Легенда острова любовь

Потм розповв нам про ритуал, що приведе нас у наш свт. Ми почекали до останньо зор, щоб Олекс обернувся людиною з першим ранковим промнем. Олекс одягся. Псля чого попрощалися з кошовим. зробили як вн розповв.

Тод поряд з нами з'явився дерев'яний портал. Подбн на входах багатьох старовинних забудов.

Залишалось тльки пройти крзь нього.

Та нхто з нас не хотв зробити перший крок. Я боялася того, що буде дал. Олекс мабуть вдчув мй ляк, бо притис мене до серця:

– Все буде добре. Я врю.
– шепотли його губи. Потм вн поцлував мене.

– Давай зробимо це разом!

– попрохала я.

Олекс тепло посмхнувся у вдповдь. Псля того ми взялися за руки пройшли крзь портал.

***

Козак ще довго дивився туди, де був портал, що зник вдразу псля того як ним пройшли хлопець двчина.

Чорт вже не стогнав, але пручатись не думав. Все ж добряче козак з ним погуляв.

М'який дотик до плеча змусив отамана обернутися.

– Давно не бачилися, пан.

– Вони впорались?
– спитала берегиня.

– Це не мен виршувати. Я розповв м як потрапити додому.

– Ти правильно вчинив, козаче.
– жнка примостилась на корнь дерева, бля якого лежав чорт.
– Може нам варто залишити цей свт?

– Наче це можливо...
– майже без звуку мовив чоловк.

– Все можливо, якщо врити. Саме так ми потрапили в цей свт...

Частина восьма

Я прокинулась у свой улюбленй схованц пд вербою. в першу чергу, псля того як прийшла до тями, поглянула на кран телефону. Здаться, пройшло лише клька годин, хоча на остров я прожила бльше мсяця.

Того ж вечора я взяла чистий зошит в подробицях записала все, що з мною вдбулося а тому свт. Щоб не забути випадково чогось важливого.

Я пообцяла Олексов, що знайду його, та нчого окрм м'я та того, що вн на три роки старший за мене, згадати не вдалось.

Тод я виршила пошукати в нтернет за м'ям та рком народження. Та серед тисяч варантв з украни та десятка з Нкополя не було потрбного. Мабуть, вн не писав у свому акаунт реальн дан. Таким чином мй пошук зайшов у глухий кут.

Що ж до Максима... Клька днв по тому я зустрла його на навчанн та зрозумла, що бльше нчого не вдчуваю до нього. А вн, як бачив мене, тльки поспхом вдводив оч. Наче соромився чогось.

***

Пройшло чотири мсяц. На двор панував грудень. Мсто було заснжене, що на пвдн крани бува не часто. А пд снгом -ховалась пдступна ожеледиця. Я псля занятть йшла додому. Та пройшла повз будинок, виршивши спуститися на берег Днпра, до мо верби.

Зазвичай я не ходжу до не взимку.

Поснжене дерево зустрло мене в усй свой зимовй крас. Я зняла рукавичку торкнулась стовбура. Дерево наче вдгукнулось на мй дотик дещо потеплшало.

– Як же мен знайти його? Де шукати?
– не знаю, чому, та я згадала Олекса як тльки пдйшла до дерева.

– Серце пдкаже...
– почалося мен крзь шум втру. Починався снгопад.

Наступний день був вихдним. Побачивши афшу в соцмереж про пдсумкову рчну виставку молодих художникв мста, я вже хотла закрити сторнку, коли побачила прикрплене до новини зображення. мо серце спалахнуло в грудях. Органзатори обрали чомусь саме цю картину для афш. Ту, на якй був зображений наш острв. Все було там, кола з дикуном, скеля, Днпро, наша печера з джерельцем.

На вдкриття виставки я вже не встигала, та всеодно пшла.

Коли я зайшла у залу, до кнця першого дня залишалось не бльше сорока хвилин.

Картина була на видному мсц, я вдразу пдйшла до не. Поблизу вона виглядала на багато краще, нж на афш. Все було змальовано у таких подробицях, що мен було важко в те поврити. Потм я почала шукати табличку з назвою та м'ям автора. "Острв любов" - так слова були написан на нй. А от фамл художника чомусь не було.

– Дивна картина, - почула я жночий голос обернулася. Поряд з мною стояла жночка середнього вку, закутана у в'язаний шалик.
– Дуже вдрзняться вд нших. Гадаю це один з тих затоплених островв.

– А ви не знате, хто автор?
– тремтячим вд хвилювання голосом, спитала я.

– На картин повинен бути пдпис.
– сказала жночка, нахиляючись до само рами.
– А от вн! Дуже млко... Олексй П... Здаться правильно прочитала!

Псля того жночка пшла до нших картин.

А я поглянувши на оточуючих не знайшовши нкого, хто був би схожим на Олекса, повернулась до картини. знову почала роздивлятися .

Кожна деталь сповнювала мене згадками про Олекса. Картина заманювала в свй свт, я не помтила як торкнулась .

– Не торкайтесь!
– схопив мене за руку невисокий сдуватий чоловк.
– Масло ще не висохло остаточно. Бо Льоша тльки вранц завершив. Я так ризикнув, дозволивши вивсити вогку картину.

– Вибачте.
– схаменулася я.
– Просто вона причарувала мене. Було вдчуття, наче я потрапила в не, в зображений свт. Гуляла на берез Днпра, пила смачну воду з джерельця бля печери, вдихала аромат диких рослин.

Чоловк змнив гнв на милсть тепло посмхнувся:

– Таке нод трапляться, коли художник вклада свою душу в роботу. Ця картина здивувала мене. Мй учень ранше не малював нчого подбного. Якщо хочете, я покличу його.

Мо серце забилося в грудях, в рот пересохло вд хвилювання. Я змогла тльки кивнути.

Чоловк нарешт вдпустив мою руку, обернувся до двох молодих хлопцв, що нещодавно повернулись з курилки.

– Сашо, Дмо, а де Льоша подвся?
– спитав вн.

– Десь тут був.
– пожав плечами перший.

– Якщо треба, я можу його набрати.
– запропонував другий. А потм я не встигла оговтатись, як вн вже говорив по телефону.

– Ти де двся? Тут тебе Миколайович шукав. Угу, давай.

– Почекате тут?
– спитав немолодий художник.
– Вн вже повертаться.

Я подякувала чоловку й повернулась до картини. знову поглинула думками в той свт.

– Добрий вечр.
– почула я через деякий час знайомий голос обернулася. Передмною стояв мй Олекс, правда з коротко стриженим каштановим волоссям. Я дивилась йому в оч не могла поврити у те, що нарешт знайшла його. Вд радост серце стучало в грудях, та сил промовити й одного слова не було.

– Миколайович казав, вас зацкавила моя картина.
– мовив вн.