Кассандра

Кассандра

Чому ж ти сам сю жертву не заколеш?

Гелен

Сліпий наосліп лити кров не хоче. Нехай твоє видюще око править рукою певною. Єдине серце нехай наказує руці й очам.

Деїфоб

Хай буде так. Нехай хоч раз Кассандра не скаржиться на людську неймовірність. Коли не винен еллін, хай за кров спокутує Кассандра перед Зевсом, а людський суд мовчатиме тепер, за сеє ручить старший син Пріама.

Гелен вкладає меч в руку Кассандрі. Кассандра мовчки бере меч. На знак Деїфобовий Сінона підводять ближче.

Сінон

(простягає до Кассандри зв'язані руки і падав на коліна)

Пророчице!… Ох, як благати маю негідний я пречистую тебе? Чужі тобі дрібні діла людськії, ти, богорівна, дивишся, як Мойра, на болі серця смертного, слабкого… Ще, може, горе кревної родини тобі, як і богам, святе здається, та я, нещасний, без родини в світі, я сирота, без матері, без батька,- признатись мушу, ти ж бо всевидюща… Єдину тільки маю наречену, вона мене кохає… О, я тямлю, для твого слуху сі слова - марниця… Коли б ти знала… Ох, коли б ти знала, як рветься серце з тяжкої розлуки і як душа вмирає від тривоги!…

Серед троянок рух, зітхання, декотрі втирають сльози.

Кассандра

(хоче запанувати над власним зрушенням)

Встань, елліне, і говори спокійно.

Сінон

(встає)

Пробач мені, але про це спокійно уста мої не можуть говорити… прости, вони тремтять…

(Закриває лице плащем і замовкає. Згодом одкривається і провадить далі).

Чом я, бездольний, моєї Левкотеї не послухав? Тож так вона мене тоді благала, як я тепер тебе благаю ревне. «Ох, не вбивай мене!
– вона волала,- згляньсь на мої весняні молодощі!» Та я стояв, мов скеля, і дивився на чорний корабель, на темні хвилі. І крикнула до моря Левкотея: «Ой, море, море! Ти жива розлуко!» І безліч раз оті слова безумні, ридаючи, нещасна промовляла… І я їх чув, аж поки зашуміли навколо мене темні, чорні води…

(Береться за голову і тихим, немов далеким голосом квилить-промовляє).

«Ой, море, море! Ти жива розлуко!»…

Кассандра

(стурбована)

Тебе лишили вмисне?

Сінон

(покірно)

Так, царівно.

Кассандра

Навіщо?

Сінон

Ох, царівно, я не знаю! Мене лишили сонного. Прокинувсь - аж серед поля я, один, як палець. Либонь, давно ще мав на мене гнів потужний Діомед, що я прилюдно безжалісним назвав його Хароном в той час, як він, а з ним ще наших двоє, розвідача троянського вбивали.

Кассандра

(напружено)

Коли?

Сінон

Давно, пророчице, тоді ще Пелід наш був живий. Та пам'ятливий у гніві Діомед,- його вразило, що я насмів обороняти бранця, його рукою взятого на смерть. Але ж мені так жаль було троянця. Такий був молоденький і вродливий, так жалісно благав про милосердя… Ой, горе! Так і я тепер благаю, та нікому за мене заступитись хоч би єдиним словом… Всі мовчать… Смерть неминуча… Нащо ж протягати останні сі хвилини під мечем?!

(Раптом падав на коліна і нахиляв голову).

Спусти свій меч на мене, невблаганна!

Кассандра

Гелене, я не певна, може, справді не винен цей чужинець? Як гадаєш?

Гелен

Я, сестро, не вгадаю без пташок.

Деїфоб

А я дивуюся з твого вагання. Адже могла колись ти ціле військо людей невинних одіслать на страту єдиним словом,- і не жаль було. Так що ж тобі якийсь один чужинець? Невже він ласку заслужив у тебе заступництвом єдиним за троянця єдиного? Адже лідійське військо бажало врятувати цілу Трою і то від тебе ласки не зазнало.

Кассандра

(з розпачливим поривом здіймав вгору меч над Сіноном, але рука їй затремтіла, і вона повагом спускає меч, не зачепивши Сінопа)

Ти одібрав мені останню силу тим спогадом… Пролита марне кров волав до богів супроти мене… Багряна хмара насува на очі, на розум мій… Ох, непрозора хмара!

(Меч випадав їй з рук).

Рука моя зов'яла… серце всохло… тьма… тьма…

(Хитається і падає на руки Геленові).

Гелен

Вона зомліла! Поможіте, троянки-сестри!

Троянки несуть Кассандру в глибину храму.

Гелен

(до Сінона)

Елліне, ти вільний, бо не хотять боги твоєї смерті.

VIII

Той самий майдан. Вечоріє. Ніч насувається швидко, темна, безмісячна, тільки зорі сяють різко, як в холодні вітряні ночі. На майдані поставлена сторожа: один вартовий коло царської брами, другий коло Скейської, третій коло храму, четвертий ходягь навколо, вартує троянські оселі. Всі узброєні, як на війну. Сторожа який час вартує мовчки. З царського двору чутно відгуки музики і веселого бенкетного гомону.

1-й вартовий

(від царської брами)

Ну, свято, братця!

2-й вартовий

(від Скейської брами)

Та вже так, що свято! Хто п'є-гуляє, а сторожа стій і стережи, хтозна-чого й від кого.

3-й вартовий

(від храму)

Не стало Гектора, не стало й глузду. О, той не марнував би часу нам, не збиткувався б над підвладним людом,- сам був герой, та й іншим ціну знав, а сі…