Міфи Давньої Греції

САМОТРАКІЯ

Довго веслували аргонавти, а коли ловили попутний вітер, то напинали вітрило. Та одного дня здійнялася страшна буря, чорні хмари позапинали небо, раз у раз темряву розтинала блискавка, а хвилі мало не змивали моряків із палуби. Довго змагалися мужні герої зі стихією, аж тут один із них гукнув: «Земля!» І справді — вдалині чорніла земля. Це був острів Самотракія.

Та раптом височезна хвиля з шаленою силою вдарила в борт корабля — і викинула його на берег, просто до підніжжя гори. «Це узбережжя Херсонеса, — мовив хтось із аргонавтів, коли вони роззиралися довкруж. — Можливо, хтось тут допоможе нам полагодити корабель». А й справді — судно добряче побило штормом.

Але зненацька аргонавти заціпеніли від жаху: з Ведмежої гори до них спускалися шестирукі велетні — доліони, які в кожній руці тримали по величезній каменюці. Скоро вони наблизилися до корабля, як почали жбурляти каміння в аргонавтів. Негостинно прийняв аргонавтів острів Самотракія!

Геракл напнув тугий лук і одну по одній випускав гострі стріли. Вони безпомильно поціляли велетнів — доліонів, уже чимало з них полягло на полі бою, проте решта й далі запекло боролася. Каміння летіло звідусіль, а земля двигтіла, як від землетрусу. Тоді Язон із приятелями зайшов ззаду та знагла напав на велетнів. Оточені з двох боків, доліони кинулись урозтіч.

За деякий час аргонавти змогли полагодити корабель і вирушити у дальшу путь.

АРГОНАВТИ В МІЗІЇ

Довго чи коротко пливли аргонавти, а зрештою майже досягли берегів Мізії. «Арго» стрілою летів уперед. Моряки вирішили розважитись і позмагатися — хто довше протримається на веслах. Один по одному падали знесилені гребці, поки на веслах не залишилися тільки Геракл і Язон, та й ті вже цілком виснажені. Тримала їх хіба що упертість — не поступитися іншому.

У запеклій боротьбі ніхто й не помітив, що корабель уже впритул наблизився до берега; Тифей міцно тримав кермо. Раптом весло в Гераклових руках черкнуло об землю і тріснуло, і тої ж миті Язон упав непритомний. Усі аргонавти згодилися, що змагання закінчилося нічиєю.

На березі Геракл вирушив у ліс, щоб витесати собі нове весло. Він знайшов височенький дубок, обхопив його дужими руками і з корінням висмикнув із землі. З цілим деревом на плечі Геракл, насвистуючи, повертався на берег.

А тим часом аргонавти відпочивали у холодку, а наймолодшого Гіласа відправили пошукати джерело з питною водою. Син царя дріопів Гілас був улюбленцем — зброєносцем Геракла. Отож, Гілас заглибився в лісок і швидко відшукав джерело з кришталево чистою водою. Тільки — но він нахилився, щоб набрати у глеки води, як його з усіх боків обступили річкові німфи. їм так полюбився вродливий юнак, що вони, регочучи, затягнули його на дно, щоб ніколи з ним не розлучатися. Здалеку вчули аргонавти тільки один — єдиний розпачливий зойк Гіласа.

А Геракл саме наблизився до товаришів, тягнучи дубок і готуючись до роботи. Назустріч йому вибіг Поліфем і гукнув, що чув Гіласів крик, а самого хлопця ніде не видко. Геракл пожбурив дерево додолу і побіг углиб лісу. На березі джерела він побачив глек, який залишив Гілас. Довго блукав Геракл околицями, шукаючи вірного зброєносця, але ніде не міг його знайти.

Сонце скотилося на захід, потомлені аргонавти полягали спати. Один тільки Геракл не лягав, а шукав і шукав Гіласа. Зранку Тифей наказав аргонавтам швидко ладнатися в дорогу. Ще й сонце не вистромилося з — за моря, а корабель «Арго» вже відплив від берега. І тільки коли земля зникла на обрії, аргонавти схаменулися: вони ж залишили на березі Геракла та Гіласа!

Язон сидів на веслах, втупившись в одну точку. Гераклів щирий приятель Теламон поглянув на Язона — і йому мов розум потьмарився. «Один ти, Язоне, — гукнув він, — радієш із того, що з нами немає Геракла! Тепер немає героя, щоб затьмарити твою славу!» Теламон кинувся до керманича Тифея, щоб той повертав корабель назад, та знагла просто перед кораблем розступилися хвилі і з моря вистромилася кошлата голова віщого бога Главка. «Годі сперечатися, смертні, - прогуркотів Главк. — 3 волі могутнього Зевса Геракл залишився на березі. Йому роковано здійснити великі подвиги і здобути безсмертя. А вам час вирушати, куди веде вас доля».

Главк зник під водою, а аргонавти взялися до весел. Теламон присоромлено підійшов до Язона й мовив: «Даруй мені несправедливі слова — я себе не тямив». Язон примирився з Теламоном, герої сіли поруч на веслах, і «Арго» швидко попрямував далі.

ВІТИНІЯ

Ще кілька днів пливли аргонавти морем, і вже час їм був зробити зупинку, щоб поповнити запаси питної води. У Бітинії, де мешкали войовничі бебрики, вони причалили до берега. Царював над бебриками Амік — син морського володаря Посейдона й вітинської німфи Мелії. Цар Амік був напрочуд дужим і полюбляв кулачні бої. Коли в його краю з’являвся несподіваний чужоземець, жорстокий і марнославний цар Амік викликав його на двобій. Чимало подорожніх уже відправилося таким чином у царство тіней.

Щойно на обрії з’явився корабель «Арго», а цар Амік уже стояв на березі й зухвало гукав: «Нехай найдужчий і найспритніший серед вас позмагається зі мною! Нехай покажуть хвалені герої, на що вони здатні!» Цар Амік тряс величезними, як капустяна голова, кулачиськами.

Язон першим ступив на берег, готовий прийняти виклик Аміка, проте один із братів — Діоскурів, юний Полідевк, випередив його: «Язоне, я добре вмію битися навкулачки. Дозволь мені!» Полідевк став перед царем Аміком, весело посміхаючись. Грізний Амік кинув йому під ноги реміння, яким під час бою греки обмотували руки аж до ліктя. Незрідка до ременів кріпилися мідні бляхи, і тоді один удар кулака міг стати смертельним. Полідевк підняв реміння й обмотав ним руки. Почався двобій.

Цар Амік, як зазвичай, стрибнув на супротивника, щоб із першого ж удару повалити додолу. Проте спритний Полідевк ухилився від удару, а натомість сам поцілив царя. Амік розлютився й почав навмання гатити здоровезними кулачиськами, але верткий Полідевк майстерно ухилявся. Цар Амік замахнувся, щоб завдати ворогу страшного удару в голову, та Полідевк крутнувся на місці — і сам загилив цареві кулаком просто у скроню. Тріснув у царя череп, упав він у корчах на землю, а за кілька хвилин і врізав дуба.

Бебрики зусібіч кинулися на Полідевка, та його вже оточили вірні друзі — аргонавти, а брат — близнюк Кастор став до Полідевка спина до спини. Бебрики одразу відчули перевагу чужинців і змушені були скласти зброю. Аргонавти зажадали він них урочисто присягнутися, що з цього часу бебрики завжди гостинно прийматимуть усіх мандрівників. І справді — з тої пори Бітинія стала гостинною землею, яка радо вітала чужоземців.

СЛІПИЙ ФІНЕЙ

Аргонавти попливли далі. Завдяки мудрості та спритності керманича Тифея вони рухалися швидко й незабаром дісталися Салмідеска Тракійського. Тут мешкав віщун Фіней, якому сам бог Аполлон вділив дар бачити майбутнє і віщувати його людям. Проте цей небезпечний дар став для Фінея згубним: забувши волю богів, Фіней часто жалів смертних і відкривав їм такі таємниці, які жоден віщун не мав би відкривати людям. Завдяки Фінею багато хто зі смертних уник жорстокої долі, а богам це не до вподоби.