Кайдашева сім’я

 Діти пороззявляли роти. Горішки й маківники залоскотали у їх ротиках. Вони дивились на багату тітку і все ждали, що з-під її поли от-от посиплються горішки, а з-за пазухи повискакують маківники.

 — Оце, боже мій! Не взяла дітям нічогісінько. Нате ж вам хоч по шажку.

 Кайдашиха витягла з пазухи хусточку, розв'язала вузол і роздала по шагу. Діти дивились на шаги й не знали, що з ними робити.

 — Чи можна, мамо, їсти дзеню? — спитала маленька дівчинка і полизала язиком свою дзеню.

 — Не бери, серце, в рот! Бе, пхе! — сказала Кайдашиха.

 — Кака дзеня! Якби маківників, — сказав хлопчик.

 — Мамо, хочу маківників! — зарепетувала дівчинка.

 — Які в тітки жовті ноги, неначе в нашої зозулястої курки, —сказав голосно, але ніби про себе, старший хлопчик.

 — Хто видав так говорити! Ось я тобі дам! Ідіть собі гуляти надвір, — сказала Балашиха й випровадила дітей з хати.

 Балаш з Кайдашем посідали кінець стола й почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.

 — Оце, Боже мій! Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати. Тепер Петрівка, такий важкий час, —бідкалась Балашиха.

 — Адже ж, мамо, я принесла з лісу глечик суниць, — вихопилася Мелашка. — Зварім на полудень вареники з суниць та з полуниць.

 — Отже ти, дочко, добре радиш, — сказала Балашиха. — Побіжи вибери свіжих огірочків та й заходжуйся коло вареників, а ми з свахою трошки побалакаємо.

 Мелашка завешталась по хаті, зняла з кілків ночви, винесла в сіни й пішла в хижку за борошном.

 Кайдашиха не зводила з неї очей. Мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава.

 «Ну, невеличка поміч буде мені з такої невістки. Для неї ще б тільки на припічку кашу їсти», —думала Кайдашиха.

 Хлопець приніс кварту горілки. Балашиха накраяла хліба. Балаш почастував гостей горілкою. Кайдаш вихилив чарку до дна, а Кайдашиха, по свойому звичаю, тільки губи вмочила й втерлась хусточкою. Вона взяла скибку хліба, щоб закусить. Хліб був чорний, як земля, глевкий та несмачний. Кайдашиха через силу проковтнула шматочок. Хліб давив їй у горлі.

 «Чи ці люди вбогі, чи Балашиха зовсім не хазяйка? Довго прийдеться мені вчити цю Мелашку, — подумала Кайдашиха і важко зітхнула. — Коли б хоч не була така сатана, як Мотря. І в Мотрі не поганіші брови, а за тими бровами ціла купа лиха».

 — Погана в вас в Бієвцях горілка, неначе сироватка з перцем, — сказав Кайдаш, згадуючи ту чудову запіканку з червоним перцем, що він пив на розглядинах в Довбиша.

 — Погана, бо іродів шинкар розводить водою, — промовив Балаш. — Бодай йому смерть така, як оця горілка.

 — Так, тільки смердить горілкою, — сказав Кайдаш.

 Хазяїн почастував Кайдашиху. Кайдашиха багато приказувала, а мало випила.

 «Ну, та й горда моя сваха! Тільки полоще губи в чарці», — подумала Балашиха.

 Поки старі балакали та пили, Мелашка затопила в печі й поліпила вареники. Кайдашиха не зводила з неї очей та все скоса поглядала на чорні, неначе житні, вареники на ситі.

 Незабаром і вареники поспіли. Балашиха одцідила їх на друшляк і подала на стіл.

 — Вибачайте на цей раз, будьте ласкаві. До вареників нема меду, — сказала хазяйка.

 — Та обійдемось, моє серденько, і без меду. Чи це житні, чи пшеничні вареники? — спитала Кайдашиха.

 — Та це в нас така пшениця вродила, — сказала хазяйка, — не пшениця, а якась мішаниця з житом.

 Кайдашиха полизала вареники, виїла полуниці, а тісто покинула на полумиску.

 Полуднуючи, свахи зговорились, щоб зараз після Петра в першу неділю справити весілля. Лаврін пішов з Мелашкою в садок і не міг з нею наговориться.

 — Якби батько не оддав мене за тебе, то я б сама собі смерть заподіяла, — говорила Мелашка до Лавріна.

 — Чи не буде, Мелашко, тобі скучно за Бієвцями? — спитав Лаврін.

 — Там мені буде веселенько, де ти будеш зо мною, моє серденько, — сказала Мелашка.

 Балашиха вийшла й покликала Лавріна й Мелашку полуднувать. Балаш почастував їх з своїх рук і налив чарку Кайдашисі. Кайдашиха взяла чарку в руки, і хоч була сердита, але таки не вдержалась і розпустила на всю хату мед своїм язиком.

 — Будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля! Дай тобі, Боже, спішно робити; щоб твої думки були повні, як криниця водою, щоб твоя річ була тиха та багата, як нива колосом. Дай вам, Боже, і з роси, і з води; нехай ваше життя буде між солодкими медами, між пахучими квітками.

 Кайдашиха таки випила чарку, хоч і скривилась, як середа на п'ятницю. Мелащина краса таки розв'язала їй язик й витягла з його меду цілий улик.

 Кайдаші надвечір розпрощались з новими сватами і поїхали додому.

 — Горді наші свати, нема що казати, — сказала Балашиха. — Не знаю, чи добре тобі, дочко, буде в цієї чепуристої свекрухи, — промовила вона до Мелашки.

 Нешвидкою ступою потяглися Кайдашеві воли вздовж Западинців. Кайдашиха сиділа високо на возі і вже поховала свої жовті сап'янці, прикривши їх свитою. Лаврін ішов осторонь коло воза.

 — Ой поганяй швидше воли! — крикнула Кайдашиха на чоловіка. — Коли б завидна вилізти з цього каторжного вулика. Буду пам'ятати, коли їздила на ці Западинці. Не заманите мене сюди й калачем. Поробили двері. нічого сказати! Трохи собі голови не знесла, а на очіпку зробила собі правдиві Западинці.

 — Зате ж, мамо, в вас на голові, мабуть, набігли цілі Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на голові? — спитав насмішкувато Лаврін.

 — Моргуля! Твоя теща правдива моргуля. Хліба не вміє доброго спекти. Набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цією невісткою наберуся три копи лиха, ще й з верхом. Мотря пригнала в двір стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кішку.

 Кайдашиха лаялась та все подивлялась набік, чи часом не вглядить де знайомих людей, їй здавалось, що проти неї назустріч вийде вся бієвська громада з головою на чолі.

 — Поганяй-бо швидше! Може, забіжу на часок до попаді, та хоч пополудную гаразд, та досхочу нап'юся наливки. Я в тутешньої попаді, як у себе вдома.

 Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.

 — Та не баріться, мамо, не залежуйтесь довго на пухових подушках, — гукнув матері вслід Лаврін.