Міфи Давньої Греції

Саме тому розгніваний Зевс покарав Фінея: він забрав у віщуна зір, засудив його на вічну старість і позбавив можливості наїдатися. Коли до Фінея приходили люди по пораду або пророцтво, то приносили йому смачні страви. Проте бідолашному старому нічого не діставалося: щойно на його столі з’являлася їжа, як крилаті чудовиська гарпії — птахи з дівочими головами — зліталися з небес і відбирали все. Іноді вони, щоб насміятися з Фінея, залишали йому недоїдки, спершу добряче їх загидивши.

Старий сліпець Фіней знав усі заміри богів, тож була йому відома і воля могутнього Зевса щодо нього самого: від страшних гарпій Фінея мали звільнити саме аргонавти. Коли Фіней почув, що «Арго» наближається до Салмідеска Тракійського, то навпомацки дійшов до узбережжя і першим постав перед аргонавтами. Коли герої побачили сліпого віщуна, то перейнялися співчуттям до нього. Фіней запросив аргонавтів до себе на гостину, але тільки — но на столі з’явилися багаті страви, як звідусіль налетіли люті гарпії і почали кігтистими лапами хапати зі столу все поспіль.

Тоді аргонавти оточили Фінея і почали відбиватися від гарпій мечами. Хоч як не лютували гарпії, а нічого не могли вдіяти проти героїв. Нарешті аргонавти здобули перемогу, і гарпіям довелося рятуватися втечею. Але серед героїв були й сини північного вітру Борея — крилаті Бореади на ім’я Зет і Калаїд, які полетіли навздогін гарпіям і переслідували птахів із дівочими головами аж до Строфадських островів. Там знесилені гарпії присяглися більше не турбувати Фінея, і брати — Бореади повернулися до своїх товаришів.

Розчулений Фіней подякував аргонавтам і мовив: «Послухайте, друзі мої, що мені дозволено вам відкрити, бо я знаю гнів могутнього Зевса і не насмілююся розкрити вам усе. Коли ви залишите нашу гостинну землю, то незабаром потрапите у затоку, яка веде в Гостинне море — Понт Евксинський. У кінці затоки ви побачите дві скелі — Симплегади. Жодному смертному ще не вдавалося проплисти поміж ними: вони постійно рухаються і часто сходяться докупи, і горе тому, хто цієї миті трапиться поміж них. Отож я вам раджу: перш ніж плисти поміж скель, випустіть голуба. Якщо йому вдасться пролетіти без пригод, то добре налягайте на весла. Пам’ятайте — ваше життя залежатиме від сили у ваших руках. Якщо ж голуб загине, то навіть не потикайтеся поміж скель, а підкоріться волі богів і вертайтеся назад».

Аргонавти подякували сліпому Фінею і знову вирушили в дорогу.

СИМПЛЕГАДИ

Декілька днів уже пливли аргонавти, а море зоставалося тихим і спокійним. Та зненацька Тифей, який стояв коло стерна, вчув гуркіт і ревіння хвиль. Він приставив долоню дашком над очима — і побачив на обрії скелясте громаддя, яке височіло над водою, а бурхливі морські хвилі в піну розбивалися об каміння. Скелі ходили ходором, ні хвилини не стояли на місці.

«Арго» наблизився до Симплегадських скель і стишив хід. Пам’ятаючи Фінеєві настанови, аргонавти взяли з собою голуба і зараз випустили його на волю. Голуб стрілою чкурнув у піднебесся, а тоді попрямував до скель. Щойно він опинився поміж двох кам’яних брил, скелі почали стрімко сходитися. От — от вони розчавлять бідолашну пташку! Аргонавти вголос молили свою покровительку — богиню Атену, і вона зглянулася на героїв: голуб прорвався крізь скелі, тільки кінчик хвоста зоставив поміж каміння. Зіткнулися скелі — і знову почали розходитися.

Цим і скористалися аргонавти. Гребці налягли на весла — й «Арго» щодуху помчав до Симплегад. Ось уже грізні скелі зовсім поряд, ось уже корабель промине їх… Та зненацька здійнялася величезна хвиля, яка з усієї моці вдарилась у борт корабля, відкинувши його назад. Заворушилися грізні скелі, готові знову зімкнутися. Ще ревніше почали аргонавти молитися богині Атені, а співець Орфей дістав свою чарівну ліру й торкнувся струн.

Зачаровані дивовижною музикою, розбурхані хвилі стишили свій плин, а Симплегади на мить завмерли. Гукнув Тифей до друзів: «Не шкодуйте рук! Налягайте на весла!» Й аргонавти щасливо проминули лиховісну перешкоду. І з тої пори, як смертним удалося пройти крізь Симплегади, скелі навіки застигли непорушно. А герої опинились у Гостинному морі й рушили далі.

ОСТРІВ СТИМФАЛІЙСЬКИХ ПТАХІВ

Декілька днів аргонавти пливли Гостинним морем, яке ми зараз називаємо Чорним, і проминули багато міст на узбережжі. Нарешті на обрії вони побачили острів жорстокого бога війни Ареса. На цьому острові мешкали страшні Стимфалійські птахи, які мали мідні крила, дзьоби та кігті. Пера Стимфалійських птахів ранили, як гострі стріли.

Нічого не підозрюючи, «Арго» наблизився до берега. Раптом з острова злетів птах і, пролітаючи над кораблем, зронив перо. Воно уп’ялося одному з аргонавтів у плече. Товариші вийняли перо з рани й уздріли з подивом, що воно важке й гостре, як стріла. Тут і другий птах злетів з острова, та герої вже були до цього готові: вони затулилися щитами, а самі напнули тугі луки й одну по одній почали випускати влучні стріли. Кілька птахів упали замертво в море, а решта й далі обсипали гребців безжальними перами — стрілами.

Тоді Язон вирішив піти на хитрість. Він звелів кільком гребцям дужче налягти на весла, а решті затулити товаришів щитами й гучно бити мечами об шоломи та вигукувати войовничі гасла. Над морем здійнявся неймовірний галас, мовби плив не один корабель, а ціла флотилія. Перелякані птахи нарешті відступили й ключем полетіли геть за море.

«Арго» причалив до берега, і герої ступили на землю, щоб спочити після кількаденного плавання. Назустріч їм вийшли четверо юнаків — виснажені, бліді, вдягнені у лахміття. Юнаки впали аргонавтам до ніг, благаючи забрати їх з острова.

«Хто ж ви такі?» — здивовано запитали моряки. «Ми — нащадки Фрикса, якого золотий баран урятував від злої мачухи — чаклунки Іно. Фрикс заповів своїм нащадкам повернутися додому, і вони хотіли виконати батьків заповіт, але дорогою на морі здійнялася буря, судно зазнало кораблетрощі, отак ми й опинилися на цьому забутому острівці». Язон неймовірно зрадів — то були його родичі. «їдьмо з нами, — запропонував він юнакам. — Ми прямуємо до Колхіди по золоте руно».

Почувши про Колхіду, юнаки занепокоїлися: вони занадто добре знали, що в Колхіді владарює син Геліоса — Сонця цар Еєт, який приставив страшного дракона стерегти золоте руно. «Ми не з полохливого десятка, — відмовили їм на те аргонавти. — Коли вже взялися до справи, то не відступимо навіть перед вогнедишним драконом». І «Арго» вирушив далі.

КОЛХІДА

Рівномірно вимахують весла, швидко плине «Арго» до далекого берега. Не злічити, скільки днів минуло з того часу, коли мужні герої полишили домівку. І ось нарешті на обрії показалася земля — довгоочікувана Колхіда. Корабель причалив до берега в затоці, зарослій густим комишем. Аргонавти ступили на землю, а Язон наповнив келих найкращим вином і вилив його у воду затоки на знак подяки богам, насамперед Афродиті, як його навчив сліпий віщун Фіней.

Колхіда належала могутньому чаклунові Еєту. З узбережжя аргонавти могли бачити ліворуч Еєтове місто з пишним палацом, а праворуч — Аресове поле, за яким темнів гай, де вогнедишний дракон стеріг золоте руно. Проте перш ніж вирушати до царя Еєта, аргонавти лягли спочити і поснули міцним богатирським сном.

А тим часом на Олімпі богині Гера й Атена, заступниці корабля «Арго», зібралися докупи на раду. Як здобути сміливцям золоте руно? Чаклун Еєт ніколи не віддасть героям свій скарб добровільно. І тоді мовила Гера: «Тільки кохання здатне здолати чари». Войовнича Атена знизала плечима: «Кохання? Я в житті не зазнала кохання, та коли ти так кажеш — нехай. Підемо до Афродити».

Гера й Атена прийшли до палацу, який змайстрував кульгавий бог — коваль Гефест для своєї чарівної дружини. Афродита була вдома сама й перед люстром зачісувала золоті кучері. Афродита звелася назустріч із трону й радо привітала гостей. «Ти маєш допомогти нам», — звернулася до неї Гера. «Я? — здивувалася Афродита. — Що ж я можу зробити своїми кволими руками?» І богиня простягнула тендітні, пещені долоні. «Накажи Еротові, - мовила Гера, — щоб він пронизав серце чаклунки Медеї, дочки царя Еєта, золотою стрілою. Тоді вона закохається в Язона й допоможе аргонавтам здобути золоте руно».