Клуб Боягузів

— Ну, що сталося? — Білан-старший труснув дівчину за плечі. Не сильно, але відчутно.

Максим знав свого батька. Тепер той уже не злився. Перший напад люті минув, коли він зрозумів — усе в порядку, всі живі, всі здорові. Минув і перший переляк. Тепер Білан-старший був просто дуже стурбованим. Дівчина-підліток, сама на трасі, під машину стрибає, якась дивна...

— Чого мовчиш? — грубувато запитав Максим.

Дівчина подивилася на нього. Тоді сіпнулася, почувши, як хряскають дверцята машини. Максим озирнувся на звук — це Денис вийшов на повітря дізнатися, що ж тут без нього відбувається. Перевівши погляд із одного хлопця на іншого, вона раптом заговорила:

— Я злякалася...

— О, слава Богу, прокинулась! — вигукнув Білан-старший. — А я, по-твоєму, не злякався? Куди ото треба було так стрибати і для чого?

— Я не стрибала, — тепер дівчина відповідала вже більш упевнено.

— А що робила? — поцікавився Білан-старший.

— Хотіла зупинити якусь машину... Це я так навперейми побігла... Думала, ви не зупинитесь...

— Хороші справи! — вигукнув Білан-старший. — Ти ж просто під колеса летіла! Якби я не вивернув кермо... Так, усе, закрили тему! — він випростався. — Звідки ти?

— Місцева. З Пирятина, — дівчина кивнула на вказівник.

— Тобі додому треба?

— Треба, — кивнула вона. — Я тут, недалеко, в селі була... В гостях...

— Рано ти по гостях ходиш, — тато глянув на годинник. — Не сподобалося?

— Ой, там свої проблеми, — дівчина вже зовсім оговталася. — Мене ще вчора з вечора завезли до тітки. А я з кузиною не дуже в тих... ну, розумієте? Коротше, не дочекалася, поки за мною приїдуть, розвернулася і пішла. Сама, думаю, доберуся, тут же недалеко.

Максим із подивом завважив: дівчата на Полтавщині називають своїх двоюрідних сестер, які живуть у селах, кузинами. Дуже добре, що в місцевих жительок такий великий словниковий запас.

— Гаразд, лізь у машину, королево доріг, — зітхнув Білан-старший. — Тобі куди в Пирятині?

— На базар. Той, що біля траси, знаєте, величезний. Там мама торгує. Тортиками, — для чогось уточнила вона.

— А в Пирятині класні тортики на базарі, — вклинився в розмову Черненко. — Правда, хто не бував у Пирятині на базарі і не їв там тортика — вважайте, не був у Пирятині. А ще там такі котлетки, така ковбаска домашня, печеня в горщиках...

— Їсти хочеш? — поцікавився Білан-старший.

— А ви ніколи не їли в Пирятині? — Денис зробив круглі очі.

— Я в той бік не так часто їжджу. Більше в західному напрямку...

Максимові здалося, що тато заскочений зненацька. Хоча в принципі загнати його в подібну ситуацію було досить складно навіть дорослим людям. А тут Черненко почав нахвалювати якісь дурні пирятинські тортики — і Білан-старший не знає, що йому на це відповісти. Може, варто списати це на стрес чи шок, пережитий його татом кілька хвилин тому... А Денис тим часом дедалі більше відчував себе майже місцевим і охоче розводився про те, про що батько і син Білани не мали уявлення:

— І дарма! Ви знаєте, як моя мама називає пирятинський базар? Пирятинський супермаркет! Там усе є! Особливо — тортики! Такий здоровенний шматок з кремом, причому — домашнім, не фабричним. Є шоколадні, є вафельні, є безе, є спеціальні заварні тістечка завбільшки з дві долоні! Скажи? — він кивнув дівчині. — Твоя мама такі пече чи якісь інші?

Замість відповіді вона якось дивно глянула на нього, потім підняла круглі очі на Білана-старшого.

— А ви звідки знаєте, що я королева?

— Це я так просто сказав, — знизав плечима той, і Максим зрадів несподіваній зміні теми. Невідомо чому, але розмова про тортики починала його дратувати, хоча нічого прикрого в ній він не міг знайти.

— Просто так мене мій тато постійно називає, — вперше за весь цей час дівчина посміхнулася. — Моє прізвище Король, а звати Клавою. То підкинете до Пирятина, люди добрі?

— Кажу ж — лізь у машину, — до Білана-старшого повернувся гарний настрій. — Бач, як воно — справді королева, донька Короля.

— З твоєї мами — тортик! — додав Черненко. Клава Король закусила губу, потім сказала:

— Якщо можна, ліпше не говорити їй про те, що я, ну... Словом, що так вас налякала. Без того доведеться пояснювати, чого це я сама так рано від тітки повернулася. І так проблема, а тут іще така пригода...

— Та поїхали вже! — роздратовано промовив Максим і першим повернувся в машину.

Білан-старший зайняв своє водійське місце. Клава Король вмостилася ззаду, поруч із Денисом.

Поїхали далі.

Глава 4 Денис хоче з'їсти буйвола

Увесь час, поки вони їхали до знаменитого пирятинського базару, на задньому сидінні відбувалося щось дивне.

Білан-старший не звертав уваги, стежив за дорогою. А Максим, якого вся ця несподівана пригода починала трошки дратувати, не дивився на дорогу, а позирав у дзеркальце назад. І відзначив цікаву закономірність.

Спочатку, хвилин п'ять, Клава і Денис сиділи мовчки, навіть на певній відстані одне від одного. Потім нова знайома обережно почала підсуватися до нього. Ще трошки — і Черненко вже нахиляється до неї, а дівчина починає щось шепотіти йому на вухо. Далі — ще цікавіше: Денис, роблячи вигляд, ніби просто крутить головою, роззираючись довкола і роздивляючись пейзажі за вікнами, почав час від часу зиркати назад. Кожного разу після того, як зиркне, нахилявся до дівчини і теж щось тихо говорив їй на вухо. А вже коли попереду був Пирятин, Клава знову відсунулася від Черненка.

Базар тут був справді величезний. Не обдурила донька Короля.

Біля синього критого павільйону вишикувалися в кілька рядів легкові машини. Трошки далі по трасі прилаштувалося кілька вантажівок. Водії та пасажири легковиків, розмістившись просто на капотах, задоволено молотили фірмову місцеву страву — тушковану в горщиках картоплю з м'ясом та грибами. Водії вантажівок поважно ходили між рядами із зовнішнього боку базару. Час від часу хтось заходив усередину, і за той короткий час, поки наші подорожні роздивлялися, що тут до чого, двоє дядьків вийшли звідти з покупками — величезним копченими лящами, пахощі від яких буквально наповнювали повітря і приємно лоскотали ніздрі.

Але як би не було цікаво стежити за всім цим бурхливим життям довкола смачної та доступної їжі, Максим усе ж більше цікавився їхньою випадковою попутницею. Хоча нічого особливого в її поведінці зараз не було. Вона якось дуже швидко подякувала Білану-старшому, який взяв із неї клятву більше ніколи не стрибати під машини, махнула хлопцям і зникла всередині критого павільйону. Погляд, яким її проводжав Денис, насторожив Максима. Причину настороженості він так і не зміг собі пояснити — просто йому ця вся колотнеча не дуже подобалася.