метрів, перш ніж улани встигли помітити їх чудесну втечу. А помітивши, вони також пустили коней у галоп.

І почалася погоня!

Великі англійські коні, під вигуки і удари шпор, мчали навдивовижу швидко. Але й бурські конячки, роздратовані опіками, не здавали. Відстань між противниками не меншала.

Поні, здавна звиклі рухатися серед велетенських рослин Африки, примудрялися, немов щури, прослизати між високими стеблами, в яких плуталися ноги англійських скакунів. Кінець кінцем, Молокососи набагато випередили своїх переслідувачів.

Менше ніж за чотири хвилини втікачі пройшли відстань у два кілометри.

При всій своїй сміливості улани все-таки були змушені припинити переслідування. Вони занадто відірвалися від головних сил англійців і були тепер у непідкореній зоні.

Побоюючись, щоб їх не атакувала ворожа кавалерія, улани повернули назад і стали повільно відходити до ліній англійських військ.

Шалений біг заспокоїв, нарешті, бурських конячок, і вони помітно уповільнили рух.

— Хакі забираються геть… слово честі, забираються! — вигукнув, озирнувшись, Фанфан.

— Можна б і спочити зараз, га, хазяїне?

— Стоп! — скомандував Зірвиголова.

Усі одинадцять поні одразу ж зупинились, і Молокососи опинилися обличчям до ворога. Самі того не усвідомлюючи, Молокососи зробили повний поворот. Хоробрі юнаки, не змовляючись, відстебнули карабіни. Боротьба так увійшла в їх життя, а наступальна тактика так відповідала їх темпераментові, що вони уже знову були готові відкрити вогонь.

Ще трошки, і вони б кинулися в атаку. Ех, коли б у розпорядженні їхнього командира було хоч чоловік з тридцять!

Від англійців їх відокремлювало тепер не більше як шістсот метрів.

— Чи не послати їм вогника навздогін, га, хазяїне? — спитав Фанфан з фамільярністю, що не мала нічого спільного з воїнською субординацією.

— Спробуємо! — відповів юний командир.

Молокососи навели рушниці на взвод уланів, стомлені коні яких перейшли тепер на крок.

— Вогонь!

І вони відкрили швидкий вогонь. Кілька секунд постріли гриміли безперестанно. У ворожому загоні почалося замішання: люди судорожно піднімали руки і сторч валились із коней; тварини ставали дибки і падали; миготіли піки; лави уланів швидко танули.

Застигнуті на такій відстані влучним огнем, англійці вважали за краще покинути поле бою і скоро зникли з очей.

— На жаль, — сказав ніби на закінчення Зірвиголова, — більше нам тут нема чого робити. Вирушаємо на північ і спробуємо добратися до Вінбурга.

Незабаром Молокососи доїхали до повноводної річки. То був Верхній Вет, одна з лівих приток річки Ваалю.

Зовсім стомлені, вмираючи від спраги, вкриті опіками, вони з насолодою кинулися в червонуваті води і, фиркаючи від задоволення, плескалися, плавали, поринали і жадібно ковтали свіжу річкову воду, — словом, повністю винагородили себе за всі недавні злигодні.

Але коли нестерпна спрага була нарешті задоволена, настійливо заявив про себе вовчий голод.

Їжі в них не було.

На щастя, недалеко від берегів Вету росло дуже багато бататів — бульбової рослини, що зветься «бурською картоплею».

— Ходімо по картоплю! — гукнув Фанфан.

Вискочивши з води, мокрі Молокососи взялися викопувати бульби цих малопоживних рослин, придатних хіба тільки на те, щоб обманути голод.

Швидко зібравши багатий урожай, вони розвели велике вогнище, трохи підпекли батати і стали жадібно уминати їх напівсирими.

— Нашому обідові бракує тільки англійського ростбіфу, — пробурмотів Фанфан.

— Ви просто випещений ласун, маестро Фанфан, — відповів лікар Тромп. — Бурська картопля — дуже цінна крохмалиста речовина.

— Крохмалиста? Згода. А все-таки ростбіф теж дуже цінна городина! При одній тільки згадці про нього аж слина тече. Правильно, хазяїне?

Та Зірвиголова, який ніколи не втрачав доброго настрою, цього разу мовчав, поринувши в якісь невідчепні думи. Гастрономічна балаканина Фанфана не доходила до його свідомості, думки його витали десь далеко.