Кришталеві дороги

Курт придивлявся, прислухався, зважував. Ззовні все видавалося таким же, як і на Заході: модерний інтер’єр залу, величні кельнери в чорних смокінгах, патлаті молодики з електрогітарами на естраді, екстравагантні зачіски жінок і вишукані костюми чоловіків. Але дивно вражала благопристойність, — так, так, по-іншому й назвати не можна! — стерильна благопристойність, яка панувала в цьому ресторані. Патлаті гітаристи не верещали й не кувікали, а співали мелодійних, хороших пісень; відвідувачі не горлали на весь зал, не хапалися за ножі та пляшки, щоб використати їх як вагомі аргументи в надто запальних дискусіях. І навіть закохані не цілувалися, а тільки не зводили одне з одного очей, — цілком байдужі до всього довколишнього.

Однак, може, ця пристойність тільки показна, насаджена жорстокими репресіями проти порушників певних норм моралі й поведінки? Видається, що ні: навіть ті, що добряче напідпитку, поводять себе вільно, але не нахабно. Однак, коли придивитися пильніше, то й тут не панує рожева гармонія взаємин: і сперечаються за столами, і обмінюються часом аж ніяк не доброзичливими поглядами. А молода пара за сусіднім столиком нудьгує. Це або ж подружжя, або взагалі люди, знайомі з давніх-давен.

Між ними вже все переговорено, лишається тільки мовчати та нишком поглядати на годинники.

А жінка — красива! Струнка, миловидна… і зеленоока!

Курт мимохіть посміхнувся, згадавши жартівливий прогноз його випадкової пітсбурзької знайомої. Чи тому, що він уже вважав себе вільним від зобов’язання щодо Лізхен, чи під впливом коньяку, але оця шатенка йому сподобалася більше, аніж будь-хто досі. І вона справді видалася йому ніби чимось середнім між Лізхен і Катрін: вродлива й статурна… з розумними, дещо сумовитими очима… стримана.

Жінка поглянула на годинник, — цього разу вже не ховаючись, — зітхнула, запитала втомлено:

— Гено, може, поїдемо?.. Мені вже набридло чекати.

— Почекаємо ще десять хвилин, — відповів її партнер, чорнявий, вишукано вдягнений мужчина. — Вона прийде обов’язково.

— Ну, гаразд, — покірно погодилась жінка. — Налий мені вина. А взагалі кажучи, навіщо вона тобі потрібна?

— Облиш, Наталко, — незадоволено сказав чорнявий, наливаючи в чарки. — Ми вже про це говорили.

Розмовляли російською мовою, Курт перехоплював тільки окремі слова. Але ім’я зеленоокої жінки він запам’ятав і зрозумів, що вона чекає на когось неприємного їй.

“Наталка… Росіянка…” — якось по-дивному усвідомилось, що за минулий тиждень для нього відбулося значно більше подій, аніж за весь попередній рік. Усе переплуталося в часі: сьогоднішнє прощання з Лізхен відсунулось кудись далеко-далеко, а з Катрін зустрівся — наче вчора. І статечного Курта Гешке наче підмінили — задивляється на чужих жінок!.. А таки гарна оця зеленоока, гарна!

Зеленоока підняла чарку, хотіла вже пригубити її, але враз підхопилась, вигукнула радісно:

— Нарешті! Катрін, ми вже збиралися йти геть!

“Катрін?!” — почувши знайоме ім’я, Курт мимохіть озирнувся. Звичайно ж, він ні на мить не припустив, що побачить свою пітсбурзьку знайому. Але це була саме вона, — в легкому сірому костюмі, з фотоапаратом на шиї і з модною сумочкою через плече.

Катрін не помітила Курта за пальмою. А той частково від збентеження, а частково через бажання дізнатись, що ж буде далі, ще дужче одсунувся в тінь.

— Перепрошую, друзі! — сказала Катрін, підходячи до столика. — Щось зіпсувалося в машині. Я кинула її, доїхала на попутній… Ви нагодуєте мене? Я голодна, як сто вовків!

“О, то виявляється, Катрін цілком вільно володіє російською мовою?! Дивно!.. А може… може…”

У Курта по спині поповзли неприємні мурашки. Може, слід дивуватися з протилежного — як добре вона оволоділа англійською?.. То он яка це “вільна пташка”! Радянська розвідниця!

Він уже пошкодував, що поткнувся до ресторану. Зміряв очима відстань до дверей — чи не можна зникнути непомітно? Зиркнув на сусідній столик… і зустрівся поглядом з Катрін.

— О, яка приємна несподіванка! — вона підхопилась, підбігла до нього. — Курт, мій любий лицарю, як ви тут опинились? А втім, ясно: приїхали на конгрес, так?.. То прошу до нашого столу! Ідіть, ідіть, я залюбки вип’ю з вами за ваші успіхи в науці!.. Друзі, познайомтесь: мій хоробрий рятівник — доктор Курт Гешке!.. А це — відома артистка Наталі Закатова та інженер Жорж Риндін!

Курт потискував руки, мимрив щось незрозуміле. Він був приголомшений і розгублений. Хто така Катрін? Хто такі оці двоє? Чи не навмисне підстроєно таку зустріч?

Можна було запитувати хіба самого себе, не сподіваючись на відповідь.

РОЗДІЛ IX ДО ПЕРШОДЖЕРЕЛ ІСТИНИ

Конгрес викликав значно більшу зацікавленість громадськості, аніж можна було гадати. На нього з’їхалися не тільки найвидатніші фахівці-вчені, але також і комерційні представники головних продуцентів скла майже з усіх країн. Перебіг конгресу щедро висвітлювався пресою та телебаченням.

Після кількох днів пленарних засідань, де було розглянуто цілий ряд дуже важливих загальних питань, почалася секційна робота. Секцію надвисокотемпературних вогнетривів мимохіть довелося очолити Альошину — професор Демчук лежав з інфарктом.

Сергіїв реферат дістав високу оцінку, — настільки високу, що західна преса назвала її сенсаційною. Звичайно, як завжди в таких випадках, газетярі перебрехали почуте і додали чимало висмоктаного з пальця. Так, наприклад, англійська преса повідомляла, що радянський представник, “професор” Альошин, подарував світові докінчену теорію створення надстійких “кожухів” для теплового захисту ракет; найголовніші американські часописи подали його фотографію з натяком у тексті, що це — один з тих, від кого залежить світова першість у галузі космічного кораблебудування; газети інших країн передруковували ці матеріали, та ще й від себе доточували вигадок.

Сергієві цей газетний галас не подобався: видавалося, що навколо його імені ведеться якась не дуже чиста гра. А коли в “Уолстріт джорнел” промайнула назва “кристамуліт” та ще й у поєднанні з числом “4900°”, він зовсім занепокоївся: така обізнаність газетярів була надто підозрілою.

Але стурбувався не тільки Альошин. Його викликав до себе професор Хмара і в досить гострій формі запитав, хто міг розплескати про ще не розсекречені дослідження. З цілком щирим обуренням Сергій заявив, Що сам хотів би дізнатися про це. Удвох з директором вони пильно вивчили стенограму його виступу. В ній не було щонайменшої підстави для різнотлумачень. Отже, інформація просочилася якимись іншими — і дуже небажаними — каналами.

Перебіг засідань секції надвогнетривів, загалом кажучи, не задовольняв Альошина. Його реферат, справді, був найчіткіший і найсміливіший, — у всіх інших торочилося про загальновідоме. А втім, і дивуватися з цього не випадало: на цю галузь науки накладалися подвійні обмеження — чисто виробничі секрети тієї чи іншої фірми водночас виступали як військові секрети відповідної країни. Проте в наш час самоізоляція вчених просто неможлива, отож, хоч і повільно, хоч і навпомацки, члени секції поступово доходили співрозуміння, — такого, коли, не вдаючись у подробиці досліджень, можна визначити їх головний напрямок.