Літопис Руський. Повість минулих літ

У РІК 1039

У РІК 6547 [1039].Освячена була митрополитом Феопемптом церква [Успіння] святої Богородиці, що її спорудив Володимир, отець Ярославів [395] .

У РІК 1040

У РІК 6548 [1040].Ярослав пішов на Литву і переміг.

У РІК 1041

У РІК 6549 [1041].Пішов Ярослав на Мазовшан у човнах і переміг їх.

395

Десятинну церкву могли повторно освячувати, якщо її частково перебудували (сліди такої зміни в будові, власне у фундаменті, виявлено, тільки якого вона часу — невідомо) або осквернили (але тоді мало б місце так зване мале освячення і про це літописець навіть не згадував би). Є давнє обгрунтоване твердження, що слова про те, нібито згадану церкву «спорудив Володимир, отець Ярославів», внесено до літопису помилково в пізніші часи. Тут ідеться не про Десятинну і не про Софію, а про освячення третьої церкви Богородиці (Успіння), збудованої Ярославом, — рештки великої церкви того часу розкопано на перехресті нинішніх Володимирської та Ірининської вул. Аналіз топографічного викладу в літописі показує, що саме за цією церквою Богородиці стояв у часи Ярослава двір і, отже, дім доместика (керівника хору сусідньої Софії, а не Десятинної церкви) на місці зниклого кам'яного терема-ротонди Ольги на теремнім дворі справді над горою «внЪграда» (під фундаментом будинку виявлено старіший фундамент). Про кам'яний терем за городом, двір доместика і межі Києва за часів Ольги говориться під 945 p. (див. тут прим. 9). Згаданий митрополит Феопемпт з'явився у Києві, як твердять, десь у 1037 p. Про попередніх митрополитів відомості не досить певні. Новг. І налічує їх три — Леонтій, Михаїл та Іоанн, причому перші два нібито одна особа. Вважають, що Леонтій (Михаїл) був митрополитом у 992 (?) — 1008 (?) роках, а Іоанн (світське ім'я — Іона) — у 1008 (?)–1036 (?) роках.

У РІК 1042

У РІК 6550 [1042].Пішов Володимир, син Ярославів, на Ям іпереміг їх. І погинули коні у Володимирових воїв, і коли іще дихали коні, здирали шкури з них, — такий був мор на коней.

^{Печать митрополита Феопемпта.}

^{Софійський собор. Центральний неф. Сучасний вигляд.}

^{План фундаментів церкви Успіння Богородиці в Києві та дому доместика. 1. Церква Успіння Богородиці. 2. Дім доместика на місці терему Ольги. 3. Сліди лежнів.}

У РІК 1043

У РІК 6551 [1043].Послав Ярослав Володимира, сина свого, на Греків і дав йому воїв многих, а воєводство поручив Вишаті, отцю Яневому.

^{Воїн. Шиферний рельєф із церкви Успіння Богородиці в Києві. XI ст.}

І рушив Володимир на Цесароград у човнах, і прийшли вони на Дунай, а од Дунаю пішли до Цесарограда. І знялась буря велика, і розбила кораблі русі. І княжий корабель розбив вітер, і взяли князя [Володимира] в корабель Івана Творимирича, воєводи Ярославового. Інші вої Володимирові викинуті були наберег, числом шість тисяч. І коли хотіли вони вернутися в Русь, то не пішов з ними ніхто із дружини княжої. І сказав Вишата: «Я піду з ними». І висів він із корабля до них, сказавши: «Якщо живий буду — то з ними, а якщо погибну — то здружиною». І пішли вони, маючи намір [добратися] в Русь.

І була вість грекам, що побило море [кораблі] русі, і послав цесар, на ім'я [Костянтин] Мономах, услід за руссю чотирнадцять суден. Тоді Володимир з дружиною,побачивши, що вони йдуть за ними, [і] пішовши назад, побив судна грецькі. І вернулися вони в Русь, повсідавши в кораблі свої.

Вишату ж [греки] схопили з викинутими на берег [русами]. І привели вони їх доЦесарограда, і осліпили багатьох русів. А по трьох літах, коли настав мир, одпущений був Вишата в Русь до Ярослава. У сі ж часи видав Ярослав сестру свою [Добронігу-Марію] за Казимира, [князя лядського]. І дав Казимир, замість віна, людей вісімсот, яких полонив був Болеслав, перемігши Ярослава.

^{Іларіона настановляють митрополитом. Мал. XIII (XV) ст.}

^{Митрополичий престол у Софійському соборі. XI ст.}

У РІК 1044

У РІК 6552 [1044].Викопані були [з могил] два князі, Ярополк і Олег, сини Святославові. І охрестили кості Їх, і положили їх у церкві святої Богородиці у Володимирі [396] .

396

Насправді останки князів положили в Десятинній церкві Богородиці в Києві; у Лавр. нема «в Володимири».

^{Пантократор. Мозаїка у Софійському соборі. XI ст.}

У сей же час ів сей рік помер Брячислав, князь полоцький,син Ізяславів [397] , онук Володимирів, отець Всеславів, і Всеслав, син його, сів на столі його. Народила ж його мати од волхвування, бо коли мати родила його, то була в нього сорочка на голові його, і сказали волхви матері його: «Цю сорочку, [що] на голові його, нав'яжи на нього. Хай носить він її на собідо [кінця] живоття свойого». Так що носив Всеслав її до смертного дня на собі, і через це немилостивий він був на кровопролиття.

397

Жона Ізяслава невідома.

^{Печать митрополита Єфрема.}

^{У Ближніх, або Антонієвих печерах. Мал. 1651 р. (XVIII ст.).}

У РІК 1045

У РІК 6553 [1045].Заложив Володимир святу Софію в Новгороді.

У РІК 1046

У РІК 6554 [1046].У сей рік була тиша велика.

У РІК 1047

У РІК 6555 [1047].Ярослав пішов на Мазовшан, і переміг їх, і князя їх убив Мойслава [398] , і покорив їх Казимирові.

У РІК 1050

У РІК 6556[1048].

У РІК 6557[1049].

У РІК 6558 [1050].Проставилася жона Ярославова, княгиня [Ірина, у Новгороді місяця] лютого в десятий [день].

398

За іншими історичними даними, Мойслава (Мецлава, Маслава), цього бунтівного мазовецького вельможу, убив сам Казимир.

У РІК 1051

У РІК 6559 [1051].Поставив Ярослав русина [399] Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів.

А тепер-от скажем, звідки дістав свою назву Печорський монастир.

Коли боголюбивий князь великийЯрослав уподобав [село] Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут,і попів многих надбав, то між них» же був пресвітер, на ім'я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, їв де нині старий монастир Печорський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, івикопав він тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут богу потай.

399

Додано з Лавр. Ларіон (Іларіон), автор знаменитого «Слова о законі і благодаті», митрополитом був недовго, очевидно, до 1052 чи 1053 p., бо у Новг. І під 1055 р. уже згадується, як діючий, новий митрополит грек Єфрем. Можливо, що Іларіон десь 1053 p. помер. Але є гіпотеза, що його скинули з митрополитства і він у неділю 7 листопада 1053 p. постригся під іменем Никона в ченці Києво-Печерського монастиря, далі став тут ігуменом і в 1072–1073 роках зробив літописне зведення.:

Потім же вложив бог князю в серце [добрий намір]: поставив він його митрополитом [у] святій Софії, а ся печерка так осталася. А не по багатьох днях знайшовся один чоловік, на мирське ім'я [Антипа], із города Любеча. І вложив йому бог у серце[намір] у землю [Грецьку] іти і монастирі, що є там, подивитися:Він і подався іти на Святу Гору [400] , і побачив тутешні монастирі, і возлюбив чернецтво. І прийшов він у один монастир із сущих тут монастирів, і вмолив ігумена його, щоби возложив він на нього сан чернечий. І він тоді, послухавши його, постриг його і нарік його ім'ям Антоній. І, напутивши його і научивши його чернецтва, сказав він йому: «Тож іди назад в Русь, і хай буде на тобіблагословення од Святої Гори, бо многі од тебе чорноризцями стануть». І благословив він його, відпустив його, сказавши йому: «Іди з миром». Антоній, отож, прийшов доКиєва і думав: «Де жити?» І походив він по монастирях, і не вподобав [жодного], бо [цього] бог не хотів. І став він ходити по дебрях і по горах, шукаючи, де б йому бог показав [належне місце]. І прийшов він на пагорб, де ото Ларіон викопав був печеру, і возлюбив місце се, і вселився в неї, і став молитися богові, зі сльозами говорячи: «Господи! Утверди мене в місці сьому, і хай буде на місці сьому благословення Святої Гори і мойого ігумена, що мене постриг».

400

Тобто на Афон.

І став він жити тут, молячи бога, їв хліб сухий, і того через день, а води в міру заживаючи, і копаючи печеру, і не даючи собі покою ні вдень, ні вночі, — в трудах пробуваючи, ів неспанні, і в молитвах.

Потім же, коли узнали [це] добрії люди, вони приходили до нього, приносячи йому, що булона потребу його.І набув він [такої) слави, як і Великий Антоній. І, приходячи до нього, просили [люди! од нього благословення.

Потім же, коли преставився великий князь Ярослав і взяв владу його син Ізяслав і сів уКиєві, Антоній уже був прославлений в Руській землі. І Ізяслав, довідавшись про життя його, прийшов із дружиною своєю, просячи у нього благословення і молитов.