Ковчег Всесвіту

Минуло ще з півгодини, але Герд не з’являвся. Лі Чунь не витримав — знову зійшов на площадку. Те, що побачив, його занепокоїло. Базовий корабель Галактичної Варти миттєво рвонувся з місця й одразу ж подаленів. Менший стояв нерухомо. Але де ж ті, за ким він посилав Сільвію? їх не було. Не було й Сільвії.

Та невдовзі ген поза баштою, на якій звик тижнями чатувати Прокіп, з’явилися дві рухливі постаті. Не відразу китаєць розпізнав у них Прокопа й Сільвію. А коли впізнав, його вжалило нове питання: куди ж поділися інші?

Сільвія наблизилася перша. І лише встиг Лі Чунь впустити її в обсерваторію, як пролунав сигнал Герда. Академік помахав рукою Прокопові, відтак показав на башту — і той зрозумів, що йому належало зайняти своє робоче місце.

— Де ж Кривошеєв? — запитав академік, тільки-но Сільвія звільнилася від скафандра.

— Там, де йому належить бути, — дещо зухвало відповіла жінка. Лі Чунь збагнув, що лідери братства не приховали від неї таємного виходу із катакомбів — отож Сільвія тепер хизується тим, що також належить до кола втаємничених.

— Кажіть, що я маю робити? — наполягала жінка.

— Пити зі мною вино, — сміючись відповів Лі Чунь. Лише зараз вона помітила, що цей огрядний дивак був одного зросту з нею, а її вважали мініатюрною. Кілька його підборідь збрижились, мов шкіряні міхи, за допомогою яких колись роздмухували горно у сибірській кузні (так про нього висловився кощавий Кривошеєв). Очей майже не було видно — лишилися вузенькі щілини.

— Ви жартуєте? Що подумає Герд?

Втішений тим, що все завершилося добре, Лі Чунь весело зареготав:

— Невже вас коли-небудь непокоїло, що про вас подумають? їй-бо, не вірю. Це на вас не схоже, Сільвіє.

Вона також засміялась:

— А й справді — чим не коханець?

Чмокнула Лі Чуня губами в щоку — й вони разом пішли відчиняти головному поліцаєві.

Герд з’явився в обсерваторії у теплому светрі, в’язаній шапочці й. черевиках на штучному хутрі. Шеф поліції сторопів, побачивши тут Сільвію. Вона так довго була коханкою Президента, що у Гердовій уяві не вкладалося, як ця жінка може з’явитися в парі з кимось іншим, хай навіть зі схожим на євнуха Лі Чунем. Іще більше він був шокований, побачивши на столі вино, фрукти й солодощі.

— О-о, наш уславлений академік має неабиякий смак до життя. Виявляється, моя інформація про вас, пане Лі Чунь, не варта й випитого яйця.

— Ви тільки яйця п’єте? — глузливо запитала Сільвія. — Може, спроможетесь на келих шампанського?

Герд облизав губи, передчуваючи смак вина:

— Маю невідкладні справи. Щоправда, один келих…

— Яка у вас інформація про мене? — обернув до Герда м’ясисте обличчя академік.

— Принаймні така… Ну, розумієте… Ми мали вас за анахорета й меланхоліка.

— Ви завжди мене недооцінювали, — засміялась жінка, обертаючи в пальцях келих з вином. — Сільвія вміє переліплювати мужчин. І дуже любить цим займатися. Давайте вип’ємо.

Коли випили, Лі Чунь, прищулено дивлячись на Герда, не без лукавства запитав:

— Куди це ви зібралися? Так тепло зодягнені, хоч у космос випускай.

— Вгадали. Саме у космос. Президент наказав оглянути космічне довкілля. Ви нічого особливого не помічали, пане Лі Чунь?

— Що ви називаєте особливим?

— Ну, скажімо, корабель тих самих… їх називають Галактичною Вартою.

Лі Чунь насупився, очі звузилися так, що здавалося, він зовсім нічого не бачить.

— Ви мене дивуєте, пане Герд. Маючи екран Криво-шеєва, можна й не розпитувати про такі речі.

Герд набрав офіційного вигляду:

— Якщо питаю, значить, є в цьому потреба. Де ваш асистент?

— Де ж йому бути? На своєму робочому місці. Біля пересувного телескопа.

— Президент наказав, щоб ви на деякий час передали його у моє розпорядження.

— Гаразд. Хоч цієї хвилини… Але кораблі Галактичної Варти можна споглядати й без телескопа. Вони вже знову ліквідували ваш цвинтар.

— Що?! — заревів на всю горлянку Герд, зірвавшись із фотеля так, ніби він, фотель, підкинув його аж до стелі. — Це зрада! Так і доповім Президентові.

— А я доповім, що ви не вмієте поводитись у присутності жінки, — з дивним спокоєм промовила Сільвія.

Герд кинув на неї презирливий погляд, але промовчав. Натомість твердо, з почуттям власної переваги й самопошани заговорив Лі Чунь:

— Мене ніхто не уповноважував підміняти шефа поліції. Щоб виконувати фіскальні обов’язки, не обов’язково бути академіком. Та ще й із моїм стажем.

Лі Чунь не без розрахунку кинув цю колючу репліку. В Академії всім було відомо: Герд зі шкіри пнеться, аби отримати звання академіка — насамперед заради спецліж-ка. Обличчя Герда налилося кров’ю, щоки засмикались від гніву.

Тим часом Сільвія також додала дещицю загальновідомого — того, що завжди викликало в академіків незлостиві посмішки:

— Вам би належало пам’ятати, що академік Лі Чунь має ордени й медалі іще від китайського уряду.

Старий розправив плечі, гордовито підвів голову. Він явно був вдячний Сільвії, що та нагадала про його наукові заслуги іще там, на далекій Землі.

— Годі! — роздратовано буркнув Герд. — Ведіть мене до вашого асистента.

Та коли академік і шеф поліції вийшли на горішню площадку, у Герда відпало бажання кататись на телескопічній башті, що видалась йому незатишною й ненадійною. Власне, у цьому не було потреби: кораблі Галактичної Варти видно й звідси — один із них віддалявся, але все ще можна було розгледіти його освітлені ілюмінатори; другий, менший, нерухомо стояв на поважній відстані. Довкілля було чисте — заморожені трупи геть зникли. І хоч Герд не бачив протилежної півкулі, але ж було ясно, що трупів немає й там.

— Кривошеєва тут не було? — набундючено запитав Герд.

— Запитайте ліпше про те, що входить у мої обов’язки… Скафандр зодягнете самі чи вам допомогти?

— Мені не потрібен скафандр. І звідси все видно. Невже так важко було поінформувати своєчасно?.. Я попрошу Президента зобов’язати вас… Або хоч вашого… е-е… асистента…

— Бути вашими агентами? Чи не забагато ви собі дозволяєте?

Герд дратівливо струснув головою й почав спускатися по металевих сходинках вниз. В обсерваторії всюди було тепло, товстий светр аж парував на ньому, мов шкура на змиленому коні…