Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми

Потім мене всадовили в паланкін і понесли вниз із пагорба Чапультепека греблею, і далі — містом, через усі вулиці до просторої площі перед храмом. Попереду йшли глашатаї та жерці, позаду простували знатні хлопці і слуги, і усюди, де б ми не проходили, юрмиська людей падали переді мною долілиць. Поступово я почав розуміти, що бути богом — справа досить утомлива.

Поміж стін, прикрашених барельєфами змій, мене понесли сходами, що в’юнилися ламаною спіраллю, на вершину величезної теокалі, де стояли ідоли і святилища. Тут під безперервний дріб великого барабана жерці почали приносити в мою честь жертву за жертвою, і я змушений був дивитися на всі ці криваві звірства, ледве стримуючи нудоту.

І тут мене попросили вийти з паланкіна. Під ноги мені підстилали килими і кидали квіти, проте мене охопив жах, бо я подумав, що зараз мене принесуть в жертву мені самому або якомусь іншому богу. На щастя, це виявилося не так. Біля краю верхнього майданчика — дуже близько я підходити відмовився, побоюючись, щоб мене не зіштовхнули несподівано вниз — сам верховний жрець оголосив багатотисячному натовпу про мій божественний сан, і всі — юрба на майдані і жерці на піраміді — молитовно схилилися переді мною. Церемонія тривала нескінченно. У голові мені паморочилося від усіх цих молінь, музики, зойків і скривавлених трупів, і я зітхнув полегшено, коли ми, нарешті, рушили назад до Чапультепека.

Проте тут на мене чекали нові почесті. Мені відвели цілу анфіладу прекрасних кімнат, які примикали до покоїв самого імператора, і урочисто оголосили, що відтепер усі родичі і домочадці Монтесуми стають моїми слугами, і той, хто посміє не послухатися мого веління, буде скараний на смерть.

І тут я, нарешті, уперше втрутився, воліючи залишитися на самоті, щоб хоч трохи прийти до тями. Слугам я звелів приготувати святкову трапезу в покоях принца Куаутемока, де сподівався зустрітися з Отомі.

Наставники і знатні воїни з моєї свити хотіли було заперечити, мовляв, цієї ночі мій слуга Монтесума прагне відсвяткувати зі мною, проте я не змінив рішення. Врешті-решт вони пішли собі, попередивши, що повернуться за годину, щоб відпровадити мене на бенкет. Я з насолодою здер із себе усі божественні брязкальця, впав На ложе і поринув у думки. Дивне збудження оволоділо мною. Хіба я не був богом і хіба влада моя не була майже безмежною? Проте ушнипливий розум ставив каверзні питання. Заради чого мене зробили богом і чи надовго я збережу цю владу?

Не минуло й години, як мої знатні наставники і слуги повернулися з новим вбранням і оберемками свіжих квітів. Одягнувши мене і прикрасивши вінками, вони рушили слідом за мною в покої Куаутемока. Попереду йшли вродливі жінки, награючи на музичних інструментах.

Принц Куаутемок вже чекав на нас. Тут мені виявили такі почесті, неначе я, його недавній полонений, був самим імператором. І одночасно мені здалося, що принц був чимось збентежений, а в очах його світилося співчуття. Нахилившись до нього, я пошепки запитав:

— Що все це означає, принце? Я справді бог чи наді мною знущаються?

— Тс-с-с! — відповів він ледве чутно, низько схиляючись переді мною. — Для тебе це і добре і погано, друже мій теулю. Згодом я тобі все поясню.

І вже уголос додав:

— О Тескатліпоко, бог богів, чи бажано буде тобі, щоб ми розділили трапезу разом з тобою, чи ти бажаєш залишитися один?

— Принце, — відповів я, — боги люблять хорошу компанію.

Поки ми отак перемовлялися, я помітив у юрмі, що заповнила залу, принцесу Отомі. Отож, коли всі почали розсаджуватися на подушках за низьким столом, я зачекав, поки вона займе своє місце, і тут же сів поряд із нею. Це викликало коротке замішання серед присутніх, бо приготоване для мене почесне місце знаходилося на чолі столу, де праворуч від мене мав сидіти принц Куаутемок, а зліва — його дружина, царствена Течуїшпо.

— Твоє місце не тут, о Тескатліпоко, — промовила Отомі, і її смагляве обличчя злегка зашарілося.

— Я гадаю, царствена Отомі, що бог може сидіти там, де він схоче, — відповів я і, знизивши голос, додав: — Хіба може бути для бога більш почесне місце, ніж поруч із найпрекраснішою богинею на землі?

Вона ще більше почервоніла і сказала:

— На жаль, я зовсім не богиня, а проста смертна дівчина. Отже, якщо хочеш, щоб я була поруч тебе за трапезою, ти маєш встати і оголосити свою волю; ніхто не посміє тобі заперечити, навіть мій батько Монтесума.

Тоді я підвівся і ламаною ацтекською мовою звернувся до всіх присутніх:

— Відтепер моє місце на бенкетах завжди буде поряд із принцесою Отомі, — така моя воля!

При цих словах Отомі зовсім спаленіла. Гості почали перешіптуватися. Принц Куаутемок спочатку спохмурнів, потім посміхнувся. Зате мої знатні наставники низько схилилися, а глашатаї виголосили:

— Підкоряйтеся волі Тескатліпоки! Відтепер місце царственої принцеси Отомі поруч із богом Тескатліпокою, бо він полюбив її!

Від того вечора Отомі завжди сиділа поряд зі мною, за винятком тих випадків, коли мені доводилося розділяти трапезу разом з Монтесумою. У місті прекрасну Отомі тепер називали не інакше, як “благословенна принцеса, що її полюбив бог Тескатліпока”. Сила звичаю і забобонів була така велика, що ацтеки щиро вважали, ніби той, хто хоч на короткий час утілив у собі Душу Світу, може ощасливити найзнатнішу жінку в країні і виказати їй найбільшу честь, висловивши просте бажання, щоб вона була його сусідкою за столом.

Коли бенкет почався, я тихенько запитав Отомі, що усе це може означати.

— О, бідолашний теулю, — промовила вона пошепки, — хіба ти не знаєш? Зараз я не можу відповісти, але скажу лише: поки ти бог, то можеш сидіти, де схочеш, але настане час — і тебе покладуть там, де ти не хотів би лежати. Коли трапеза скінчиться, скажи, що хочеш прогулятися в саду, а я повинна тебе супроводжувати. Тоді я, напевно, зможу тобі розповісти все.

Я зголосився і, коли бенкет завершився, я висловив бажання пройтися садом з принцесою Отомі. Ми вийшли з палацу і опинилися під величними кедрами, порослими довгими пасмами сірих лишайників. Але, на жаль, ми були тут не самі. Кроків за двадцять позаду нас рухалася вся моя свита разом з музикантами, що безупинно дудніли на своїх клятих флейтах, і вродливими танцівницями. Марно я наказував їм угамуватися, — це було моє єдине повеління, яке ніколи не виконувалося. Тільки в ті дні я зрозумів, яким неоціненним скарбом може бути самотність.

Нам нічого не залишалося, як продовжувати нашу прогулянку, і невдовзі я дізнався, яка жахлива доля на мене чекає.

— Слухай, теулю, — промовила Отомі, — в нашій країні є звичай щороку вибирати молодого полоненого і робити його земним утіленням бога Тескатліпоки, творця світу. Для цього полонений повинен мати благородне походження і бути красивим без вад. Сталося так, що той день, коли ти з’явився сюди, був днем обрання нового полоненого для втілення бога, і жерці вибрали тебе, бо ти знатного роду, і ти прекрасніший за будь-якого чоловіка Анауаку. Крім того, ти з племені теулів, дітей Кецалькоатля, чутки про яких давно вже доходять до нас. Мій батько Монтесума страшиться їхньої появи понад усе на світі, і тому жерці вирішили, що ти зможеш відвернути від нас гнів теулів і вмилостивити богів.