Комедії
Шрифт:
Та тільки гнів мене несвітський би схопив,
Коли б розумного я слави в них зажив.
Філінт
Виходить, ворог ви всьому земному роду?
Альсест
Так, я ненавиджу безмірно цю породу!
Філінт
Скажіть: невже-таки між смертними всіма
На жадні винятки і місця вже нема?
Запевне, є й тепер особи, гідні шани…
Альсест
Ні!
Одні — що у гріхах купаються бридких,
А ті — що ставляться поблажливо до них,
Того шляхетного обурення не мавши,
Що вчинки нам лихі будити мають завше.
Ну, от негідник той, що я суджуся з ним!
Таже діла його відомі добре всім.
Хоч маска на виду, але й з-під маски знати,
Що може кожного він зрадити, продати.
Вимовні погляди і солодощі слів.
Хіба наївних лиш одурять новаків.
Всім знаний вискочень, шахрай над шахраями.
У панство брудними пропхався він шляхами, —
І знавши, за яку придбав собі ціну
Тепленьке місце він і розкіш голосну,
Честь ображається, сумління червоніє.
Складіть позаочі, які лиш на землі є,
На нього прикладки, поганцем назовіть,
Назвіть дурисвітом, — ніхто не захистить,
Бо шану має він облудну і нікчемну.
А гляньте, як усі його вітають чемно,
Як усміхаються, розточують слова!
Як чесним людям він посади вирива!
А! Серце крається од муки і страждання
З того ганебного підлоті потурання, —
І часом я ладен в пустиню утекти
Від галасливої людської суєти.
Філінт
Ох, боже! Не страшіть неласкою такою
І над натурою ви згляньтеся людською.
Хоч вади і гріхи у ній знайдемо ми,
Та як доводиться нам жити між людьми,
То треба у всьому додержувати міри
І до моральності не братись надто щиро.
Правдивий розум нам обачність каже мать —
Ба навіть мудрістю не слід надуживать.
Колишніх поколінь чеснота непохитна
За наших з вами днів, мій друже, не розквітне!
Нам бездоганності уже не осягти;
Покірно мусимо за часом ми іти.
Це ж безум: повставать на тисячі — одному!
Переробити світ не до снаги нікому.
Багато, як і ви, я налічити б міг
Речей, що кращими волів би бачить їх,
Але без осуду гучливого дивлюся
І гніву марному, як ви, не піддаюся.
Людей беру таких, які вдались вони:
Що чиниш ти, мовляв, і далі те чини, —
І рівний мудрістю із вашою злобою
Мій шлях, позначений девізом супокою.
Альсест
Скажіть, добродію: невже ж таки нічим
Не похитнути вас у супокої тім?
Якби вас той продав, кого ви другом звали,
Якби добро од вас шахрайством виривали,
Якби хто поговір на вас лихий пустив, —
Чи справді ви й тоді не удались би в гнів?
Філінт
Ні! Всі оті-гріхи, мені і вам відомі,
Людському родові властиві і питомі,
І
ображатися чи сердитись мені,Що вколо стільки зла, підступності, брехні, —
Це дивувать, чому жадна шуліка м’яса,
Чому жорстокий вовк, а мавпа хитра й ласа.
Альсест
Як! Дав би я себе ганьбити, окрадать
І не… А, сто чортів! Волію замовчать,
Щоб неподобні ці спинити міркування.
Філінт
І справді, тут було б на часі вже мовчання.
Вам краще об суді подумати своїм,
Аніж на ворога метать словесний грім.
Альсест
Не хочу я того, і край усій розмові.
Філінт
Хто ж помагатиме у справі вам судовій?
Альсест
Хто? Правда і закон — помічники мої.
Філінт
А завітаєте ж, проте, до судії?
Альсест
Нащо? Хіба ступив я на криву дорогу?
Філінт
Ні, але ворог ваш для діла для свойого
Пролізе…
Альсест
Байдуже! Я зважився чекать
На вирок совісний.
Філінт
Ой, можете програть!
Альсест
Я й кроку не ступлю: хай станеться, що має.
Філінт
А той підлеститься…
Альсест
Мене це не доймає.
Філінт
Глядіть, проскочите.
Альсест
Та й не від того я.
Філінт.
Але ж…
Альсест
Ото душа потішиться моя!
Філінт
Чому ж нарешті ви…
Альсест
Тоді до дна побачу
Я роду ницого мерзенну, підлу вдачу,
Тоді в лукавстві я упевнюся людськім,
Коли програю суд на чудо й диво всім.
Філінт
Що за людина з вас!
Альсест
Не шкода і заплати,
Щоб це побачити.
Так, хочу я програти!
Філінт
Альсесте, що це ви!
Та кожен з ваших слів
Сміявся б, далебі, якби на їх наспів!
Альсест
Ну й на здоров’ячко!
Філінт