Країни свiту. Азія

Заселення малайзійських земель відбулося у ІІ-І тис. до н. е. Тривалий час тут відчувався сильний вплив індуїстської цивілізації та культури. У І ст. н. е. на берегах Малаккського півострова відбувалася активна торгівля між індійськими та китайськими купцями. У VIII ст. цей півострів та частину Калімантану завоювала буддійська держава Шрівіджайя із центром на острові Суматра. На північному Калімантані в ті часи процвітала велика держава Бруней.

У XIV-XV ст. разом з арабськими купцями на землі Малайзії проник іслам. Незабаром на півострівній частині склалася сильна феодальна держава - Малаккський султанат (із центром в місті Малакка), який згодом став торговельним центром регіону. На початку ХVI ст. контроль над Малаккою встановили португальці, які згодом поступилися своїм пануванням голландцям. У той час на півострові існувало кілька малайських держав (їхня історична окремішність і зараз підкреслюється тим, що Малайзія є федерацією), і європейці вели витончені політичні ігри з місцевими правителями.

Хмарочоси-близнюки у центрі Куала-Лумпура

Коли у ХІХ ст. на території Малайї різко зросло видобування олова, сюди почали активно мігрувати китайці, які згодом взяли цю галузь під контроль. З 1874 р. Велика Британія, що протягом століття намагалася посісти домінуюче становище на торговельних шляхах із Індії до Китаю, почала нав’язувати свій протекторат малайським державам. До 1914 р. вона змогла «умовити» всіх. На острівну частину британці почали просуватися на початку ХІХ століття. У 1888 р. було офіційно встановлено протекторат Великої Британії над Північним Калімантаном. Британські реформи викликали невдоволення і мешканців Малайї, і жителів острова. Почалася повстанська війна. Панування Великої Британії тривало аж до Другої світової війни. Під час війни британські колонії у Південно-Східній Азії були окуповані японськими військами. Після розгрому Японії англійці поспішали відновити своє колишнє панування, але народи Малайзії і Північного Калімантану, що вели мужню боротьбу проти японських окупантів, не хотіли змиритися з поверненням англійських колонізаторів.

Золотий буддійський храм на острові Пенанг

У 1957 р. незалежності домоглися мешканці півострова, створивши Малайську федерацію. Згодом виникла ідея «додати» до неї Північний Калімантан і створити Федерацію Малайзія. Цей задум було реалізовано у 1963 р. (правда, до нього вніс свої корективи Бруней, який відмовився від об’єднання, обравши самостійність). У 1965 р. з Федерації вийшов Сінгапур. Так визначилися нинішні межі держави (її площа становить 330 тис. км ²). Малайзія ввійшла до ООН, Британської Співдружності, Асоціації держав Південно-Східної Азії та інших організацій. Молода багатонаціональна держава не уникла смутних часів: були запеклі сутички між представниками різних партій, були студентські повстання і навіть уведення надзвичайного стану, але народ все ж таки дійшов принципів згоди і взаємної поваги. Динамічний розвиток країни дав змогу послабити соціальні проблеми. Останні десятиріччя відзначені в країні злагодою, миром та стабільністю. Грошовою одиницею тут служить рінггіт.

Малайзія має унікальну форму правління. Називається вона «конституційно-федеративна монархія». Чотирма штатами країни правлять губернатори, яких призначає голова держави, більша ж частина штатів (дев’ять) перебуває під владою султанів, які наслідують цей титул. А безпосередньо голову держави, короля, султани обирають, тільки на п’ять років.

Сьогодні Малайзія успішно розвивається і в індустріальному, і в аграрному напрямках, має завидний потенціал і вважається одним із лідерів регіону. Її промисловість зробила помітний ривок і тепер виготовляє майже 30 % (!) всієї світової продукції оргтехніки, аудіо-, відеоапаратури, комп’ютерних комплектуючих. Товари з позначкою «зроблено в Малайзії» починають викликати чимдалі більше довіри. А її олово, нафта й природний газ давно посіли чільне місце на світовому ринку. На забувають малайзійці і про традиційні статті експорту, що упродовж віків годував 'їхніх предків, - каучук та пальмову олію, ананаси та інші фрукти, а також тропічну деревину.

Панорама столиці Малайзії

Туристичні фірми все частіше пропонують своїм клієнтам найрізноманітніші види послуг та розваг. Сюди їде юрба спелеологів - до печер, натовп курортників та любителів дайвінгу - на узбережжя, шукачі пригод - до лісу. Джунглі і хмарочоси, колоритні хатинки на палях та найновіші технології, палкі мусульмани та спокійні буддисти - в Малайзії все це якось мирно уживається одне з одним і не викликає ніяких суперечок. Іслам вважається державною релігією країни, проте свобода віросповідань гарантується конституцією. В країні спокійно і дружелюбно сусідять мечеті, християнські храми і буддійські пагоди. Те ж саме з мовою: державною є малайська, проте це аж ніяк не стримує вживання китайської, англійської, мов аборигенів Калімантану та інших.

Нинішнє малазійське життя вражає спокоєм, відсутністю національних і релігійних сутичок та непорозумінь. Можливо, секрет цього в тому, що всі мешканці країни дружно слідують п’яти принципам (заповідям), оголошеним на державному рівні. Це віра в Бога (якого - не суть важливо), відданість королю і державі, повага до конституції та всіх інших законів, дотримання норм моралі та гідна поведінка.

Буддійські пагоди

Мальдіви - кораловий рай для закоханих

Мальдівські острови, що розкидані на просторах Індійського океану, ніби спеціально створені для закоханих. Вже сама їхня назва обіцяє романтику та неземну красу. Вона тут дійсно неземна, океанська. Смарагдова гладінь води, кокосові пальми, білий пісок, тиша і спокій - такими є Мальдіви, коралові острови. Майже не пропонуючи шумних розваг до ранку, вони подарують зовсім інше: таємниці океанічних глибин, гармонію з природою і повне розслаблення, адже Мальдіви - одне з найкращих у світі місць для підводного плавання.

Слово «Мальдіви» в перекладі з санскриту означає «вінок» або «гірлянда». До цієї «коралової гірлянди» входять близько двох тисяч островів загальною площею 298 тис. км ². Двісті островів обжиті місцевим населенням, а на 74 створено курорти для туристів. Про історію Мальдівів відомо не надто багато. Дуже давно, тисячі років тому, на архіпелазі поселилися арійські племена, а приблизно у середині І тис. до н. е. на південні острови прибули буддисти з Цейлону. У ХІІ ст. королі Мальдівів, а потім і всі мешканці схилилися в бік ісламу (очевидно, під впливом арабських купців), який з роками тут міцно укоренився. Тепер про буддизм на Мальдівах нагадують лише голова статуї Будди та давні манускрипти в столичному музеї.

Європейці протягом досить тривалого часу не виявляли належної уваги до архіпелагу, бо майже нічого про нього не знали. Перші торгові факторії влаштували тут португальці, які, вочевидь, сильно дошкуляли місцевому населенню. Мальдівці неодноразово підіймали повстання через надмірні апетити «гостей» (відомі кілька випадків масового знищення португальців на деяких островах), а згодом звернулися до Франції по допомогу, і її гарнізон охороняв архіпелаг від сторонніх зазіхань до середини Х'УП століття. Потім охоронцями стали голландці, на зміну яким прийшли піддані британської корони. В 1887 р. Велика Британія встановила свій протекторат над Мальдівами, але внутрішні питання мешканці архіпелагу вирішували самі під керівництвом султана. У 1965 р. Мальдівські острови стали незалежною державою (офіційна мова - мальдівська), а через кілька років було проголошено Мальдівську Республіку на чолі з президентом. Країна вступила до ООН, Британської Співдружності, Руху неприєднання, Асоціації регіональної співдружності Південної Азії й Союзу малоострівних держав.

Туризм швидко посів головне місце в економіці країни (нині він приносить більше 60 % надходжень іноземної валюти), випередивши її традиційну рибно-кокосову складову. Мальдіви вміло скористалися своєю природною красою, доповнивши кількість престижних і дорогих курортів. Для того, щоб відвідувачі не турбували ісламське населення, а місцеві жителі, в свою чергу, не заважали гостям, керівництво країни «віддало» туристам 74 раніше не заселені острови, обладнавши їх якнайкраще. Навіть за назвою «бунгало» тут ховається чотири або й усі п’ять зірок.

Одвічна проблема піщаних пляжів - мутна вода - невідома на Мальдівських островах. Пісок тут білий, кораловий, він за будь-яких умов залишається на дні і не має здатності скаламучувати воду. Тож вона завжди є прозорою, і багатьох водних жителів можна побачити і без маски.

Туристам зазвичай пропонують невеликі острови, які можна обійти за півгодини, а то й менше. Без відома адміністрації з курортного раю, оточеного водою, нікуди не подітися. Проте насправді «діватися» нікуди й не хочеться. Навряд чи хтось встоїть перед спокусою зазирнути в таємниці океанічного світу, який постає тут в усій своїй красі. Надіти маску, а то й акваланг, і опинитися всередині великого екзотичного акваріуму, наповненого живністю всіляких кольорів, - цього відчуття, як твердять очевидці, не передати. Можна годинами спостерігати, як маленькі рибки обгризають майже священні корали, які людям заборонено зривати, можна милуватися незворушними морськими зірками та цілими «загонами» крабів. До речі, барвистих рибок до європейських елітних акваріумів відбирають саме на Мальдівах. Але ж мурену туди не посадиш, а тут з нею можна зіткнутися носом до носа.