Мільйонери з порожніми кишенями

— Зараз же знайдіть гвинтівку і вбийте віслюка! — гукнула королева Жанна, вихилившися з балкона, сердита, як фурія.

— Знімаємо ще один дубль! — гукнув режисер.

— Чудово! — крикнув оператор.

— Заткніть пельку віслюкові! — загорлав звукооператор.

— І-а! — репетнув Шпиндель.

— Дванадцятий дубль! — заволав режисер. — Всі по місцях! Тихо!

— Вбийте віслюка, бо я зараз кинуся з балкона! — заверещала королева.

— І-а! — відповів Шпиндель, бо ж він не вмів сказати інакше…

По двох годинах шалених суперечок Тітена найнято на три дні, «і-а!» внесено до сценарію, королеву вмовлено відповідати на Шпинделеву репліку, — і всі подалися снідати. Очманілий Тітен зліз нарешті з бідолашного Шпинделя. До нього, гортаючи папери, підійшов асистент режисера.

— Тобі заплатять як за третю маленьку роль, — мовив він. — Правда ж нічогенько?

— А режисер сказав, що платитимуть як за другу маленьку роль. І продюсерові він так сказав…

— Але ж у тебе тільки одинадцять слів тексту, — відказав асистент. — А за правилами, на другу маленьку роль їх мусить бути дванадцять.

— Мій віслюк кричить «і-а!», і його крик уписано до сценарію, — заперечив Тітен. — Це аж на два слова більше, і я маю право вимагати, щоб їх зарахували!

— Невже? — спитав асистент режисера, прикидаючись дурником. — Про яке «і-а!» йдеться?

— І-а! — проревів Шпиндель над самісіньким вухом скнари.

Таким-от робом Тітен остаточно виборов роль погонича віслюків у «Трубадурах королеви Жанни» з оплатою дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять франків за годину. Варто було змагатися!

На другий день Шарлюн зібрав лицарів, і всі гуртом подалися потай глянути на кінематографічний дебют їхнього Тітена.

Хлопець ночував ці дні в свого дядька, що жив поблизу Кадьєра, а Шпинделя випускав на ніч пастися. Надвечір третього дня він повідав про послання мессіра Ліонела Антремона у вісімсотий раз. Тож, ясна річ, голова йому геть очманіла, і дорога додому видалася всипаною трояндами.

Мосьє Мазет порався, як завше, біля свого виноградника, і, забачивши Тітена верхи на віслюкові, стерявся.

— Олле! Все пройшло як по шнурочку! — щасливо вигукнув Тітен. — Повертаю вам видресированого Шпинделя: він став покірний, як овечка…

Старий розкрив рота, але слова застрягли йому в горлі.

— Ти, хлопче, мариш! — видушив він нарешті нестямно. — Шпиндель вже два дні як удома…

— І-а! — ствердив справжній Шпиндель, вистромивши з-за поближнього живоплоту свої довгі вуха.

Тітен знетямлено глянув на худобину під собою. Поволеньки, обережно пустивши недоуздок, він зліз додолу і покрався на зднбочках геть од віслюка-привида.

Мадмуазель Блан побачила його на круглій галявині — хлопець мчав, аж за ним куріло. І хоч бідолаха вочевидь пускався духу — все ж повернув голову до вчительки і глянув на неї млосно-солодкнми очима. В брудному носовичку вій ніс сімдесят тисяч франків — винагороду за двадцять п'ять годин кінематографічних тортур.

Лицарі чекали на свого трубадура в казематі. Всі мовчали. Увійшов Тітен — і всі безмовно в нього втупились. Тітен неквапом витяг з кишені грубого сувертка й простяг його Шарлюнові.

Він не міг розтулити сухих вуст. Хотів був сказати: «Я приніс свою частку. Не такі вже й малі гроші — отож, гадаю, я заплатив своє». Але голова йому враз пішла обертом, і, звівши очі на гарненьку Міке, він промимрив сонно:

— Ясновельможна королево! Я приніс тобі послання від мессіра Ліонела Антремона…

— І-а! — влад відгукнулися лицарі.

VII МОГІКАНСЬКИЙ СКАРБ ЗНИКАЄ

Дякуючи старанням усіх лицарів, могіканська скарбничка досі щодня важчала. Ці старання позначилися також і на деяких лицях — вони втратили округлість та свіжість, притаманні звичайно всім дитячим обличчям під час веселої пори шкільних канікул.

Шарлюн та Смішко, двоє здорованів, схудли кожен на два чи й більше кіло. Рудик ніколи не був гладкий, але зараз лопатки його мало не проривали вбогу заношену сорочку. Красунчик Тітен спав з тіла зразу по пам'ятній мандрівці до Кадьєра. Зозулика сушила та в'ялила повсякчасна турбота за скарб, надто коли його стеріг хто інший, і він без кінця лічив і перелічував гроші.

— Доки мільйон буде в нашій кишені,— казала сміючись Міке, — з вас лишаться самі кістки та шкіра!

Цей вівторок замість грошей приніс несподіванку, що її годі було й передбачити. Сидячи на своїй улюбленій лавці перед терасою кав'ярні Вьє, дівчатка весело цокотіли, усолоджуючись вранішньою свіжістю. На затіненій набережній не було жодної душі, і все навкіл схиляло до безтурботності.

Сандрін та Міке ніколи не виходили з дому без пляжних торбинок. Міке, що сиділа скраю, почепила свою на поперечину бильця. Цю торбинку з блакитного прогумованого полотна куплено за триста франків на майдані Маріна, у крамничці мадам Деспардьє, матері Янгола. Сьогодні торбинка коштувала двісті дев'яносто п'ять тисяч франків. Міке випало стерегти скарб — тож вона ще звечора поклала туди чорну Зозуликову теку. Дорослий, напевне б, щомиті хапався за скарб, але діти нічим не клопочуться довго. Міке, теревенячи, розвіяно поглядала навсебіч, забувши про будь-яку осторогу.

— Навряд чи ми дочекаємось Смішка, — промовила Сандрін. — Шарлюн, мабуть, застане його в ліжку…

— Ну, то ходімо самі. Дорогою забіжимо до мадмуазель Блан.

Учителька поливала у дворі герані.

— Де це ви забарилися? — гукнула вона. — Всі вже на пляжі… Ну, що у вас сьогодні буде цікавого?

— Це ми ще побачимо, — лукаво відказала Міке, — але, звісно, щось воно та буде…

Сонце ще не дуже пекло, і хлопці сиділи під бетоновим муром, на осонні, лицем до червонястих стрімчаків Рогу. Всі пильнували очима вузький фарватер — там повільно дрейфувало шарлатове вітрило «Морського лева». То Рудик ловив підсакою рибу. Хоч відстань була й далеченька, вони бачили рівномірний помах його руки, яка витягала линву. Хлопці розважалися тим, що лічили ті помахи.

— Спіймав! — гукнув Зозулик. — Я бачу, он він кидає в човна. Третя рибина за п'ять хвилин. Присягаюся — ввечері буде буйябес за п'ять тисяч франків!

— Витягни записника, щоб не марнувати часу! — в'їдливо всміхнувся Шарлюн. — Полічи-но ту рибу, що плаває в воді!

Та коли прийшли дівчата, Зозуликові все ж довелося витягати записника: кожен-бо день починався коротким фінансовим звітом, який неабияк підохочував запал та уяву здобичників скарбу.

— Ну, як там наші справи? — спитав

Шарлюн.

— Вже три дні ми б'ємо байдики! — гостро відмовив скарбник. — Вчора за цілий день лише вісім тисяч франків! Такими темпами нам доведеться збирати могіканський мільйон цілих сто літ!

Він підбив загальну суму, вишпетив бідолашну Норін, яка за три дні принесла всього три франки — три франки! — й, закривши записника, скінчив:

— Сьогодні, у вівторок, скарбницю стерегтиме Шарлюн. Прошу передати йому повновага!

Він повернувся до Міке, яка зразу нахилилася взяти торбинку. Та раптом вона поклала на вуста руку й видивилась на приятелів перестрашеними очима.