Корабельна катастрофа

— П'ять тисяч сто доларів!

— І п'ятдесят, — незворушно докинув Беллерс.

Пінкертон написав: «Що б це могло означати?» Я надряпав у відповідь: «Не уявляю. Але справа нечиста. Беллерс дійде до десяти тисяч, от побачиш».

І Беллерс дійшов до десяти тисяч! Та ми дали більше…

Вже давно по біржі пішла чутка, що аукціон перетворився на справжню генеральну битву, і тепер зала була повна людей, що стежили за нами широко розплющеними очима. Коли Пінкертон запропонував десять тисяч доларів (тобто більше, ніж коштував би весь вантаж, навіть якби він, цілий і неушкоджений, був уже в Сан-Франціско), а Беллерс, дурнувато всміхаючись на весь рот, бо йому дуже подобалось бути в центрі уваги, знову вискнув: «І п'ятдесят…», — зала завирувала.

— Десять тисяч сто, — сказав Джім, і раптом вираз його обличчя змінився; я збагнув, що він розгадав (чи подумав, що розгадав) таємницю корабля. Коли він нашвидку писав мені нове послання, рука його стрибала, як у телеграфіста.

«Контрабанда з Китаю», — прочитав я; далі стояло великими, розмашистими літерами, з закарлючкою на весь аркуш: «Опій!»

Ну звісно ж, подумав я, саме в цьому й суть! Я знав: майже кожен корабель, що йде з Китаю, везе у хитрих криївках — десь у переділках чи бімсах — контрабандний вантаж цієї дорогої отрути. Безперечно, такий скарб схований і на «Летючому шквалі». Скільки ж він коштує? Цього ми не відали і вели свою гру навмання, — але Трент знав, і Беллерс теж! І ми могли стежити за ними й приймати рішення.

Ми з Пінкертоном наче збожеволіли. Очі Джіма палали вогнем. Я тремтів усім тілом. Якби тієї хвилини, коли ми торгувались на п'ятнадцятій тисячі, до зали ввійшла свіжа людина, її симпатії, певно, були б на боці Беллерса.

Ми вже перейшли за п'ятнадцять тисяч, і люди довкола нас то заклякали, затамовуючи подих, то починали збуджено шепотітися.

Ми вже набавили до сімнадцяти тисяч, коли Дуглас Б. Лонгхерст, проштовхнувшись крізь натовп і ставши напроти нас, енергійно закивав Джімові. Той послав йому коротку записку: «Справа моя!» Великий бізнесмен прочитав, застережливо насварився на Джіма пальцем і вийшов, як здалося мені, засмучений.

Хоча для містера Лонгхерста Беллерс був невідомою особою, цей темний крутій добре знав боса нашого синдикату. Коли той увійшов до зали, погляд Беллерса сповнився надії, а коли Лонгхерст пішов і торг почався знову, на обличчі Беллерса відбився неприхований подив та розчарування. «Отакої! — певно, подумав він. — Виходить, я маю справу не з синдикатом?»

І Беллерс рішив різко набавити ціну.

— Вісімнадцять тисяч! — вигукнув він.

— І п'ятдесят, — відповів Джім, перехопивши зброю супротивника.

Двадцять тисяч, — провадив Беллерс.

— І п'ятдесят, — докинув Джім, нервово всміхаючись.

Наче змовившись, вони повернулись до попередніх цифр, тільки тепер сотні називав Беллерс, а п'ятдесят набавляв Джім. Я чув, як у натовпі шепотіли: «Опій…» Отже, багато хто здогадався про скарб, схований на «Шквалі». Більше того: судячи з поглядів, спрямованих на нас, присутні гадали, що ми знали це заздалегідь із певного джерела. І тоді мій сусіда, середнього віку гладун з усміхненими очима, з ледь помітною сивиною і приємним обличчям, несподівано прилучився до гри. Він підняв ціну брига, чотири рази запропонувавши по тисячі, потім замовк, знову перетворившись на звичайного глядача.

Після марного втручання містера Лонгхерста Беллерс помітно захвилювався, а коли з'явився третій претендент, він, своєю чергою, взявся дряпати записку. Я, звісно, вирішив, що Беллерс пише Трентові, проте коли він озирнув натовп, то, на мій невимовний подив, наче й не помітив капітана.

— Посильний, посильний! — почув я його вигук. — Покличте мені посильного.

Його прохання хтось виконав, але не капітан Трент.

«Він потребує інструкцій», — написав я Пінкертонові. «Кінчається його сума, — відповів той. — По-моєму, саме час зробити ривок. Згода?»

Я кивнув головою.

— Тридцять тисяч? — оголосив Пінкертон, набавивши відразу три тисячі доларів..

Беллерс завагався, а потім з несподіваною рішучістю мовив:

— Тридцять п'ять тисяч!

— Сорок тисяч!

Запала тривала тиша. Беллерс вочевидь розгубився; лише в останню мить, коли молоток аукціоніста опускався втретє, він вигукнув:

— Сорок тисяч і п'ять доларів!

Ми з Пінкертоном обмінялись промовистими поглядами. Ми зрозуміли: Беллерс підняв ціну надто швидко, а тепер утямив свою помилку й намагається виграти час, аби протягти торг, поки повернеться посильний.

— Сорок п'ять тисяч доларів, — сказав Пінкертон, і голос його забринів від напруги.

— Сорок п'ять тисяч і п'ять доларів, — мовив Беллерс.

— П'ятдесят тисяч! — вигукнув Пінкертон.

— Я перепрошую, містере Пінкертон, ви щось сказали? Повторіть, будь ласка, — попросив аукціоніст.

— Мені… мені важко говорити, — прохрипів Джім. — Я сказав — п'ятдесят тисяч, містере Борден.

Беллерс звернувся до аукціоніста:

— Прошу дати мені дві хвилини на телефонну розмову. Я представляю особу, якій щойно послав записку.

— Це мені байдуже, — різко урвав його аукціоніст. — Мені треба продати цей корабель. Ви щось набавляєте понад п'ятдесят тисяч?

— Я вже мав честь повідомити вас, сер, — заперечив Беллерс, марне силкуючись надати собі виразу гідності, — що мій довірник назвав мені найвищу суму в п'ятдесят тисяч доларів, та якщо ви дозволите витратити всього дві хвилини на телефонну розмову…

— Дурниці! — вигукнув аукціоніст. — Якщо ви не набавляєте, я продаю корабель містерові Пінкертону.

— Стережіться! — голос Беллерса пролунав несподівано пронизливо. — Спершу подумайте, що ви робите! Ви зобов'язані діяти в інтересах судновласників кінець кінцем, а не містера Дугласа Лонгхерста! Проте ви вже затримували торг, аби цей добродій порадився зі своїми спільниками. Це порушення правил!

— Але ж ви тоді нічого не сказали, — відповів аукціоніст, знітившись. — Протест треба було оголосити відразу ж.

— Я тут не для того, щоб вести аукціон, — відповів Беллерс. — Мені за це не платять.

— Ну, а мені платять саме за це! — знову відрубав аукціоніст і знову почав виспівувати: — П'ятдесят тисяч доларів! Хто більше? Хто більше, панове? Бриг «Летючий шквал», що зазнав катастрофи, продається за п'ятдесят тисяч… Продається… продається… проданий!

— О господи, Джіме! А ми маємо такі гроші? — вигукнув я, з останнім ударом молотка наче прокинувшись після сну.