КРАХ
Шрифт:
— Що, не до шмиги іграшки? Змилися?
І знову — гнітюча тиша.
Лють охопила його. Затис під пахвою автомат і, як звір, шалено метнувся до виходу.
— Куди ви пощезли? Ось вам Хрипун! — кричав він, поливаючи вогнем навколо себе.
Зненацька згори на нього хтось упав, вибив з рук автомат і притис до землі. Хрипунові вдалося випручатися, він підхопився, але миттю був повалений знову майстерним прийомом. Знепритомнів.
— Негайно виносьте пораненого, — наказав Велосо, — несіть до санітарної машини.
Велосо хлюпнув з фляжки воду на обличчя Хрипунові.
— Не вбивайте мене! Ради бога, не вбивайте!
Близько шляху, що межував із широкою смугою мангрових чагарників неподалік від печери, повз по траві лікар Тамайо. Великих зусиль йому коштувало дістатись сюди непомітно. Переконавшись, що дорога безлюдна, він з полегкістю зітхнув.
«Здається, вони зайняті пошуком інших», — подумав лікар.
Він підвівся і подивився вперед. По той бік дороги тяглося велике болото, а за ним ішли порослі кущами горби.
«Ось там я й сховаюсь і дочекаюсь ночі. Треба лише якось перебратися через болото»,
Лікар струсив одяг, збираючись перейти дорогу.
— Гей! Куди це ви?
Тамайо завмер. Він не міг повірити власним вухам. Озирнувся — нікого. Лише коли пролунав постріл, помітив на дереві бійця. Обабіч шляху почали з'являтися ще бійці. Тамайо очманіло метнувся через дорогу.
— Стій! Стій!
Лікар, здавалося, нічого не чув. Він біг так швидко, як дозволяли ноги: перечіплявся, падав у болото, підводився, біг і знову падав. Тамайо рухався дедалі повільніше. Болото ставало все грузькішим, одежа промокла і обважніла. Хитаючись, лікар зробив ще кілька кроків й усією вагою тіла рухнув у зеленкувату воду.
— Ходімо! — сказав Кіт. Він з Освальдо переховувався в хащах марабу. Шлях до ущелини, здавалося, був вільний.
— Ходімо, — згодився Освальдо, і вони пригнувшись вибралися з хащів. Море було від них метрів за сто.
Побачивши людину в цивільному, Кіт рвонувся зупинити Освальдо, але не встиг.
— Стій! — наказав співробітник держбезпеки.
Освальдо Делас завмер. Кіт метнувся вбік, натис на спусковий гачок автомата. У відповідь гримнув постріл, куля зачепила ногу. Кіт втратив рівновагу.
— Мене поранено! — скрикнув він, падаючи. Проте, переконавшись, що це всього лише подряпина, вирішив не здаватися.
— Освальдо! За мною!
Схопивши Освальдо за руку, Кіт побіг по камінню.
З-поза горба вигулькнув капітан Кармона з бійцем. Кіт помітив його і на ходу став відстрілюватися.
— Біжи туди! — наказав Кармона бійцю, вказуючи ліворуч, — візьми ще чоловік з п'ять, оточи їх. Не дай їм вислизнути.
Аренсібії вдалося сховатися в ущелині між двома великими каменями — тут він вирішив чекати темноти. За кілька метрів від нього в кущах ховався механік, але вони ледве могли розгледіти один одного. Обидва стежили за групою бійців, на чолі яких йшов чоловік у цивільному.
Велосо з солдатами був уже близько, коли Аренсібія прилаштував гвинтівку на краю скелі. Механік стис пістолета. Аренсібія цілився в капітана.
Дуже обережно капітан Велосо просувався вперед: він розумів, що ще не всі диверсанти схоплені, і ті, хто лишився, ховалися
десь поблизу. Щось шелеснуло. Велосо припав до скелі. Бійці теж зупинилися. Обійшовши скелю, капітан побачив відкриту місцину, за якою лежав великий камінь. Стиснувши пістолет у правиці, Велосо скочив.— Обережно, Велосо! — почув він.
Пролунав постріл з гвинтівки, за ним — пістолетний.
Куля вдарила Аренсібію в груди. Конвульсивне смикнувшись, він впав додолу мертвий.
Кіт і Делас були метрів за сорок від ущелини, коли Кармона їх знову запримітив.
— За мною! — наказав він бійцеві. — їх треба відтіснити до берега.
Перебігши відкриту місцину, співробітники Держбезпеки кинулися до ущелини — туди необхідно було потрапити раніше за диверсантів.
— Обережно, Коте! — гукнув Освальдо, побачивши переслідувачів. Той впав на землю і покотився по скелі в бік моря. Освальдо покотився за ним, і на якусь мить обидва зникли з поля зору капітана і його товариша…
Кармона і Гарсіга кинулися за втікачами, стріляючи з автоматів. Ті відповідали рідкими чергами.
Посічені кулями, прискали дощем галузки, листя, на капітана і солдата сипалися скалки і пісок.
Кармона протер очі.
— Я піду берегом, капітане, — сказав Гарсіга.
Пильно стежачи за місцем, де ховалися бандити, Кармона змінив магазин. Раптом побачив — з ущелини з'явилося дуло автомата. Цілилися в Гарсігу.
— Лягай! — заволав Кармона.
Гарсіга впав за частку секунди до того, як Кіт натис на спусковий гачок.
Перезарядивши автомат, Кармона підвівся і побіг вперед, прямо на диверсантів. За кілька метрів до них він заліг за великим каменем.
Напружена тиша. Аж ось долинули голоси: сперечалися. Хтось скрикнув:
— Здаюся! Не стріляйте!
Знову почулася сварка.
Врешті — голос Кота:
— Я виходжу! Будете стріляти — прикінчите його!
«Що замислив цей тип?» — подумав капітан.
З ущелини вийшов Кіт. Лівою рукою він обхопив за шию Освальдо і, прикриваючись ним, підштовхував, поперед себе. В правій руці тримав автомат.
— Не стріляйте! — благав нажаханий Освальдо. — Я здаюся! Не стріляйте!
Обидва бандити повільно відступали до мангрових чагарників.
— Стійте! Стрілятиму! — крикнув капітан.
— Ні! Не стріляйте! — благав Освальдо Делас, вирячивши очі. — Заради бога! Не стріляйте!
Кармона старанно прицілився і дав довгу чергу над головами контрреволюціонерів.
Освальдо Делас не витримав: дико скрикнув, ноги йому підкосилися, він повільно став сповзати на землю. Кіт хилився разом з ним, не випускаючи автомата.
— Здавайтеся! — наказав Кармона.
— Вставай, Освальдо! Трясця тебе взяла б! — вереснув Кіт, шалено поливаючи вогнем камінь, за яким сидів Кармона. — Здохни!
Автомат змовк, а Кіт в істериці кричав далі:
— Виходь, собако! Я тебе!..
Слова застрягли йому в горлі, коли він побачив автомат капітана. Кіт хотів вистрілити, але його випередила коротка черга. Тіло бандита сіпнулося, перевернулося і тяжко звалилося на землю.
В гнітючій тиші чулися лише схлипування Освальдо.