Кобза

"Рідний краю! Чи забуду..."

Рідний краю! Чи забуду Я святі слова оці. Ні, тебе кохати буду І в терновому вінці. В твоїм світлі, як у раю, З твоїх джерел щастя п’ю; Тільки гірко, як згадаю Сумну доленьку твою. А то - миле все здається, Все хотів би обійнять, Слізка втіхи нишком ллється, Струни весело дзвенять. Що ж так скупо блима сонце, Мов сліпе, над краєм сим? Усміхнись нам крізь віконце, Дай тепла побільше всім!

"Як умру, то не згрібайте..."

Як умру, то не згрібайте Землі наді мною, А засипте в чистім полі Свіжою травою. В головах щоб зеленіли Явір та тичина, А в ногах - на спомин людям Червона калина. Прийде дівчина-голубка На мою могилу, Тихо сяде під калину, Здйхне через силу. І згада про мене з сумом Серденько гаряче, Наді мною, сиротою, Нищечком поплаче.

"Гей же, любий наш співаче!..."

Гей же, любий наш співаче! Ти скажи нам, заспівай, Як убогий люд скрізь плаче; Кривді верху не давай. Заспівай про бідність люту Та злочинства світові, Про сірому, в пекло пхнуту, Розбуди думки живі. Вік борись за край свій рідний, Що тебе співать послав. Глянь, як б’ється наймит бідний, Злидаря в піснях прослав. Про великі заповіти Нагадай нам хоч слівцем, Щоб тебе нам зрозуміти, Щоб назвать тебе співцем.

ХМАРИ

Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; Як згадаю сад зелений,- Болить серце... Візьміть брата! Понад лісом без запину Попливли ви, полинули... Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули. Поллєтеся ви дощами. Зросте жито серед поля; Я ж заплачу слізоньками - Все недоля та недоля. Поллєтеся - цвітуть квіти, Я ж заплачу - та й нічого; Вільно громом вам гриміти, А я змовчу - от і всього. Так летіть же в край південний, Сухі ниви напувайте. Щоб не гинув люд нужденний, Тихим вітром повівайте. Скажіть щире привітання Всім коханим, всьому краю, Як сумую з безталання, Як за ними умираю!

"Як ластівки ждуть вітру над водою..."

Як ластівки ждуть вітру над водою, Піднявши крила, щоб летіти в ірій. Так я ждав часу з думкою сумною - Пливти в край інший; жаль мене брав щирий За тих, що тут, на березі, остались В гірких сльозах, у вічних злиднях жити, Де хвилі з лютим ревом розсипались, Неначе все хотіли затопити.

НА ДОБРАНІЧ!

На добраніч всім вам на ніч! Божий день погас. Все на світі спочиває; Скоро ранок знов засяє; Спіть же в добрий час! Тихо, тихо, змовкло лихо, Ніч кругом лягла; Не чуть співу, ні сопілки, Дідусь-сторож бродить тільки Посеред села. Спи, трудящий! Хай в мир кращий Сон тебе знесе! На чужині хай кохана Тобі сниться, хай до рана Сниться рідне все! На добраніч! Сили за ніч Пошли, боже, нам! От-от стане розвидняться, Зжене з ліжка важка праця - Кінець любим снам!

СПІВЦЕВЕ НАРІКАННЯ

Не співається мені, Бо про що співати? Хто почує ті пісні, Як всі звикли спати? Сум, недоля - от і все, Мій коханий краю! Як співать мені про се, Так піду до гаю І повішу ліру там Або кину в полі - Буйним бавитись вітрам, Грати на роздоллі. Може, часом тим зросте Інше покоління, А з ним вкупі і святе Почуття боління.

"Я не співець чудовної природи..."

Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її, З ума не йдуть знедолені народи,- Їм я віддав усі чуття мої. Серед ясних, золочених просторів Я бачу люд без житнього шматка... Блакить... пташки... з-під соловйових хорів Мов ніж, вража скрізь стогін мужика. Нехай кругом розумний лад та втіха,- Не здужа їх мій мозок осягти, Бо скільки кривд, бо скільки всюди лиха, Як хижий звір, братів гризуть брати. Нехай людці, що до вітхнення вдатні, Співають нам на всякі голоси Про райські сни й куточки благодатні,- Де плачуть, там немає вже краси! Нехай вони, кохаючись «на лоні», Мук забуття вишукують дарма, Їх не заспать: у серця відгомоні Озветься світ з турботами всіма!

"Як побачу я квіти пахучі..."

Як побачу я квіти пахучі, Моє серденько враз защемить, З очей сльози поллються пекучі, Бо, побачивши квіти пахучі, Милий образ згадаю в ту ж мить. Як побачу я зіроньку ясну, То не видко других уже зір; Нарікаю на долю безщасну, Бо, побачивши зіроньку ясну, Я згадаю коханої зір. Як пташки стануть в ірій летіти Від морозів у нашім краю, Вся душа починає боліти, Бо я плачу, як стануть летіти, Спогадавши недолю свою.

"Не зітхай, моя дівчино..."

Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай. Зеленіє скрізь травиця, Цвіт буяє по гіллях; Блисне день наш: чесні лиця Ще не всі обвіяв страх. В нашім гаї, в нашім полі Зацвітуть рясні квітки, І минеться сум недолі, Звеселішають думки.