КРАХ

Велосо склав аркуш, замислився. Толі глянув на Бланко, запитав:

— Ну і як?

— Думаю, дадуть «виставу» сьогодні вночі, — відповів лейтенант.

У кварталі панувала тиша. Тут рідко проїжджали машини — хіба коли якась проскочить. Біля тротуару сусіднього кварталу стояв червоний «шевроле». На розі два хлопці захоплено розмовляли про спорт. То були співробітники Департаменту державної безпеки. Велосо і ще два співробітники, які сиділи в червоному «шевроле», спостерігали за входом до будинку, навпроти якого приткнувся «понтіак». Як тільки в дверях з'явився якийсь чоловік, Велосо взяв трубку радіотелефону:

— Він вийшов.

— «Хота-1», вас зрозумів, — відповів Бланко і звернувся до Кармен, співробітниці, яка сиділа поруч:

— Постарайся визначити, чи це не «понтіак», до того, як він пройде повз нас.

Вогні автомобіля наближалися. Дівчина нахилилася вперед і примружила очі.

— Так, це «понтіак», — сказала вона.

Бланко натиснув на акселератор. «Опель» рвонув уперед, «понтіак» не встиг його випередити.

— «Лось-1», «Лось-1». Говорить «Хота-1». Говорить «Хота-1». Прийом.

Бланко схопив трубку.

— «Хота-1». Говорить «Лось-1». Прийом.

— Ти не повинен його переслідувати. Скажи, чи проїхав він уже повз тебе. Прийом.

Бланко відповів трохи розгублено:

— Я іду перед ним. Що робити? Прийом.

— Припини спостереження. Що ще? Прийом.

— Нічого. Прийом.

— Добре. Вертайся в департамент.

Бланко поклав трубку. Він не втямив, що означав наказ, проте гадав, що Велосо видніше.

— Що ж, Кармен, доведеться вертатися, — сказав він.

Субота, 23 березня.

— Уявляю, як ти здивувався, коли я наказав припинити нагляд.

— Ще б пак! — озвався Бланко.

— Нащо ризикувати, він міг помітити, що за ним стежать. Так чи інакше він під нашим контролем. Вже через кілька хвилин після того, як я наказав тобі за ним стежити, ми отримали від Маріо термінове донесення. Він попередив, що вони збираються вивезти шістьох дуже важливих контрреволюціонерів, і дав адресу в Бока Сієга, куди й прямував водій «понтіака». Ми перевірили адресу. Єдине, що, можливо, випустили — чи не заїжджав він кудись по дорозі до Бока Сієга? Розумієш?

— Авжеж, — відповів Бланко.

— Ось повний текст донесення Маріо. Я розділив його на чотири ключові пункти. По-перше, є людина, яка працює в друкарні, котрій замовили зробити кілька посвідчень протипожежної охорони. По-друге, другій людині — механіку — замовили якийсь бачок. По-третє, сьогодні вночі у них буде проведено нараду. І, по-четверте, вони спробують вивезти з країни шістьох контрреволюціонерів. Ми повинні встановити, кого саме. Вони, очевидно, належать до керівництва підпілля. Тому, підкреслюю, дуже важливо захопити їх. Ось на ці дані ми й мусимо спиратися, готуючи операцію. Що скажеш?

— Логічно. Я згодний.

— Тоді почнімо, — сказав Велосо.

Бланко скинув окуляри:

— Мені здається, що, оскільки нам відоме місце, де вони перебувають, ми стоїмо перед вибором: захопити лише тих агентів, яких закинули до нас, і членів банди, що їм допомагає, чи піти на ризик і не брати їх зараз, дати можливість діяти, а тоді захопити усіх разом з тими шістьома.

— Слушна ідея. — Велосо встав. — Але треба узгодити з майором, перш ніж прийняти рішення. А поки що розглянемо інші пункти.

— Добре, — згодився лейтенант.

— Посвідчення… — Велосо замислився. Ними можуть скористатися, щоб спробувати провезти на завод якесь протипожежне обладнання з вкладеною в нього вибухівкою.

— Логічно, — згодився Бланко.

Велосо вказав на нотатник:

— Познач і віддай відповідні розпорядження.

Бланко приготувався записувати.

Велосо відкинувся на спинку крісла, примружив очі:

— Без попереднього огляду фахівцями не допускати провозу на завод ніякого обладнання, пакетів чи інших предметів, на яких стоїть штамп управління пожежної охорони.

Бланко швидко записував.

— Що далі? — запитав капітан, коли Бланко кінчив писати.

— Нарада сьогодні вночі.

— Так. Як повідомляє Маріо, на цій нараді будуть обговорюватися подробиці диверсії. Але він не певний, чи зможе щось повідомити нам до закінчення наради. Отже, треба чекати.

Бланко зробив позначку в нотатнику.

— Залишається бачок.

— Так, — відповів лейтенант. — Правду кажучи, не маю ні найменшого уявлення, для чого він потрібен.

— Я подумав, чи не має це якогось стосунку до посвідчень.

— Можливо. Але ним можуть скористатись і для транспортування.

— Правда твоя. Занотуй і це. А тепер, підсумовуючи всі факти, прикиньмо, в який день вони збираються провести диверсію.

— Є у мене деякі міркування, — підтримав Велосо лейтенант.

— Давай, доповідай, — заохотив його капітан.

— Виходячи з того, що термінові замовлення повинні бути виконані на сьогоднішню ніч, і маючи на увазі графік роботи заводу, цілком імовірно, що вони розраховують на ранок в неділю. В цей день управління заводу не працює, частина робітників відпочиває теж, навіть деякі охоронники і пожежники вихідні.

— Саме так. Маріо теж вважає, що диверсію призначено на завтра. І мені так здається. А тепер — до діла.

Бланко встав.

— Зустрінемося в оперативному відділі, — додав Велосо. — Скажи капітану Ерреро, щоб він був готовий негайно приступити до здійснення операції. Я буду там за кілька хвилин.

Майор, очевидно, поставив питання лише для того, щоб ще раз почути відповідь.

— Так, — відповів капітан. — Вони справді не зможуть провести диверсію. Це — чітко. Найважче для нас — змусити їх повірити, що вони її провели. Крім того, план, який передав їм Альберто Альварес, — це план відділу «Ф», а він не має великого значення.

— Дуже добре. Дійте, — сказав майор.

В оперативному відділі панувало пожвавлення. Бланко безперервно розмахував руками, розмовляючи по телефону. Капітан Хосе Кармона ходив туди і сюди по кімнаті перед молодшим лейтенантом Рохасом та іншим офіцером з відділу патрулювання, віддавав розпорядження. На великих столах два техніки-креслярі під керівництвом інженерів спритно пересували рейсшини, розбиваючи кольоровими рисками дрібномасштабний план міста Гавани.

Двері відчинилися, і ввійшов Велосо.