Крах чорних гномів

Ульман стиснув пальцями капелюха. Невже взяли Панкау? Може, його вислідили в Празі?

— Якого Панкау? — запитав.

— Невже ти не знаєш Панкау? — здивувався Фогель. — Старого Панкау, аптекаря…

— А-а… — мало не зрадів Фрідріх. Натяг на чоло капелюха. — Котрий бавиться травами?

— За що його? — втрутився Вернер.

Ульман побачив на його обличчі гримасу невдоволення.

— Порушив зону біля підземного заводу, — охоче пояснив Фогель. — Збирав там трави.

— Якого заводу? — перепитав Вернер Зайберт.

Фогель осікся. І чорт його штрикнув вилізти з цим заводом. Правда, всі у селищі знають, що за старими шахтами збудовано підземний завод синтетичного бензину, але ж об’єкт засекречений, і за розмови про нього чекають неприємності.

— Який завод? — забелькотав розгублено. — Я нічого не казав… Адже так, Фрідріху?

— Чорт з ним, з цим аптекарем! — перервав його Фріц. — Заарештували, то й правильно. Нехай старий дурень не вештається, де заборонено.

— Але ж він міг просто заблудити, — заперечив Вернер Зайберт.

— Нікого це не обходить! — не здавався Фріц. — Зона є зона, і кожен повинен дотримуватись порядку. Зараз війна, і суворий порядок — конча потреба. Сьогодні — аптекар, а завтра чортзна-хто.

Ульманові було шкода аптекаря. Він завжди привітно зустрічав робітників і відпускав ліки в борг. Шкода, за порушення забороненої зони старого засудять на кілька років. Зрештою, все залежатиме від гестапо: можуть обмежитись штрафом, суворо попередивши.

Наче відповідаючи на Ульманові думки, Фріц Керер сказав:

— Якщо ця медична, шкапа справді випадково потрапила до зони, їй нічого не загрожує. Потримають для острашки кілька днів у тюрязі й випустять. Але одним аптекарем більше, одним менше — яке це має значення?

— Позавчора, коли тебе пронесло — аж за штани цілий день тримався, ти був іншої думки, — спокійно зауважив Вернер.

— Все одно, аптека не залишиться без якоїсь швабри. Як на мій смак, краще б там сиділо якесь гарненьке дівча. — Фріц скривився, поворушив тонкими безкровними губами і мовив по-блазенськи: “Мені, фройляйн, будь ласка, таблетки від поносу…” А вона: “Ось вам найкращі. Ковтайте на здоров’ячко…” — Зареготав. — Люблю культурне поводження…

Вернер спалахнув:

— Заткни пельку!

— А що?

— Гидко! — мовив Горст, який досі не втручався в розмову.

Фріц здивовано повів очима довкола і розвів руками:

— Ви жартів не розумієте, чи що?

— Гаразд, гаразд, — задріботів Фогель, — це прекрасний жарт, я його зрозумів відразу. Але скажіть, ви справді вважаєте, що провина Панкау не така вже й велика? Невже його відпустять?

— Я нічого не вважаю, — сухо обірвав його Керер. Дивився на Фогеля, і його ліве око сіпалося швидше, ніж звичайно. Ульманові чомусь здалося: злякався чи розізлився. — Звідки я можу щось знати? У вас я людина нова, та й взагалі мене не обходить вся ця історія…

У Фогеля зблід кінчик носа, він одсахнувся від Керера.

— Хочеш випити кухоль пива? — запитав у Фрідріха.

Ульман кивнув.

— Іди, я тебе наздожену. Горст, проведи мене.

— Звідки цей Керер? — запитав сина, коли вийшли на вулицю.

— З Ганновера. Його рідні загинули під час’ бомбардування. Лежав у Дрездені в одному шпиталі з Вернером, і той загітував його провести відпустку в нашому селищі.

— Будь з ним обережний. Не подобається він мені…

— Мені також.

— Постеж за ним. Тільки обережненько. Не дай боже, аби він щось помітив.

— Хо! Ми ж, як-не-як, друзі, — клацнув пальцями Горст, — по-дружньому й постежимо…

— Чому цей Вернер водиться з ним?

— Казав, уже хоче спекатися…

— Гляди, аби не бовкнув щось Вернерові, — насупився старий.

— Ти ще й досі вважаєш мене хлопчиськом!..

— Ні, ти вже жеребець… — нагрозився на сина пальцем Фрідріх. — Та про це ми ще поговоримо!

Горст спробував перевести розмову на інше:

— Тобі сподобався Вернер?

— Я бачив, як він обробив у пивній п’яного ротенфюрера. На таке не кожен відважиться, але ж, — знову насварився пальцем, — жодного слова… Придивляйся до нього.

— Вернер може стати хорошим товаришем. Іноді в нього проривається… Я не стверджую цього, та, по-моєму, він ненавидить фашизм.

Старий зупинився.

— От що, — мовив, стиснувши синові зап’ястя, — нагадую тобі про конспірацію. Без мого дозволу жодного слова, жодного натяку.

— Знову пішло-поїхало… — образився Горст. — Не маленький…

— Але ще зовсім дурний… — Фрідріх ласкаво дивився на сина. Слава богу, хлопець гарний. Трохи гарячкуватий, та хто ж не гарячкує в його віці? Ледь підштовхнув Горста. — Ну, гаразд, іди. Зустрічай свого лектора. В мене ще справи.

Пиво було свіже, і Фрідріх з задоволенням цмулив його маленькими ковточками, аби насмакуватися. Фогель нашіптував щось на вухо, Ульман кивав головою, та не слухав, обмірковуючи події сьогоднішнього дня.

Відвідини ортсгрупенляйтера стривожили старого — лише тепер, поновлюючи в пам’яті розмову з Носке, Ульман зміг оцінити всю серйозність намірів горбаня. Зрозуміло, таку розмову Носке провів не лише з Ульманом, і нема гарантії, що хтось не клюне на щедрі обіцянки ортсгрупенляйтера. А що може бути гірше за удар свого ж брата — ніколи не знаєш, хто й коли його завдасть. Слід передати по ланцюгу: обережність, обережність і ще раз обережність. Жодного зайвого слова. Гестапо продовжує блукати в темряві: випадковий арешт аптекаря — ще одне свідчення цього. Та до якихось заходів вони, звичайно, вдаються.

Невже Фріц Керер агент? А може, не він один?

Ульман неввічливо перервав Фогеля на півслові. Нехай Петер пробачить, та в нього розболілася голова.

Голова й справді була важка. Йдучи додому, старий спробував не згадувати про справи, та неспокійні думки не лишали його. Цей Фріц Керер таки здорово скидається на агента. Тепер, коли він у них на гачку, Керер не такий уже й страшний, але хто ще? Намагався відкинути від себе ці думки — все одно не зможе знайти відповіді. Та знав: вони мучитимуть його і не даватимуть спати…