Комедії
Шрифт:
Таку от пісеньку хоч би скомпонувавши,
Як ця, що я собі її курничу завше:
Коли б король мені давав
Париж, свою столицю,
Але з коханою за те
Я мусив розлучиться, —
Сказав би так я королю:
«Спасибі вам велике,
Та, гей! Тієї, що люблю,
Не кину я довіку».
Хай рима бідна тут, хай красних мало слів, —
Я цеї співанки оддати б не хотів
За все, що публіка сучасна вихваляє:
Сама-бо тут любов до серця промовляє.
Коли б король мені давав Париж, свою столицю,
Але з коханою за те
Я мусив розлучиться, —
Сказав
«Спасибі вам велике,
Та, гей! Тієї, що люблю,
Не кину я довіку».
От де поезія і щирість почувань!
(До Філінта).
Так, пане, смійтеся! Я можу без вагань
Для цього віршика забути пишні фрази,
Манірних витівок підроблені алмази.
Оронт
А я скажу проте: сонет мій хоч куди.
Альсест
Вам до вподоби він, і тут нема біди:
Свої пишатися ви маєте підстави,
А я по-своєму гадати маю право.
Оронт
Чувати й похвали доводилось мені.
Альсест
Так, від облесників — чому ж би пак і ні!
Оронт
Ви певні, що умом усіх перевершили!
Альсест
Коли б хвалив я вас, то й ви б мене хвалили.
Оронт
Ат, обійдуся я без вашої хвали!
Альсест
І зовсім слушного ви висновку дійшли.
Оронт
Цікаво бачити, в який то лад і спосіб
У віршуванні вам, мій пане, повелося б!
Альсест
Що ж, віршики лихі я б, може, написав,
Але нікому б їх, напевне, не читав.
Оронт
Не таїтеся ж ви, добродію, з дудаками!
Альсест
У кого іншого шукайте фіміаму.
Оронт
Чи тону іншого ви б часом не взяли?
Альсест
Мій тон теперішній не маю я за злий.
Філінт
(стає між ними)
Еге, панове, ні! Облиште ці змагання!
Оронт
Погарячився я… Даруйте… На прощання
Скажу, що радий вам у всьому я служить.
Альсест
Від мене, пане мій, шанобу теж прийміть.
Філінт
Ну, бачили, куди одвертість нас доводить?
Він буде вам тепер, де тільки
зможе, шкодить.А що було його хоч трошки похвалить?
Альсест
Не хочу й слухати.
Філінт Але ж…
Альсест
Не варто й жить.
Філінт
Проте…
Альсест
Лишіть мене, на бога!
Філінт
Я не покину вас ніколи й ні для кого.
ДІЯ ДРУГА
Альсест
Ви правди щирої бажаєте? Скажу,
Що ваші звичаї ту перейшли межу,
Коли я міг терпіть, не захлинувшись жовчю.
Нечесний буду я, коли ганебно змовчу,
Що не верстати нам укупі дружній шлях,
Як ви не змінитесь в манірах і в словах.
Хотів би в іншому я присягтися, пані,
Та марне б то було, фальшиве присягання!
Селімена
Альсесте! Згодились мене ви провести,
Щоб тільки сваркою невпинною пекти?
Альсест
О, не сварюся я! Я тільки вболіваю,
Що ви зальотників принаджуєте зграї,
Надії даючи широкі їм усім..
Ось що гнітить мене, ось мучуся я чим!
Селімена
Та чим же я сама у цьому завинила?
Чи то ж, Альсесте, гріх, коли я людям мила?
Аби залюблені до мене на поріг —
Я києм відсіля повинна гнати їх?
Альсест
Ні, пані! Треба вам озброїтись не києм,
А серцем, що дає належну одсіч мріям.
Подобаєтесь ви — в цьому гріха нема,
Та ви ласкавістю своєю з усіма,
Отою ніжністю у речах і звичаях їм збільшуєте пал і надите серця їх.
З них кожен смілості тим більшої набрав,
Чим більш ви даєте до смілості підстав, —
Коли б же зимно ви чуття стрівали ревне,
Тоді й поклонників би зменшилось напевне.
Одно лиш, пані, я насмію запитать:
Чим саме вас Клітандр зумів причарувать?
Якими міг би він чеснотами довести,
Що цього щастя варт і годен цеї честі?
Чи, може, нігтем він вас довгим полонив,
Що на мізинцеві своєму запустив?
Чи вас принадили, як мудрий витвір штуки,
Химерні кучері русявої перуки?
Чи він мереживом любові в вас досяг?
Чи тими стьожками, що кожному в очах
Рябіють несмаком буйним і кольористим,
Чи до облесності, до лицемір’я хистом?
А чи деручий сміх, пронизливий фальцет, —
От успіху його причина і секрет?
Селімена
Яку підозру ви взяли несправедливу!