Іліада

144] Мовивши так, безсмертних повів ПЛейдон темнокудрий 145] До круговидого муру високого, що для Геракла 146] Богоподібного Трої сини і Паллада Афіна 147] Побудували, щоб міг од морського сховатись страхіття 148] В час, коли б гналось за ним з узбережжя воно по рівнині. 149] Там Посейдон та інші безсмертні боги посідали, 150] Хмарою плечі собі непрозірною щільно прикривши, 151] їх супротивники сіли над кручами Калліколони 152] З вами, осяйливий Фебе і городоборцю Арею. 153] Радячись так між собою, одні проти одних сиділи 154] Вічні боги, починати ж війну лиховійну ті й другі 155] Не поспішали, та Зевс із небесних висот спонукав їх.

156] Міддю уся засвітилась рівнина, бійцями і кіньми 157] Сповнена суспіль. Земля аж гула навкруги під ногами 158] Лав бойових. Два найкращі із воїнів найсміливіших 159] Поміж загонів, ворожих зійшлися, готові змагатись, – 160] Син Анхісів Еней і Ахілл Пеліон богосвітлий. 161] Син Анхісів з погрозливим поглядом виступив перший, 162] Важко шоломом киваючи; перед грудьми він округлий 163] Буйний мав щит, а рукою ще й списом стрясав мідногострим.

164] А Пеліон йому вийшов назустріч, подібний до лева 165] Хижого, що, із усіх позбігавшись околиць, селяни 166] Хочуть убити його; з погордою він ізпочатку 167] Мимо проходить; коли ж його хтось з юнаків войовничих 168] Списом зачепить, він пащу роззявить, наїжившись, ікла, 169] Піною вкриті, і серце відважне стискається в грудях; 170] Звільна хвостом по клубах обох себе він шмагає 171] І по боках, наганяючи хіті собі бойової; 172] Блиснувши люто очима, вперед він стрибає шалено, 173] Щоб розтерзати когось або тут же самому загинуть. 174] Сила Ахіллова так і дух спонукав його мужній 175] Проти Енея, відважного серцем, на бій виступати. 176] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши, 177] Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

178] «Нащо, Енею, вперед із лав своїх ти так далеко 179] Вийшов? Чи дух твій зі мною змагатись тебе спонукає 180] В гордій надії, що владарем станеш троян конеборних, 181] Честю Пріамові рівним? Та хоч би мене і убив ти, 182] Влади за те не дасть тобі в руки Пріам староденний. 183] Є-бо у нього сини, та й сам він міцний і розважний. 184] Виділять, може, ділянку для тебе трояни, від інших 185] Кращу, із нивою й садом чудовим тобі на прожиток, 186] Як умертвиш мене? Та, сподіваюсь, це важко зробити. 187] Списом колись, пам'ятаю, вже змусив тебе я тікати. 188] А пригадай, як від стада корів, що ти пас одиноко, 189] Гнав я нещадно тебе на проворних ногах із Ідейських 190] Гір, і як ти від мене тоді утікав безоглядно? 191] Зрештою, втік ти в Лернес. За тобою й туди я погнався, 192] Місто усе зруйнував з допомогою Зевса й Афіни 193] І полонянок жінок, позбавивши днів їх свободи, 194] В бран загнав. Врятував тебе Зевс тоді й інші богове. 195] Нині ж, гадаю, вони не врятують тебе, як ти мрієш 196] Серцем. Раджу тобі я назад відійти і сховатись 197] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха 198] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді». 199] Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього: 200] «Не сподівайся, Пеліде, словами мене залякати, 201] Наче дитя нерозумне, і сам-бо я добре умію 202] І глузувати дошкульно, і гострим облаяти словом. 203] Знаємо рід один одного ми, батьків своїх знаєм, 204] Давніх переказів чувши багато від смертного люду. 205] Та ні моїх ти в лице, ні твоїх я ніколи не бачив. 206] Від бездоганного мужа Пелея ти, кажуть, походиш, 207] Мати твоя – пишнокоса Фетіда, народжена морем. 208] Я ж величаюся гордо відважного серцем Анхіса

209] Сином улюбленим, мати моя – сама Афродіта. 210] Нині одні або другі із них свого любого сина 211] Будуть оплакувать. Не по порожній розмові, гадаю, 212] В бій не вступивши, сьогодні розійдемось ми із тобою. 213] А як розвідати краще про рід наш бажаєш, щоб більше 214] Знати про нього, то добре мужам багатьом він відомий. 215] Першим славетного Зевс породив хмаровладний Дардана, 216] Що заснував Дарданію тоді, коли Троя священна 217] Ще не була на рівнині збудована, смертних оселя, 218] Й люд в передгір'ях селився багатоджерельної Іди. 219] Син народивсь у Дардана, володар мужів Еріхтоній, 220] Найбагатішим невдовзі він став серед смертного люду. 221] Коней три тисячі паслось у нього на луках заплавних, – 222] Гарних, рисистих кобил, лошатами жвавими гордих. 223] Навіть Борей їх прагнув жадливо на випасах буйних 224] І покривав, жеребця темногривого постать прибравши. 225] Ставши жеребними, ті дванадцять лошат породили. 226] Тож як гасали грайливо по нивах вони хлібодайних, 227] То, летючи над колоссям, ні зернятка не толочили. 228] А як гасали вони по хребтові широкого моря, 229] То пролітали над пінявим плеском морського прибою. 230] Троса родив Еріхтоній, над людом троянським владику, 231] В Троса ж самого родилося троє дітей бездоганних – 232] Іл, а за ним Ассарак та ще Ганімед богорівний, 233] ІІІп найвродливіший був між усього він смертного люду. 234] Задля краси його вкрадений вічними б^ він богами, 235] Щоб, живучи між безсмертних, у Зевса вино розливати. 236] Іл же сина родив, бездоганного Лаомедонта, 237] Лаомедонт же синів породив – Тіфона, й Пріама, 238] Лампа, і Клітія, й Гікетаона, Ареєву парость; 239] Капій був син Ассарака, а сам породив він Анхіса, 240] Я ж – син Анхісів, а Гектор – син богосвітлий Пріамів. 241] От із якого я роду і крові, що ними хвалюся. 242] Доблесті ж смертним мужам лише Зевс додає чи збавляє, 243] Як кому сам забажає: з усіх-бо він є найсильніший. 244] Тільки не час нам балакати, як дітлахам нерозумним, 245] Стоячи марно отут, посеред найлютішого бою. 246] Прикрощів ми один одному можемо дуже багато 247] Наговорить – їх ваги й корабель не підніме стовеслий. 248] Смертних язик є гнучкий і до розмаїтих придатний 249] Висловів – простір навколо широкий, де їм випасатись. 250] Як ти до когось промовиш, так і до тебе озвуться. 251] Тільки ж навіщо словами лайливими в зваді та в сварці 252] Лаятись нам один з одним, як чинять жінки галасливі 253] В сварці, що душу роз'ятрює, лютою пройняті злістю,

254] Й лають усмак одна одну, на вулицю вибігши з дому, 255] З правдою сиплють і лжу, бо в гніві й вона виникає. 256] Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш, 257] Перше ніж міддю не зміряєм сили. Мерщій починаймо 258] На мідногострих списах один з одним змагання завзяте!»

259] Так він промовив, і в щит той застрашливий списом могутнім 260] Тяжко ударив, аж щит загудів під вістрям важенним. 261] Аж затремтів Пеле'ід і рукою м'язистою щит свій 262] Зразу вперед одхилив, боячись, що своїм довготінним 263] Списом навиліт простромить Еней його, духом відважний. 264] Тож, нерозумний, у мислях і в серці своїм не подумав 265] Він, що славетні дарунки богів нелегко людині 266] Смертній вдається здолать чи примусити їх поступитись. 267] Не пощастило Енеєві мужньому списом могутнім 268] Щит той пробити: наткнувсь він на золото, божий дарунок. 269] Дві лиш платівки пробив він, а далі під ними лишалось 270] Ще три, бо п'ять їх усього прибив до щита кривоногий: 271] Зверху – дві мідні, зсередини – дві олов'яні, й між ними – 272] Ще й золоту, – вона то й затримала спис ясеновий.

273] В чергу свою, і Ахілл метнув тоді спис довготінний, 274] Ним він поцілив Енеєві в щит, на всі боки округлий, 275] Близько від верхнього краю, де мідна платівка найтонша, 276] Там, де найтонша і шкура волова. Пройняв його наскрізь 277] Ясен з гори Пеліону, і щит загудів від удару. 278] Низько нагнувся від страху Еней і підняв над собою 279] Щит свій, а спис пролетів над плечима у нього і вістрям 280] В землю встромивсь, на великім щиті, що все тіло вкриває, 281] Круги обидва пройнявши. Уникнувши довгого списа, 282] Випроставсь він, і смуток безмежний залляв йому очі 283] З жаху, як близько те вістря вп'ялося. Ахілл же тим часом 284] Вихопив меч мідногострий і кинувся люто на нього 285] З криком жахливим. Та камінь схопив син Анхіса руками 286] Вельми важкий, – і вдвох не могли б його смертні підняти 287] З нині живущих, а він і один ним розмахував легко. 288] Втрапив би камінь Ахіллові, що набігав на Енея, 289] В щит чи в шолом, та печальну загибель вони б відвернули, 290] А Пелеїд у Енея мечем своїм душу підняв би, 291] Якби не вгледів цього Посейдон, землі потрясатель. 292] Тож до безсмертних богів він з такими словами звернувся:

293] «Горе, як жалко мені відважного духом Енея! 294] Здоланий сином Пелея, він скоро зійде до Аїду, 295] Тож, нерозумний, послухався лучника він Аполлона, 296] Той же від нього печальної згуби уже не відверне. 297] Тільки ж навіщо він має, безвинний, страждання терпіти 298] Через гризоти чужі? Тож завжди він любі приносив

299] Жертви безсмертним богам, що в широкому небі домують. 300] Ну ж бо, смертну тепер відведімо від нього загрозу, 301] Щоб не прогнівавсь Кронід, коли справді рукою Ахілла 302] Буде убитий Еней. Судилось йому врятуватись, 303] Щоб не без сліду пропав і не без нащадків лишився 304] Рід Дардана, якого Кронід уподобав найбільше 305] З-поміж синів, що смертні жінки породили від нього. 306] Став-бо Кронідові рід Пріамів уже ненависний. 307] Правити нині троянами буде Енеєва сила 308] Й діти дітей, що мають од нього іще народитись».

309] В відповідь мовила так велеока володарка Гера:

310] «Сам ти, землі потрясателю, в серці своєму розмисли, 311] Чи врятувати Енея, чи дати Ахіллові змогу, 312] Сину Пелея, приборкать його, хоч який він могутній. 313] Ми-бо обидві багато разів уже клятви давали 314] Перед богами безсмертними, я і Паллада Афіна, 315] Що од троян одвертать ми не будемо згубної днини, 316] Навіть тоді, коли Троя уся нищівним запалає 317] Полум'ям, що войовничі запалять синове ахеїв».

318] Слово почувши таке, Посейдон, землі потрясатель, 319] Крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну 320] Рушив туди, де стояли Еней із славетним Ахіллом. 321] Темною млою тоді оповив він Ахіллові очі, 322] Сину Пелея; спис ясеновий, загострений міддю, 323] Вирвав з міцного щита у відважного духом Енея 324] Й тут же відразу поклав його перед стотіами Ахілла, 325] Потім підняв над землею і з розмахом кинув Енея. 326] Через численні героїв загони і коней численних 327] Перелетів Еней тоді, кинутий бога рукою, 328] І опинився на самім краю многотрудної битви, 329] Там, де, до бою готуючись, лави кавконів стояли. 330] Близько туди підійшов Посейдон, землі потрясатель, 331] І, до Енея звертаючись, слово промовив крилате:

332] «Хто із безсмертних богів осліпив тебе нині, Енею, 333] Що з Пелеоном безстрашним ти збройно готовий змагатись, 334] Він же багато сильніший за тебе й безсмертним любіший? 335] Тож відступи перед ним, де й коли б він тобі не зустрівся, 336] Щоб не потрапить в оселю Аїдову, всупереч долі. 337] А коли жереб лихий і загибель Ахілла настигнуть, 338] Сміло виходь з ворогами у лавах передніх змагатись, – 339] З інших ахеїв ніхто із плечей твоїх зброї не зніме».

340] Все роз'яснивши, лишив Посейдон по цій мові Енея 341] І, дивовижну одвівши імлу, він Ахіллові очі 342] Знов прояснив. І здивовано той навкруги оглянувся, 343] Тяжко зітхнув і до свого відважного серця промовив:

344] «Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі! 345] Спис мій лежить на землі, та ніде я навколо не бачу 346] Мужа, в якого я кинув його, наміряючись вбити! 347] Бачу напевно тепер, що безсмертним богам таки справді 348] Любий Еней. Я ж гадав, що він марно тоді похвалявся. 349] Хай забирається геть! Зі мною він битися збройно 350] Більше не схоче, радіючи з того, що смерті уникнув. 351] Зараз же – час мені в бій войовничих закликать данаїв, 352] Вийти насупроти й інших троян випробовувать сили».

353] Мовив і, так ідучи, підбадьорював кожного мужа:

354] «Нині не стійте здаля від троян, богосвітлі ахеї, 355] Муж проти мужа виходьте, збройно готові змагатись. 356] Важко одному мені, хоч який би не був я могутній, 357] Воїв долати стількох і збройно із ними змагатись. 358] Навіть Арей, хоч і бог він безсмертний, і навіть Афіна 359] Встоять під пащею бою такого, проте, не здолає. 360] Те, що силою рук або ніг чи поривом одваги 361] Зможу, робитиму все до найменшого я, запевняю, 362] Кинуся прямо в ворожі ряди, й не радітиме, певно, 363] Той із троян, хто на спис наскочить мій мідяногострий!»