Крах чорних гномів

Фрау Ірма також посерйознішала.

— Спробуйте, — мовила, — Ернестіна розпитувала про вас, а це — непогана ознака…

Вона підвела Кремера до дівчини.

— Сподіваюсь, — сказала манірно, — ви не нудьгуватимете в компанії мого хлопчика… — Фрау Ірмі подобалось грати роль покровительки Карла. — Він нікого не знає в Дрездені і відсутність товариства…

— О-о! — неввічливо перебила фрау Ірму дівчина. — Не може бути! Я починаю заздрити геру Кремеру!

— Ви перебільшуєте, Ерні! У вас збирається така приємна компанія… — зауважила фрау Ірма.

— Можливо… — блиснула дівчина своїми вирлатими очима. — А мене вона втомлює.

— Але ж ви зовсім не схожі на самітницю, — докинув Карл.

Дівчина подивилась на нього запитально. Кремер опустив очі.

— Я маю на увазі, — знайшов за потрібне пояснити, — що ця сукня й сережки більше пасують вам, ніж пелерина черниці.

— Хто знає?.. — задумливо протягнула Ернестіна, та Карл помітив, як мимоволі провела долонею по блискучому шовку сукні.

“А вона, певно, не вважає себе невродливою, — подумав. Зрештою, це було б антиприродно”. Від цієї думки стало чомусь весело, якесь бісеня вселилося у нього. Уважно дивлячись на дівчину, Карл промовив:

— Крім того, церква у вашій особі одержала б надто коштовний подарунок.

Ернестіна закліпала очима:

— Ви маєте на увазі, що з мене вийшла б сумлінна служниця богу? Але…

— Я маю на увазі, — заперечив Карл, — ваш посаг, який би прибрали до рук святі отці.

Дівчина спалахнула, гнівно підвела голову, та раптом голосно зареготала:

— Ви перший, хто сказав мені правду в вічі! — з цікавістю зиркнула на Карла і додала: — Мені подобається ваша відвертість.

— А мені не подобається ваш посаг, — засміявся Карл, — він обтяжує вас. Можете вважати мене найостаннішим нахабою, але в кожному, хто робить вам компліменти, ви, напевно, бачите охочих до посагу…

— Ви жартуєте, мій хлопчику! — не витримала фрау Ірма.

— Я ніколи ще не був таким серйозним.

Ернестіна дивилася на Карла уважно, здавалося, її очі зробилися скляними.

— А вас не цікавить посаг?

Кремер відчув підводний риф у цьому запитанні. Але спантеличити його було важко.

— Чому ж, я серйозно ставлюсь до грошей і вважаю, що вони роблять життя приємнішим, ніж воно є насправді. Крім того, я комерсант, а зайві гроші ніколи не шкодили комерції.

— Ви хочете сказати, що за певну суму пожертвували б своїми переконаннями і…

Карл заперечливо підняв руку.

— Я не казав цього, фройляйн.

— Але ж…

— Ви не так зрозуміли мене. Я вважаю посаг приємним додатком, вірніше, знахідкою. Проте лише дурні розраховують на знахідки.

Ернестіна хотіла щось відповісти, та підійшли Шрікель і ще якийсь офіцер.

— Відразу видно дамського догідника, — грубувато засміявся гауптштурмфюрер. — Рехан відкрив мені

таємницю. Виявляється, ви, гер Кремер, чудово граєте у карти.

Карл стенув плечима.

— Фортуна — іноді дуже підступна жінка… — пробурмотів.

— Чи не складете нам компанію?

— Але ж…

— Не наважуюсь більш затримувати вас, гер Кремер, — пишномовно почала Ернестіна, та закінчила в зовсім іншому тоні: — Сподіваюсь, ми ще продовжимо розмову. Заходьте до мене без церемоній.

Карл уклонився.

Шрікель, коли вони сідали за стіл, напівсерйозно-напівжартома зауважив:

— Я далекий від того, аби вважати себе ясновидцем, та думаю: на нашого молодого друга чекає велике майбутнє.

— Що ви маєте на увазі? — запитав хтось з партнерів.

— Фройляйн Краузе просила гера Кремера попросту відвідувати її.

— Облиште, Шрікеле, — незадоволено мовив Карл. — Уявіть собі, я наговорив фройляйн безліч недоречностей…

На обличчі гауптштурмфюрера знов засяяла сліпуча усмішка, та маленькі очі не сміялися.

— Дивлячись, як подати недоречності… — сказав невизначено. — Іноді така тактика відразу дає наслідки…

— Ви вже вважаєте мене і тактиком? — поморщився Карл.

— А хіба це погано?

— Тактика потрібна всюди. — Карл узяв карти. — Ви — мій партнер і, сподіваюсь, також непоганий тактик…

— Ми це відчуваємо на власних кишенях, — не витримав офіцер, що сидів праворуч від Кремера.

Карл зробив хід. Спідлоба зиркнув на Шрікеля. Безперечно, цей товстун — небезпечний ворог, і взагалі слід було б триматися від нього на відстані. Але ж це означає — триматися на відстані од флігеля за алеєю чорних гномів. Для чого ж він тут? Не для того ж, щоб фліртувати з дочкою мільйонера і грати у карти з есесівцями!

Отже, треба ближче зійтися з гауптштурмфюрером. Звичайно, небезпечно, але ж на фронті небезпечніше. Карл на мить заплющив очі, уявив неглибоку траншею, бліндаж під трьома брусованими стелями, зосереджені обличчя солдатів у касках. Важкий снаряд підняв у повітря сосну, що височіла на пагорбку, заверещали осколки. Солдати припали до землі, і один не підвівся. Карл бачив навіть його обличчя — молоде, безвусе, викривлене гримасою болю.

— Ваш хід, колего, — почув наче здалеку. Розплющив очі: Шрікель схилився над картами, майже умкнувши в них масне червоне обличчя; партнер праворуч нетерпляче смикав себе за гудзик мундира.

— Ваш хід, — повторив, витягти шию з акуратно випрасуваного комірця.

Карл недбало кинув карту. Дійсність не обрадувала його, серце тенькнуло, і десь глибоко в грудях ніяк не вщухав тупий, ниючий біль.

Зранку Ерлер почував себе погано: давався взнаки ревматизм, який штурмбанфюрер схопив кілька років, тому внаслідок ускладнення після грипу. Навіть нагримав на ротенфюрера, який приніс холодний чай, хоча цей недотепа й божився, ніби чайник щойно закипів. Потім прискіпався до секретарки — чому не встигла передрукувати термінові папери. Даремно дівчисько виправдовувалось — мовляв, одержала їх лише вчора увечері, — Штурмбанфюрер перестав відчитувати її лише після того, як побачив сльози під густо нафарбованими віями.