Іліада

746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили. 747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:

748] «Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший! 749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським, 750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають. 751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий 752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне, 753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий; 754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю 755] І волочив круг могили тобою убитого в січі 756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити. 757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш, 758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий 759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою».

760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний. 761] Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:

762] .«Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший! 763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий, 764] Що мене в Трою привіз, – хай раніш я загинула б краще! 765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає, 766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну, 767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова! 768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти – 769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно, 770] Або свекруха, – сам свекор був завжди як батько ласкавий, – 771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом, 772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки. 773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна. 774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині 775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене».

776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний. 777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:

778] «Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої 779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку, 780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких, 781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане».

782] Мовив він так. І у повози мулів вони із волами 783] Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались. 784] Дев'ять без спочиву днів вони дрова возили до міста, 785] Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна, 786] Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло 787] І, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.

788] Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла, 789] Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди, 790] А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика, 791] Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття, 792] Де ще трималася сила вогню. Лише після того 793] Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали 794] З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками. 795] Кості зібравши усі, пурпуровим м'яким покривалом 796] їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну, 797] Разом до ями глибокої все опустили, й до неї 798] Зверху багато каміння великого щільно наклали, 799] Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо, 800] Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї. 801] Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім 802] Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній 803] В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем. 804] Гектора так, упокірника коней, вони поховали.

ПРИМІТКИ

ПІСНЯ ПЕРША

Рядок 1. Богиня, до якої звертається поет і яка повинна оспівати (точніше – надихнути поета, щоб він оспівав) Ахіллесів гнів, – Муза. З дев'ятьох муз богинею епічної поезії вважали Калліопу.

2. Ахеї (ахейці, ахаї). Коли в «Іліаді» йдеться про спільну назву для всіх тих грецьких племен, що воювали під Троєю, Гомер називає їх ахеями, данайцями або аргів'янами, хоч це були й окремі племена.

3. Аїд (Гадес, Ад) – потойбічний світ, місце перебування померлих, а водночас – і одне з імен бога потойбічного світу. Згідно з давніми уявленнями, це – темне підземелля, де блукають душі мерців.

Слово «герой» за найдавніших часів у греків мало до певної міри сакральний зміст. Героями вважалися особистості (переважно легендарні) не лише надзвичайної сили й відваги, – це за походженням напівбоги. Такий, скажімо, Геракл, син бога Зевса і смертної жінки Алкмени, або в «Іліаді» – Ахіллес, батько якого Пелей – вождь мірмідонян, одного з ахейських племен, а мати – морська богиня Фетіда. Часто таке напівбожественне походження приписувано басилевсам, ватажкам племен. В «Іліаді», проте, цей термін вживається і в значенні, близькому до сучасного, тобто героями називають взагалі хоробрих воїнів, що відзначилися на полі бою.

5. «Так Зевсова воля над ними чинилась…» – Звичайне для Гомерових поем подвійне вмотивування подій, що відбуваються в творі: це – і наслідок втручання богів, і водночас – природний розвиток дії. 9. «Син то Зевса й Лето» – бог Аполлон.

14. Жезл золотий – ознака жрецького сану. «…На чолі ж мав вінок Аполлона…» – переклад трохи довільний. Точніше – не вінок, а стьожку, пов'язку з білої вовни, яку жрець начепив на жезл, а не пов'язав нею голову.

18. Олімп – найвища гора в Греції (2918 м). Згідно з віруваннями стародавніх греків – місце перебування богів.

30. Аргос – головне місто Арголіди, володіння Агамемнона (північно-східна частина півострова Пелопоннеса). Звідси й назва жителів – аргів'яни, аргеї.

37. Хріса, Кілла – стародавні міста на малоазійському побережжі в Троаді (поблизу Трої). Тенед (Тенедос) – острів недалеко від Трої і на ньому місто тієї самої назви, що й острів.

39. Смінтей («винищувач мишей») – одне з численних імен Аполлона. Існують міфи про те, як він врятував від навали польових мишей цілу Троаду. У Хрісі була статуя Аполлона з мишею під ногою.

43. Феб, або Фойбос (осяйний) – одне з найпоширеніших імен Аполлона. Культ Аполлона як бога світла і сонця у давній Греції злився з культом сонячного бога Геліоса.

65. Гекатомба – жертва богові зі ста (а пізніше – взагалі із значної кількості) биків.

106. Агамемнон пригадує, як колись він з намови Калхаса (Калханта) приніс у жертву власну дочку Іфігенію, щоб вимолити в богів попутного вітру для кораблів, що вирушили завойовувати Трою.

144. Муж радний – басилевс. Басилевси влаштовували між собою наради, куди не допускалися звичайні воїни, що брали участь лише в загальновійськових зборах. Але й там промови виголошували басилевси, а маса могла тільки вигуками виявляти своє ставлення до почутого. 155. Фтія – місто в Фессалії (північ Греції), володіння Ахіллеса.

202. Зевс егідодержавний. – У найдавніші часи егідою називали Зевсову зброю у вигляді бурі з громом та блискавицею, якою він наганяв ляку на супротивників. За одним з варіантів міфа егідою називали шкіряний щит Зевса, що виготовив йому бог-коваль Гефест. І це також була застрашувальна зброя, тим паче, що на щиті містилась голова потвори – Горгони Медузи з жахливими очима і з гадюками замість волосся. Часом Зевс позичав егіду Аполлонові або Афіні. Звідси походить і вживане нині «під егідою», в розумінні «під захистом».

252. Пілос – у давній Греції таку назву мало троє міст. З ім'ям Нестора пов'язаний Пілос – місто з гаванню на півдні Пелопоннесу.

263-264. Нестор, що два покоління людські пережив, – найстаріший з учасників Троянської війни, отже, й згадує він товаришів своєї молодості, міфічних героїв, ще з передтроянської епохи, з іменами яких пов'язані численні перекази. Пірітой – вождь міфічних лапітів, войовничого племені, що населяло Фессалію. На свій весільний бенкет він запросив сусідніх кентаврів – дике плем'я напівлюдей-напівконей. Упившись, кентаври хотіли силоміць забрати наречену та інших жінок, що були на бенкеті. Це стало причиною війни між лапітами й кентаврами. У війні крім Пірітоя брали участь і інші лапітські герої, що їх називає Нестор: Дріант, Ексадій, Поліфем (не має нічого спільного з кіклопом Поліфемом, з яким читач зустрінеться в «Одіссеї»), а також Поліфемів брат Кеней, що народився як дівчина і яку бог Посейдон на її прохання обернув у хлопця. Після драматичних перипетій кентаврів було подолано, і вони повтікали на північ Греції.