Мігрант

«Утішливо», – подумав Крокодил. Четверо парубків на чолі з Полос-Надом, що провалили дострокове випробування вчора, здавалися пригніченими й дивились на Айру спідлоба.

– Сьогодні ваш перший підхід до Проби. Бачу, ви встигли перевдягтися. Тепер візьміть оце.

За його командою двоє парубків витягай на середину галявини величезний шкуратяний тюк, усередині якого скреготіло залізо. Розклали на траві, вчора витоптаній до голої землі, а сьогодні зранку знов зазеленілої. Крокодил витягнув шию: всередині, на потертій шкурі, лежали великі ножі в дерев'яних піхвах: три десятки однакових піхов із руків'ями назовні.

– Розбирайте.

Крокодил переборов бажання кинутися до тюка серед перших. Невелике скупчення відбулось, та Крокодил не опускався до штовханини з підлітками. Вичекав кілька секунд і взяв найкращий із трьох ножів, що зосталися, – точніше, переконав себе, що цей найкращий. Визначати не було ні часу, ні змоги.

Ножі виявились тесаками – широчезними, дуже гострими, грубими клинками. Кілька хвилин пішло на вивчення, проби, спроби обмінятися. Крокодил одним із перших додумався, як причепити піхви до пояса.

Озброївшись, напівголі хлопчиська стали схожі на зграю маніяків. Крокодил ще раз перевірив, чи можна підтягнути піхви трохи вище. «На бігу, – думав він, – ця штука наб'є мені здоровий синець. А якщо звідкись упаду – взагалі руків'ям протне нутрощі».

– Людина – сама собі пан, – повільно повторив Айра, походжаючи по галявині. – Хазяїн і тіла, й духу… Камор-Бале, скільки ударів серця за одиницю?

Крокодил помотав головою, намагаючись зметикувати. Одиниця – в місцевій системі величин трохи більша за хвилину. Удари серця – це просто пульс. Парубка запитали, яка в нього частота пульсу в цей момент; парубка звуть Камор-Бал. Те, що Айра запам'ятав усі імена з одного разу, стало зрозуміло ще вчора.

– Сімдесят, – не рахуючи пульсу, озвався Камор-Бал, невисокий худорлявий парубчак із дуже довгим, зібраним у хвіст волоссям.

– Ти певен?

Парубок трохи напружився:

– Сімдесят два.

Айра кивнув:

– Увага всім: зараз ми побіжимо й будемо бігти довго. Та ваша витривалість – другорядний інтерес. Передусім ви продемонструєте спроможність бути собі паном. Усім зрозуміло?

І він глянув прямо на Тимор-Алка, що стояв осторонь від усіх із тесаком на боці, – дуже блідого і безбарвного цього ранку, якщо не зважати на зелений газончик на голові.

* * *

Крокодил прилаштувався цього разу в самому хвості колони, а парубок-метис зайняв місце перед ним. Претенденти бігли вервечкою – спершу по м'якій стежці серед лісу, потім по кам'янистій доріжці над урвищем. Крокодил устигав крутити головою: доріжка дедалі крутіше забирала вгору, і відкривався краєвид – ранкове море, гладеньке й бузкове, ніби кисіль у величезній чашці.

Востаннє він ходив босоніж у бабусиному селі. Його бабуся була містянкою в третьому поколінні, на схилі віку придбала будинок у селі й дуже шкодувала про це. Город у неї весь поріс лопухами. З сусідами стосунки не склались. Утім, вважалося, що дитині влітку місце на селі, маленький Андрій тижнями нудився, читав жовті добірки журналів, призначених для розпалу, і ходив босий. По траві – чудово, по піску – приємно, по ніжній, як пудра, куряві – прекрасно, по жирному дорожньому багні – пречудово…

На лісовій стежці його ступні спершу розігрілися, потім почали саднити. Дрібні камінці в'їдались у підошви, але в цілому все було стерпно; хлопці, що бігли разом із ним, теж не босоногими виросли. Ці «ельфи», або «тубільці», обирали дуже зручне взуття: Крокодил устиг оцінити їхні сандалії на м'якій підошві.

А тепер, складаючи іспит на право бути повноправним громадянином, вони хлапали по камінню босими п'ятками. Практичної користі від цього не було жодної – символічний акт, «подолання себе». «Бути собі паном» – якщо розібратися зі словами, що в цій новій рідній мові мали дещо інший смисл – означає усього лише «владати собою». Обряд ініціації підлітків у постіндустріальному суспільстві… У випадку з Раа – в постпостіндустріальному…

Дерев'яні піхви хлопали по стегну. Він ще відносно вдало їх приладнав: синець буде, але не страшний. Штани з цупкої матерії натирали ніжну шкіру. Не прислухаючись до фізичної невигоди, Крокодил крутив головою: він розгледів суденце на горизонті, розгледів швидкий старт далекої, певно, ракети – блискучу білу лінію, що рвонула вгору й розтанула в бузкувато-синьому небі. Він розгледів зграю білих птахів високо над островом – вони линули, мов повітряні змії.

Потім він наступив на гострий край каменя, та так невдатно, що порізав ногу, і підошва почала злегка кривавитися. «Драматичний ефект, – подумав він весело. – Ініціація в первісних народів звичайно пов'язана з кров'ю: смерть і нове народження, муки й радість. Сподіваюся, в своєму садизмі організатори заходу не зайшли надто далеко?»

Таж не думає Айра, що Крокодил не в змозі пробігти з хлопчаками кількадесят кілометрів? З другого боку, цей поділ на повноправних і залежних громадян – за якою ознакою? За яким принципом, невже за спортивною підготовкою, витривалістю й готовністю терпіти свавільність начальника?

Ноги стали неабияк боліти, їх просто-таки прострілювало з кожним кроком, і Крокодил припинив роззиратися навколо. Саме час було підбадьорити себе: він знавав і не таке. Він бігав кроси при повній викладці, в чоботях, під палючим липневим сонцем. А пацани такого досвіду не мали й потроху знемагали: ось один почав поволі відставати, пропускаючи товаришів і просуваючись уздовж колони все ближче до хвоста; ось інший ступив не тією, почав стрибати на одній нозі, відсунувся на узбіччя. Його огинали боком, втягнувши живіт: стежка була вузька, праворуч зяяло урвище. Зеленоволосий Тимор-Алк тримався, не збиваючись із ноги, і Крокодила це чомусь тішило.

Потім стежка різко пішла вниз. Стало легше бігти.

Потім долинув шум води. Крокодил жадібно облизнув губи. За поворотом відкрився водоспад; Айра повернув – і повів підлітків стежкою вгору, крізь хмари бризок, так що вони вмить вимокли. Крокодил крадькома злизав кілька крапель із тильного боку долоні.

Стежка стала такою крутою, що бігуни почали просто-таки видиратися. Ревіння водоспаду віддалилося; майже над самою головою Крокодила мелькотіли брудні п'ятки Тимор-Алка. Сипалися дрібні камінці. Крокодил подумав, що в такому місці, мабуть, було б слід забезпечити страховку, а то зірветься хтось у голові колони – і полетить на каміння вервечка невдах, падаючи ближче до дороги купою…

На ту мить, коли Айра спинився, половина хлопців уже ледве трималися на подряпаних збитих ногах. Крокодил і сам почувався кепсько, але Айра не засапався нітрохи і, напевне, міг би й співати:

– Вирівнюємо дихання. Уповільнюємо пульс. Хто перший увійде в сімдесят ударів – піднімайте руку… Воду не пити!

Тимор-Алк, що вже ввійшов був у річку по кісточки, перелякано сахнувся.

Крокодил роззирнувся. Місцем зупинки користувалися, вочевидь, багаторазово: галявинка на березі річки, втоптана, зручна, з м'яким спуском до води. Крокодилові над усе хотілося тепер плюснути в цю річку, лежати на мілководді й хлебтати широко відкритим ротом; тут п'ють із річок і навіть не кип'ятять воду – оце так екологія! На Землі, мабуть, не лишилося місця, де людина, якщо вона не самогубець, може без остраху пити з ріки…

Він неохоче відвернувся од води. Будемо грати за правилами; на протилежному боці галявинки, паралельно до берега, лежала колода на низьких опорах, і Крокодил подумав про гімнастичні вправи, різні там кульбіти та стійки. Парубки, не бажаючи дивитися на спокусливу воду, майже всі повернулись обличчям до лісу: піднімали й опускали руки, дихали, сопіли, виконували інструкторове розпорядження, хто як міг.

Тонкі стовбури стояли в цьому місці майже впритул один до одного, і ліани заснували між ними сітку з великими вічками. Малесенькі, з ніготь, метелики прослизали крізь неї й зависали над махровими квітами. Крокодил відволікся від болю в розбитих ногах.