Лісова пісня

М а т и

То вже ти

на тому знаєшся... Та що ж, принаджуй

ту погань лісову, то ще діждешся

колись добра!

Л е в

А що ж? таки й діжду.

Що лісове, то не погане, сестро, -

усякі скарби з ліса йдуть...

М а т и

(глузливо)

Аякже!

Л е в

З таких дівок бувають люди, от щоЇ

М а т и

Які з їх люди? Чи ти впився? Га?

Л е в

Та що ти знаєш? От небіжчик дід

казали: треба тільки слово знати,

то й в лісовичку може уступити

душа така саміська, як і наша.

М а т и

Ну, а куди ж тоді відьомська пара

подінеться?

Л е в

Ти знов таки своєї?..

От ліпше заберуся до роботи,

як маю тут жувати клоччя!

М а т и

Йди!

або ж я бороню?

Лев іде за хату, сердито струснувши головою.

Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови.

М а в к а

Вже й перебралась.

М а т и

Отак що іншого. Ну, я піду -

управлюся тим часом з дробиною.

Хотіла я піти до конопель,

так тут іще не скінчена робота,

а ти до неї щось не вельми...

М а в к а

Чом же?

Що тільки вмію, рада помогти.

М а т и

Ото-то й ба, що неконечне вмієш:

політниця з тебе абияка,

тащити сіна - голова боліла...

Як так і жати маєш...

М а в к а

(з острахом)

Як-то? Жати?

Ви хочете, щоб я сьогодні жала?

М а т и

Чому ж би ні? Хіба сьогодні свято?

(Бере за дверима в сінях серпа і подає Мавці).

Ось на серпа - попробуй. Як управлюсь,

то перейму тебе.

(Виходить за хату, узявши з сіней підситок із зерном. Незабаром чутно, як вона кличе: "Ціпоньки! ціпоньки! тю-тю-тю! тю-тю-тю! Цір-р-р...")

Лукаш виходить із сокирою і підступає до молодого грабка, щоб його рубати.

М а в к а

Не руш, коханий,

воно ж сире, ти ж бачиш.

Л у к а ш

Ай, дай спокій!

Не маю часу!

Мавка смутно дивиться йому в вічі.

Ну то дай сухого...

М а в к а

(швиденько виволікає з лісу чималу суху деревину)

Я ще знайду; тобі багато треба?

Л у к а ш

А що ж? оцим одним загороджу?

М а в к а

Чогось уже і ти став непривітний...

Л у к а ш

Та бачиш... мати все гризуть за тебе!..

М а в к а

Чого їй треба? І яке їй діло?

Л у к а ш

Та як же? Я ж їм син...

М а в к а

Ну, син, - то що?

Л у к а ш

Бач... їм така невістка не до мислі...

Вони не люблять лісового роду...

Тобі недобра з їх свекруха буде!

М а в к а

У лісі в нас нема свекрух ніяких.

Навіщо ті свекрухи, невістки -

не розумію!

Л у к а ш

Їм невістки треба,

бо треба помочі, - вони старі.

Чужу все до роботи заставляти

не випадає... Наймички - не дочки...

Та, правда, ти сього не зрозумієш...

Щоб наші людські клопоти збагнути,

то треба справді вирости не в лісі.

М а в к а

(щиро)

Ти розкажи мені, я зрозумію,

бо я ж тебе люблю... Я ж пойняла

усі пісні сопілоньки твоєї.

Л у к а ш

Пісні! То ще наука невелика!

М а в к а

Не зневажай душі своєї цвіту,

бо з нього виросло кохання наше!

Той цвіт від папороті чарівніший -

він скарби т в о р и т ь, а не відкриває.

У мене мов зродилось друге серце,

як я його пізнала. В ту хвилину

огнисте диво сталось...

(Раптом уриває).

Ти смієшся?

Л у к а ш

Та справді, якось наче смішно стало...

Убрана по-буденному, а править

таке, немов на свято орацію!

(Сміється).