Лариса Денисенко - Забавки з плоті та крові

талановитість. А ще він повідомив мені, що «цього разу я закоханий до нестями». Всі друзі Рудого вважали, що Една дуже гарна. Чого б я мала їм не вірити? Я знала, що в Едни були великі зелені очі, які вміли

змінювати свій колір від сіро-зеленого до блакитно-зеленого. Рудий називав її очі відьмацькими та

морськими. Ще він називав їх «очі, як у русалки». Я не пам'ятаю, щоб чиїмсь очам він приділяв стільки

уваги і не шкодував стільки епітетів.

Една не могла всидіти спокійно. Вона завжди давала роботу і клопіт своїм занепокоєним рукам. Якщо вона

щось не крутила, то щось плела. Бахрому скатертини вона сплітала в коси, будь-яку мотузку вона сплітала в

косу, ковдра так само страждала від рук Едни, але найгірше те, що косички вона плела й мені. Вона тихо

підходила до мене, мовчки. Зненацька торкалася мого волосся, ледь чутно віталася саме з ним, не зі мною, і

розпочинала плести косички. Мене така поведінка бентежила хоча б тому, що мені було боляче, і я

відчувала себе ковдрою в зелену клітину, що лежить на ліжку Едни.

Я довго терпіла, але не витримала й одного разу подарувала їй ляльку Барбі з чудовим довгим та пухнастим

волоссям. Барбі мала б слугувати Едні чотками. «Едно, — лагідно почала я. — Едно, відтепер ти можеш

робити їй будь-які зачіски, можеш хапати її за волосся, як і коли тобі заманеться». Але Една не зраділа

подарунку, вона сховала обличчя в долонях, кинула ляльку на підлогу й зайшлася в риданнях. «Ти мене не

розумієш, ти мене не розумієш, ти мене не розумієш. Ти мене ненавидиш, ненавидиш з самого початку, ти

це навмисно. Ця лялька — це навмисно, ти не підпускаєш мене до себе, ти думаєш, що я хвора. Адже це ти, це ти хвора. Це — ти». Вона насилу заспокоїлася.

Рудий був наче засліплений нею. Я думаю, що Едну він щиро кохав. Една була практичною особою. Я не

вважаю практичність вадою, тим більш, що й Рудого важко назвати непрактичним молодиком, але

практичність Едни була надмірною. Наприклад, якщо їй дарували щось таке, що їй не подобалося (не

підходило чи було відвертим лайном) і що вона ніяк не могла продати, Една швидко передаровувала це

мені; якщо це не підходило мені, то вона сплавляла непотріб комусь із подружок. «На тобі, Боже, що нам не

гоже». Не знаю, чи є якесь спеціальне литовське прислів'я на цю тему, але наш народ придумав на такі

випадки ось це: «Їжте, їжте, куме, все одно свиням віддавати». Можливо, я несправедлива до Едни, цілком

можливо, що вона намагалася зробити мені щось приємне. Може, на її розсуд, це й було приємне. То й нехай

собі. Хто їх знає, цих литовців.

Незважаючи на те, що Рудий кохав Едну і вона начебто була закохана в нього, Рудий не припинив

вештатися по вечірках. Майже щовечора він десь швендяв і міг припхатися п'яним уранці. Едні це не

подобалося. По-перше, кому б із жінок це подобалося, а по-друге, вона любила сама влаштовувати вечірки, де поводилася як королева. Якщо займатися вечірками їй було лінь, то Една віддавала перевагу посиденькам

у колі родини. Читанню та світським бесідам. Одного разу Една взяла всі колекційні краватки Рудого, сплела їх у величезну косу і заявила йому, коли він, похитуючись, явився перед її «морськими» очима, що

якщо йому спаде на думку її здихатися, якщо він ще раз розчиниться у нічних розвагах, то вона відразу

повіситься на цій косі. «Це буде художньо і лежатиме цілком на твоїй совісті».

Рудий сказав, що, мовляв, він нікому не дозволить собою керувати, що його життя — це його життя, його

звички — це його звички, а якщо комусь не подобається він сам чи його спосіб життя, то цей хтось може

забиратися до біса. Една мовчки вислухала його обурення, пішла до кімнати, зібрала валізу, а коли він, втомлений від випитого та безсонної ночі, заснув, подалася з дому. Ніяких цидулок вона не залишила.

Незважаючи на вимолювання пробачення та обіцянки Рудого надалі бути слухняним хлопчиком, вона до

нього так і не повернулася. Сувора скандинавська дівчина. Якщо не брати до уваги плетіння косичок (у

будь-кого з нас є якісь дивацтва), Една мені подобалася, я мушу визнати, що інколи мені її не вистачає. Я

впевнена, що Рудий досі її кохає.

Отже, з одного боку, я хотіла бути подругою Едні, а вона не хотіла бути моєю подругою. А з іншого боку, товаришувати з Христиною та Лесею я не могла фізично, хоча вони були й не проти цього. Єдиним моїм

приятелем був Рудий. І тільки зараз з'явилася Еріка, незграбна, чесна і смішна Еріка, котрій до того ж не

було де жити, і вона подобалася мені. Тому я не збиралася здаватися щодо Еріки, Рудий це розумів і дуже

злився через це розуміння.

Тієї ночі ми гомоніли до ранку з перервами на каву, миття посуду та туалет. Рудий переконував мене, що

Еріка — повія, злодійка, збоченка й витрішкувата. Я наполягала на тому, що мені потрібна подруга і що

Еріка — саме та подруга, яка мені потрібна. Еріка не виходила з кімнати. Цікаво, у неї такі міцні нерви чи

вона зовсім нас не чула? Може, вона глуха? Така само глуха, як перфоратор, яким я люблю прикидатися, коли починаю вити? Бідна глуха Еріка. Дружба сліпої та глухої, — напевно, це припало б до вподоби

Віктору Гюго. Може, і його мій брат вважає за збоченця. Хто зна. На цьому етапі я відстояла Еріку та її

перебування в нашому домі. Але Рудий успадкував характер нашої мами, і тому я маю підозри, що він не

здався. Рудий дуже вперта людина.

Частина п`ята

Забавки

Страховиська Ерики(а)

Я так зрозумів, що якщо Рудий вночі не заходиться в істериці (як може чоловік так високо резонансувати, йому цілком до снаги замінити на оперній сцені Валентину Степову, у мене вуха від його галасу болять, а

доводиться прикидатися глухим; не вилазити ж із кімнати, до того ж у його піжамі, щоб сперечатися), то він

все одно не мовчить, він давить хропака. Я десь вичитав, що майже всі люди хроплять після того, як їм

виповниться тридцять років. Приклад Рудого дуже переконливий, тепер залишилося почекати рік, поки і я