Іліада
Шрифт:
592] «О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, 593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому 594] Батькові я, – не нікчемний він дав мені викуп за нього. 595] ' Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».
596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий. 597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього, 598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:
599] «Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, – 600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш 601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати. 602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба, 603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі – 604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці. 605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий 606] В гніві
621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий 622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі, 623] М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши, 624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.
625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти 626] В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий. 627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули. 628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, 629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла, 630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний. 631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався, 632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову. 633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши, 634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:
635] «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши, 636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних. 637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима 638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми, 639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні, 640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я. 641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним 642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».
643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям 644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками 645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати, 646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху. 647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці 648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили. 649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:
650] «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв 651] Хтось не ввійшов сюди радитись, – часто до мене заходять 652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає. 653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить 654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві, 655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина, 656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто: 657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати, 658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».
659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
660] «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло, 661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле: 662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба 663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже. 664] Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі 665] І поховать на десятий та справити тризну для люду. 666] На одинадцятий – пагорб насипати зверху могильний, 667] А на дванадцятий – бій відновити, якщо вже так треба».
668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
669] «Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».
671] Мовивши це, правицею
руку він біля зап'ястя 672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці. 673] В передпокої небавом і спати вони полягали – 674] Старець Пріам і окличник – з думками розумними в грудях; 675] Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре, 676] Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.677] Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні 678] Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті. 679] Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса, 680] Що обмірковував, як одвести державця Пріама 681] Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі. 682] Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:
683] «Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати 684] Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла. 685] Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина, 686] Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє 687] Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон 688] Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї».
689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить. 690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів 691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив. 692] А як дісталися броду вони струменистої річки 693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився, 694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів'я Олімпу.
695] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею. 696] Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали, 697] Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив 698] їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше 699] Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна. 700] Вздріла вона із твердині пергамської любого батька 701] На колісниці й міського при ньому окличника з Трої. 702] Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах. 703] Заголосила вона і на весь Іліон заволала:
704] «Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте! 705] З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався 706] З битви, – він завжди був радістю міста й цілого народу!»
707] Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті 708] Не залишився, велика людей огорнула скорбота. 709] В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло. 710] Перед всіма його люба дружина і мати шановна, 711] Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали, 712] Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо. 713] Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця 714] Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,
715] Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:
716] «Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь 717] Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому».
718] Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився. 719] Як досягли вони славного дому Пріама та мертве 720] Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили 721] Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням 722] Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили. 723] Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха, 724] Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:
725] «Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою 726] В домі мене залишаєш. Тож син наш – мале ще дитятко, 727] Піп породили його ми, бездольні, – квітучого віку 728] Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту 729] Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю, 730] Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих. 731] Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних, 732] З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною 733] Підеш до краю чужого роботу робить примусово 734] Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв 735] Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку 736] В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор, 737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв, 738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли. 739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій, 740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні. 741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних 742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких. 743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа, 744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала 745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»