Кобзар

empty-line/>

(Бо його Максимом звали,

Вдовиного зятя)

Запалив. Згоріла хата.

А душа проклята

Не згоріла. Моя душа!

Мій друже, мій брате!

Не згоріла, а осталась,

Тліє, й досі тліє!

І коли вона зотліє,

Коли одпочине?

Святий знає.

IV

З переляку

Вмерла Катерина.

А Максим на пожарище

Та на попелище

Подивився. Нема ради!

Тілько вітер свище

У димарі та в комині.

Що на світі діять?

І що тепер йому почати?

Подумавши, перехрестивсь

Та й знов пішов у наймити

Голодні злидні годувати.

Вдова осталась не сама,

А з сином парубком; женити

Його збирались восени.

Аж гульк! Од матушки-цариці,

Таки із самої столиці,

Прийшов указ лоби голить.

Се в перший раз такий указ

Прийшов з Московщини до нас.

Бо на Вкраїні в нас, бувало,

У козаки охочі йшли,

А в пікінери вербовали,

Та теж охочих. На селі

Зобралася громада радить,

Кого голить у москалі.

Порадили громадою

Та скурвого сина,

Вдовиченка ледащицю,

Забили в скрипицю

Та й повезли до прийому.

Он яке твориться

На сім світі! Яка правда

У людей, мій сину.

Така й досі, я думаю,

В нас на Україні.

Та другої і не буде

В невольниках людях.

V

Через год ото й велика

Зима наступила.

До зеленої неділі

В байраках біліли

Сніги білі; тойді ж ото

І Очаков брали

Москалі. А Запорожжя

Перше руйновали.

Розбрелося товариство,

А що то за люде

Були тії запорожці -

Не було й не буде

Таких людей.

Під Очаков

Погнали й Максима.

Там-то його й скалічено,

Та й на Україну

Повернено з одставкою:

Бачиш, праву ногу

Чи то ліву підстрелено…

Мені не до того

Було тойді. Знову люта

Гадина впилася

В саме серце; кругом його

Тричі повилася.

Як той Ірод. Що тут робить?

Не дам собі ради.

А Максимові кривому

Нічого не вадить;

Шкандибав на милиці

І гадки не має.

А в неділеньку святую

Мундир надіває,

І медаль, і хрест причепить,

І заплете косу,

Та ще й борошном посипле.

Я не знаю й досі,

Нащо воно москалі ті

Коси заплітали,

Мов дівчата, та святеє

Борошно псували?

На іграшку, я думаю,

Так собі, абито!

Отож, було, мов генерал,

Максим сановито

Прибереться у неділю

Та й пошкандибає

У храм божий. На криласі

Стане, та й співає

За дяком-таки, та возьме

Та ще й прочитає

Апостола серед церкви.

Вивчився читати

У москалях. Непевний був

Максим отой, брате.

А трудящий, роботящий,

Та тихий до того,

Та ласкавий… Було, тобі

Ніже анікого

Не зачепить, ніже ділом,

Ніже яким словом.

«І талан, і безталання,

Все,- каже,- од бога,

Вседержителя святого,

А більш ні од кого».

Преблагий був муж на світі

Максим отой, сину.

А я! а я!.. не вимовлю.

Моя ти дитино!

Я вбив його. Постривай лиш,

Трохи одпочину.

Та тойді вже.

VI

Так ти кажеш,

Що бачив криницю

Москалеву, що ще й досі

Беруть з неї воду,

І хрест, кажеш, коло шляху

І досі господній

Стоїть собі на роздоллі.

А не розказали

Тобі люде там нічого?..