Кайдашева сім’я

 «Була я в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі, а в свекра личко моє змарніло й брови полиняли, — подумала Мотря, роздивляючись на себе в дзеркалі. — Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький».

 Свекруха пішла до шинку та напідпитку судила свою невістку на все село, що вона нічим не догодить невістці; що справить, то все для неї погане, та дешеве, та не до лиця.

 Молоді молодиці все чисто переказували Мотрі, як її судить у корчмі свекруха.

 «Постривай же, свекрухо, не буду я більше для твоєї панської шкури на тонке полотно прясти», — подумала Мотря, і з того часу вона стала прясти починки собі окремо та ховати в свою скриню.

 — Навіщо ти, Мотре, ховаєш починки в свою скриню? — спитала Кайдашиха.

 — На те, що треба; не буду ж їх їсти, — одрубала Мотря.

 — А може, й поїси: хто тебе знає, — сказала Кайдашиха.

 — Не бійтесь, не понесу в шинок, не проп'ю і не буду напідпитку судити, як ви мене судите.

 — Що ж ти з ними думаєш робити? — спитала мати.

 — Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки. Може, й під мої боки хтось постеле подушки...

 Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, і трохи стурбувалась. Вона пряла ліниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня. Вона боялась, щоб Мотря часом не випряла всього прядива.

 — То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? — спитала Кайдашиха.

 — Прядиво таке ваше, як і моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні не терла на терниці, може, більш од вас?

 Кайдашиха замовкла. Для неї здалося, що невістка того не зробить, а тільки метиться над нею за товсті сорочки.

 Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.

 — Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнишся? — спитала в Мотрі свекруха.

 — В мене нема жартів, — сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в її руках і черкалось об сволок.

 Кайдашиха зобидилась.

 — Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, — крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило.

 — Ба не дам, бо й мені треба, — одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.

 — Дай сюди, кажу тобі! — крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злості. — Я сама зараз буду мотать.

 — Ба не дам! В вас нема чого мотать, бо ви нічого не напряли, — крикнула й собі на всю хату Мотря й ухопила мотовило обома руками.

 — Геть собі ік нечистій матерії. Дай мотовило, кажу тобі! — зарепетувала Кайдашиха вже не своїм голосом і вхопила мотовило обома руками, ще й потягла до себе.

 — Ба не дам! Хіба будемо битись, чи що? —крикнула Мотря й сіпнула до себе мотовило.

 — Дай!

 — Ба не дам!

 — Дай, кажу тобі!

 — Ба не дам!

 Молодиці підняли страшний ґвалт. Чоловіки позбігались у хату. Їм здалось, що молодиці б'ються. Серед хати стояли свекруха й невістка й сіпали кожна до себе мотовило. Обидві були люті, в обох очі блищали. Починок качався долі. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврін повитріщали на молодиць очі, не знаючи, од чого скоїлась між ними така сварка. Свекруха й невістка так розлютувались, що не примітили чоловіків.

 — Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! — кричала Кайдашиха й сіпала до себе мотовило.

 — Одчепіться, бо й я вмію пхатися, — кричала Мотря несамовито й тягла до себе мотовило.

 — Чи ви подуріли сьогодні, чи показились, — сказав Кайдаш, — чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!

 Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, невважаючи на його слова.

 — Та це вони, мабуть, в ворона граються, — обізвався насмішкувато Лаврін.

 — Це добра іграшка! Мотре! покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобі руки.

 Кайдаш ухопив кочергу й замірився на молодиць; вони його ніби й не бачили й все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тоді була п'ятниця. Він був голодний та сердитий. Жіночий крик дратував його.

 — Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою! — крикнув він на всю хату.

 Молодиці стояли бліді, як смерть, і од злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усієї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило й потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невістка розійшлись набік.

 — Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? — почав Кайдаш. — Господи! сьогодні свята п'ятниця, а вони тобі, неначе на злість, тільки до гріха доводять. Нащо тобі, Мотре, те мотовило?

 — Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш, — сказала Мотря.

 — Вона хоче прясти собі на полотно нарізно од нас, — сказала Кайдашиха, ледве дишучи.

 — Нащо тобі прясти нарізно? Чи тобі хто полотна не дає, чи що? — спитав Кайдаш у Мотрі.

 — Хочу прясти, бо маю право, — сказала Мотря.

 — Ставте, тату, мерщій хату через сіни, — обізвався Карпо.

 — Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала, — сказав батько.

 — Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав, — сказав Карпо.

 — Карпе! не дратуй мене, коли хочеш, щоб і в тебе була ціла чуприна.

 — Далеко вам до моєї чуприни! — обізвався Карпо.

 — Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? — крикнув батько.

 — Мабуть, уже переросли... Мати кривдить жінку, а ви мене, —сказав Карпо.

 — Хто ж тебе зобижає? Хіба я тобі їсти не даю? — крикнув батько.

 — А хіба ж ви дали мені коли хоч копійку в руки? Я роблю, а ви гроші в свою скриню ховаєте.

 — Нащо тобі гроші? Хіба хочеш їх пропить? — сказав батько

 — А хоч би й пропить. Яке вам до того діло? — сказав Карпо.

 — То ти мене будеш на сгарість вчити! — кричав старий Кайдаш, блідий, як смерть, та все приступав до Карпа.

 — Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас.

 — То ти через свою дурну жінку будеш мені цвікати таке в вічі! Чого ти, бісова дочко, гризешся з матір'ю? — крикнув старий Кайдаш, махаючи поламаним мотовилом. —Чи ти хочеш бути найстаршою в хаті, чи що? Чи ти хочеш, щоб мати була тобі за наймичку? Я тобі полічу ребра оцим мотовилом.

 Кайдаш махнув на Мотрю мотовилом і зачепив її по руці.

 Між батьком і Мотрею став Карпо, неначе з землі виріс.

 — Тату! не бийте Мотрі! — крикнув він несамовито. — Яке право ви маєте бити мою жінку?