Котигорошко

— Тит?!

— Вишнеслав?!

Поручник Котигорошко пробув біля вмираючого офіцера останні години, аж до самого кінця. Вони про щось розмовляли, але про що — ніхто не знає. Можна сказати, що офіцер з катера помер на руках поручника Котигорошка. Через кілька днів транспортний літак повіз в Україну у цинковій труні померлого від невідомої хвороби поручника Гончаренка, який так і не доїхав до свого нового місця служби — гарнізону в Фівах, — випускника Чернівецького військового інституту двадцяти шести років, круглого сироту, навіть без близьких родичів. У військовому міністерстві до такого вантажу поставились як до належного — провівши за стандартною бюрократичною процедурою, поховали його на спеціяльному кладовищі під Києвом.

XI Його вибір

Після двох довгих років тяжкої служби на варті українських пірамід поручник Котигорошко отримав двотижневу відпустку. Перед новим призначенням. Він швиденько відвідав свою буковинську родину і наступного ж дня відбув до Києва. Бо тут йому чогось цікавіше було. В літаку Котигорошко склав собі план дій на ці два тижні — простий і ефективний: він буде зустрічатися з Яриною і Небославою черед день. Аргументація буде такою: для Ярини того дня, коли вони не бачитимуться, він дуже зайнятий підготовкою до нового місця служби (поки що хай це буде маленькою таємницею, Ярино), а для Небослави — він зустрічається з друзями (знаєш, Небославо, з яким пієтетом наші офіцери ставляться до так званого «бойового побратимства»?). Не вийшло так, бо Небо-слави якраз у Києві не було, вони разом з генералом Доброзолом перебували аж на Алясці, де управління «М» вивчало технологію магічних ритуалів тубільних шаманів. Тому графік довелося змінити, і кожного дня Котигорошко зустрічався з панною Савойською. До того ж, сталося так, що вона не надто була завантажена працею з причин суто об'єктивних. У телеканалу КГБ почалися проблеми. Нові зверхники України — тріумвірат у складі в.о. Вернидуба, прем'єра Крутивуса та голови ВРУ Вернигори разом з присталим до них начальником ТАДЕПО генералом Бухою Копитовичем чомусь незлюбили цей телеканал. КГБ терпів навіть покійний президент Трипільський, бо розумів, що об'єктивний більш-менш неупереджений журналістський погляд не дасть державному організмови геть загнити, але ЦІ вирішили, що будь-яка критика мусить бути «конструктивною». У телеканалу КГБ почалися фінансові труднощі, перестановки в керівництві, і випуск деяких передач довелося «тимчасово» припинити. Тому у панни Савойської з'явилося більше вільного часу. А чому б його не проводити з гарним хлопцем, що так привабливо засмаг десь у Єгипті?! Тим більше, що Вишнеслав, тобто поручник Котигорошко, все більше і більше подобався Ярині.

Він переодягнувся у цивільне (Ярина навчила Котигорошка носити модні серед інтелектуалів сині бавовняні генуезькі штани з мідними заклепками, теніски та футболки), і вони поринули у вир бурхливого життя нічного Києва.

Клуби, дискотеки, бари… концерти, виставки, перформенси… віскі, пиво, трава… поцілунки, обійми…

Через тиждень Котигорошко і Ярина зрозуміли, що вони кохають одне одного і жити одне без одного вже не зможуть. У перервах між любощами вони будували плани на майбутнє. Він отримає призначення на нове місце служби, Котигорошко чомусь вважав, що його відправлять на Атлантичний вал — першу лінію оборони на Канарських островах. Це — майже фронт! Ярина буде займатися вільною журналістикою і, якщо захоче, готуватиме репортажі для київських і царгородських газет та телеканалів про нелегку службу простих українських вояків на віддалених рубежах захисту державних інтересів України. Будуть у них діти: хлопчик і дівчинка… Як ти вважаєш, Ярино?

А потім поручника Котигорошка було викликано в управління «М» Генерального штабу ВНУ до генерал-полковника Доброзола! Котигорошко наче прокинувся з кольорового феєричного сну. Несподівано в уяві виник образ Небослави, ні, ні, він кохає Ярину і одружиться з нею, але… але Небослава теж колись подобалася йому. Що не кажіть, а поручник Кощун — гарна дівчина!

У приймальні генерала Доброзола сидів інший ад'ютант, молоденький білявий чотар. Котигорошкови це дуже не сподобалося: для кого тоді він так довго полірував халяви чобіт велюровою ганчіркою, уніформу прасував, два рази, ордени-медалі всі свої пришпилив? Де — Небослава?

Генерал Доброзол зустрів поручника Котигорошка, як рідного сина. Довго розпитував про здоров'я, потім ще довше про службу на варті українських пірамід і нарешті розпочав говорити про справу, а саме про наміри командування розгорнути сотню бойової магії в полк. Котигорошко, почувши таке, відразу вирахував, що йому зараз запропонують підвищення: командир сотні ЯРНЕ, наприклад. Але генерал нічого йому не запропонував, а натомість перевів розмову на цілком протилежну тему. Він почав розпитувати Котигорошка про родину, про батька-матір, братів і сестру.

— Скільки вам років, поручнику?

— Двадцять шість.

— Чи не думали ви про одруження.

— Думав, пане генерал-полковнику.

— І хто ця щаслива?

Котигорошкови така розмова зовсім не подобалася, але він мусив говорити правду. Він розповів генералови про Ярину.

— Розумієте, поручнику… — ой, недобрим тоном почав генерал і погані передчуття Котигорошка не обманули. Генерал розповів поручникови про політичну ситуацію в державі, про те, як важко доводиться Тріумвіратови, як дошкуляють їм різні так звані опозиціонери, що, мовляв, критиканством займатись це — найлегше, а зовсім інше — перти плуга, що найбільше деструкції, розбрату та зловорожого насіння сіють у суспільстві безвідповідальні журналісти (так звані, звичайно), а якщо конкретно, то — телеканал КГБ. Найперший шкідник, словом!

— Ви все зрозуміли, поручнику? — генерал по-батьківськи лагідно посміхнувся до Котигорошка.

Не все, але основне зрозумів Котигорошко. Він втямив, що начальство ніколи не погодиться на те, аби старшина ВНУ, командир одного з найбільш засекречених підрозділів, великий до того ж герой, одружився із журналісткою із телеканалу, який не хоче бути лояльним до нашої рідної української влади. Він чітко побачив, як перед ним постає недвозначний вибір: військова кар'єра або Ярина.

Звичайно, Ярина, постановив сам собі Котигорошко, але вголос промовив:

— Я все зрозумів, пане генерал-полковнику, зрозумів і зроблю відповідні висновки.

— Ось і добре, синку, — розчулено сказав генерал, — можеш бути вільним. До речі, поручнику, — генерал окликнув його, коли Котигорошко вже взявся за клямку дверей, — поручник Кощун передавала вам вітання. На жаль, вона хвора, застудилась трохи на Алясці, ви б відвідали її.

А чому б ні? Як-не-як поручник Небослава Кощун — його військовий товариш, захворіла ось, це ж навіть його обов'язок відвідати хвору людину. Котигорошко купив апельсинів, яблук, ананас, тристаграмову плитку шоколаду «Президент Трипільський» і, попередньо зателефонувавши, таксівкою приїхав до Небослави. Вона не виглядала надто хворою, навпаки слухала якусь сумовиту музику і була незвично лірично-збудженою. До того ж, Котигорошко вперше побачив її без військового строю — вона була у короткому шовковому китайському халатику і — все. Величезною квартирою своєю вона ходила босоніж, бо килими, які встеляли підлогу, були такими пухнастими та м'якими, що жаль було їх топтати чобітьми. Котигорошко роззувся. А потім зняв з себе і мундир. Решту одягу з нього зняла вже Небослава. А тут ще й стався такий збіг обставин, що матері Небославиної — пані Кощун — не було в Києві, вона у справах своєї власної парфумерної крамниці перебувала у Парижі.

Три дні, які залишились Котигорошкови до кінця відпустки, він провів у Небославиній квартирі… Сказати, що Котигорошко у ці дні зовсім не згадував про Ярину, не скажеш, мало того, він навіть один раз (коли Небослава ходила в крамницю, аби поповнити запаси продуктів) телефонував їй і пояснював, що його, мовляв, терміново викликали на службу, вирішується питання про нове призначення, але він уже розумів, що в житті його відбуваються неочікувані зміни.

Небослава була чудовою жінкою — гарна на вроду, з надзвичайно привабливою фіґурою, дуже життєрадісна, з тонким почуттям гумору. А ще вона вміє добре куховарити. А в любощах яка! Але це не для сторонніх вух, та й словами цього не передаси. І любить, любить його, Вишнеслава Котигорошка!

Наступного дня Котигорошко мав відлітати в Чернівці в дислокацію сотні бойової магії — на місце своєї постійної служби. Перед вильотом він твердо постановив собі побалакати з Яриною. Про що — він не знав, але переконаний був, що розмова ця необхідна.

Несподівано зателефонував ад'ютант генерала Доброзола і передав наказ: поручникови Котигорошку завтра в Чернівці не летіти, а прибути в управління «М» до пана генерала. У зв'язку зі зміною ситуації, мовляв.

— Ти не знаєш, Небославо, чого це мене Доброзол викликає і в який бік ситуація змінилася?

— Не знаю, Вишнеславе, не знаю, я ж хворію, як бачиш, — защебетала панна Кощун, хитро посміхаючись, з чого Котигорошко зрозумів, що вона все знає, але нічого не скаже.

Вранці він зібрався і поїхав в управління «М». Розмову з Яриною переніс на потім. Дізнаюсь, чого хоче Доброзол, і, виходячи з цього, побудую свою розмову з Яриною. Коханою моєю Яриною.

Генерал зустрів Котигорошка вже не так фальшиво-радісно, як попереднього разу, але тепла у його ставленні відчувалося більше.