Лісова пісня

Ой як же плаче серце по тобі,

єдиний друже мій! Якби я мала

живущі сльози, я б зросила землю,

барвінок би зростила невмирущий

на сій могилі. А тепер я вбога,

мій жаль спадає, наче мертвий лист...

К у ц ь

Жаль не пристав мені, а все ж я мушу

признатися - таки старого шкода,

бо він умів тримати з нами згоду.

Було, і цапа чорного держить

при конях, щоб я мав на чому їздить.

Я блискавкою мчу, було, на цапі,

а коники стоять собі спокійно.

От сі баби зовсім не вміють жити

як слід із нами, - цапа продали,

зрубали дуба. Зрушили умову.

Ну й я ж віддячив їм! Найкращі коні

на смерть заїздив; куплять - знов заїжджу.

Ще й відьму, що в чортиці бабувала,

гарненько попросив, щоб їм корови

геть-чисто попсувала. Хай же знають!

Ще ж Водяник стіжка їм підмочив,

а Потерчата збіжжя погноїли,

Пропасниця їх досі б'є за те,

що озеро коноплями згидили.

Не буде їм добра тепер у лісі!

Вже тут навколо хати й Злидні ходять.

З л и д н і

(малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі, з'являються з-за кутка хатнього)

Ми тут! А хто нас кличе?

М а в к а

(кидається їм навперейми до дверей)

Геть! Щезайте!

Ніхто не кликав вас!

О д и н З л и д е н ь

Злетіло слово -

назад не вернеться.

З л и д н і

(обсідають поріг)

Коли б там швидше

нам двері відчинили, - ми голодні!

М а в к а

Я не пущу туди!

З л и д н і

То дай нам їстиІ

М а в к а

(з жахом)

Нічого я не маю...

З л и д н і

Дай калину

оту, що носиш коло серця! Дай!

М а в к а

Се кров моя!

З л и д н і

Дарма! Ми любим кров.

Один Злидень кидається їй на груди, смокче калину, інші сіпають його, щоб і собі покуштувати, гризуться межи собою і гарчать, як собаки.

К у ц ь

Ей, Злидні, залишіть - то не людина!

Злидні спиняються, цокотять зубами і свищуть від голоду.

З л и д н і

(до Куця)

Так дай нам їсти, бо й тебе з'їмо!

(Кидаються до Куця, той відскакує),

К у ц ь

Ну-ну, помалу!

З л и д н і

Їсти! Ми голодні!!

К у ц ь

Стривайте, зараз я збуджу бабів, -

вам буде їжа, а мені забава.

(Бере грудку землі, кидає в вікно і розбиває шибку),

Г о л о с м а т е р і Л у к а ш е в о ї

(в хаті)

Ой! Що таке? Вже знов нечиста сила!

К у ц ь

(до Злиднів пошепки)

А бачите - прокинулась. Ось хутко

покличе вас. Тепер посидьте тихо,

а то ще заклене стара вас так,

що й в землю ввійдете, - вона се вміє.

Злидні скулюються під порогом темною купою. З хати чутно крізь розбиту шибку рухи вставання матері, потім її голос, а згодом Килинин.

Г о л о с м а т е р и н

О, вже й розвиднилось, а та все спить.

Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!

Бодай навік заснула... Встань! А встань,

бодай ти вже не встала!

Г о л о с К и л и н и

(заспано)

Та чого там?

М а т и

(уїдливо)

Пора ж тобі коровицю здоїти,

оту молочну, турського заводу,

що ти ще за небіжчика придбала.

К и л и н а

(вже прочумавшись)

Я тії подою, що тут застала,

та націджу три краплі молока -

хунт масла буде...

М а т и

Отже й не змовчить!

Хто ж винен, що набілу в нас не стало?

З такою господинею... ой горе!

Ну вже й невісточка! І де взялася

на нашу голову?

К и л и н а

А хто ж велів

до мене засилатися? Таж мали

отут якусь задрипанку, - було вам

прийняти та прибрати хорошенько,

от і була б невісточка до мислі!

М а т и

А що ж - гадаєш, ні? Таки й була б!

Дурний Лукаш, що проміняв на тебе;