Кров і пісок

Але тут лікаря перебив другий гість. Адже він бачив, як заганяли биків у корралі, і тепер прагнув поділитися враженнями, розповісти про бурого, на якого відразу «накинув оком», — о, той бик напевне себе покаже! Двоє чоловіків, які досі лише привітались, а потім довго просиділи вдвох у кімнаті мовчки, чекаючи повернення господаря, тепер заговорили між собою, і Гальярдо подумав, що треба б їх познайомити. Але як же звати оцього друга, з яким він на «ти»?.. Гальярдо пошкріб потилицю, наморщивши чоло й напружено міркуючи, але вагався недовго.

— Послухай-но… Як тебе звуть? Ти пробач… стільки щодня людей!..

Гість поблажливо всміхнувся, насилу приховуючи розчарування, — виходить, матадор забув його — і назвав своє ім’я. Гальярдо відразу ж усе пригадав і трохи пом’якшив неприємне враження від своєї забудькуватості, додавши після імені: «багатий шахтовласник із Більбао». Потім рекомендував «знаменитого доктора Руїса», і двоє чоловіків, захоплені спільною пристрастю, стали гомоніти про биків, яких загнали в корралі для сьогоднішньої кориди, немов були знайомі все життя.

— Сідайте отуди, — мовив Гальярдо, показуючи на диван у глибині кімнати. — Там ви зможете спокійно поговорити. Не звертайте на мене уваги — я мушу вбиратися. Зрештою, ми всі тут чоловіки…

Він скинув костюм і залишився в спідній білизні. Сів у крісло, якраз під аркою, що відокремлювала маленький салон від спальні і віддав себе в руки Гарабато. Слуга розкрив саквояж із російської шкіри і витяг звідти щось подібне до жіночого несесера, в якому зберігалися туалетні речі маестро.

Хоча Гальярдо був гладенько поголений, Гарабато знов намилив йому обличчя і став водити бритвою по щоках зі спритністю людини, яка звикла щодня виконувати одну Й ту саму роботу. Потім Гальярдо вмився і знов сів у крісло. Слуга намастив йому волосся брильянтином, побризкав парфумами і начесав пасмами на чоло та скроні: далі заходився коло професійної ознаки — священної колети.

Він шанобливо розчесав довге пасмо, що спадало з потилиці маестро, заплів його в косу й заколов двома шпильками на маківці голови, відклавши остаточне впорядкування колети на потім. Тепер треба було зайнятись ногами. Слуга скинув з тореро панчохи, і той залишився тільки в спідній сорочці та шовкових панталонах.

Атлетичні м’язи Гальярдо випинали під тонкою білизною. На стегні було помітно глибокий шрам — ріг видер там цілий шматок тіла. На смаглявій шкірі рук біліли плями — сліди давніх ран. На темних безволосих грудях схрещувалися два ламані лілові рубці — теж пам’ять про криваві сутички на арені. На литці видніла кругла, ніби видавлена монетою заглибина фіолетового кольору. Від Цього могутнього торсу воїна пахло чистим здоровим тілом і духмяними жіночими парфумами.

Гарабато опустився навколішки біля ніг маестро з цілим оберемком бинтів та вати.

— Справжнісінький античний гладіатор, — мовив доктор Руїс, уриваючи розмову з любителем із Більбао. — Ти схожий на римлянина, Хуане.

— Старію, докторе, — сумовито відповів еспада. — Коли я бився не тільки з биками, а й з голодом, то й без усього цього мав ноги, як залізні, стояв на арені як укопаний.

Гарабато повсовував поміж пальці маестро жмутки вати; потім обклав ступні знизу і зверху цією м’якою прокладкою і став туго обмотувати їх бинтом, як у давнину обмотували мумії. Далі висмикнув із рукава голку з просиленою ниткою й акуратно зшив докупи краї бинтів.

Гальярдо тупнув об підлогу сповитими ступнями. У цій м’якій обгортці вони мов затвердли, і ноги матадора стали ніби ще дужчими й моторнішими. Слуга натягнув на них високі, до середини стегон, панчохи, товсті й еластичні, як гетри, вони були єдиним захистом для ніг під шовком бойового костюма.

— Порозправляй зморшки… Пильнуй, Гарабато, я не люблю, щоб костюм висів на мені мішком.

Матадор звівся на ноги й крутнувся перед дзеркалом, щоб самому подивитись на себе, нахилився й провів руками по ногах, розгладжуючи складки. Зверху на білі панчохи Гарабато натягнув ще одні — шовкові, рожеві. Потім Гальярдо сунув ноги в черевики, вибравши з кількох пар, що їх Гарабато виставив на велику валізу, — усі з білими підошвами, нові-новісінькі.

Власне, одягання почалося тільки тепер. Слуга подав тореро коротенькі панталони. Гальярдо встромив ноги в шовкові холоші тютюнового кольору, гаптовані золотом. Товсті шнури із золотими китицями звісилися додолу. Ці шнури туго стягували холоші панталонів під коліньми і викликали штучний приплив крові до ніг. Тореро називали їх «застібами».

Гальярдо напружив м’язи ніг і наказав слузі, щоб той не боявся затягнути шнури якомога тугіше. Ця операція дуже важлива. «Застіби» в матадора мають бути добре затягнуті. Гарабато вправно й швидко обмотав шнури навколо ніг, напустив на них холоші, і довгі шнури перетворилися на коротенькі підвіски.

Маестро одягнув батистову сорочку, яку подав йому слуга, тонку й прозору, мов жіноча білизна, з гофрованою маніжкою. Гарабато застебнув на ній ґудзики, а тоді дбайливо пов’язав довгу краватку, що червоною смугою розділила груди аж до пояса. Тепер лишалося найважливіше — намотати фаху, широку шовкову стрічку завдовжки понад чотири метри, яка, здавалося, заповнила всю кімнату, коли слуга зі звичною спритністю розгорнув її.

Еспада відійшов у протилежний куток, де сиділи його друзі, й закріпив на поясі один кінець фахи.

— Ну, починай. Але будь уважним, — наказав він слузі. — Зроби так, як ти це вмієш робити.

І тореро став неквапно обкручуватись на підборах, в кожним обертом наближаючись до слуги, який тим часом туго натягував фаху, що акуратно намотувалася на стан Гальярдо, надаючи йому довершеної граційності. Легкими і вправними рухами Гарабато раз у раз змінював положення шовкової стрічки. Вона накручувалась на матадора то складаючись удвоє, то розгортаючись, але щоразу прилягала до стану щільно й гладенько, кільця ніби зливалися в один сувій, без жодної зморшки. Гальярдо завжди був дуже уважний до своєї зовнішності, ось і тепер він не раз невдоволено спинявся й розкручувався на два або три оберти назад, щоб виправити якусь похибку.

— Погано лежить, — казав він сердито. — Нехай їй чорт!.. Не лови гав, Гарабато!

Після багатьох зупинок, Гальярдо нарешті добувся кінця своєї подорожі, і вся шовкова стрічка уклалася на його поясі. Спритний слуга позшивав голкою і посколював шпильками окремі одежини, перетворивши їх на одне ціле, на бойовий костюм матадора. Тепер тореро не зміг би вибратися зі свого вбрання без ножиць та чиєїсь допомоги. Аж поки вернеться до готелю, він не зуміє скинути з себе нічого, хіба що йому допоможе в цьому бик на арені, а остаточно його роздягнуть тоді на лікарняній кушетці.