Магічний ніж

У доктора Мелоун було таке відчуття, ніби їй, моряку, що тоне, раптом кинули рятувальний круг.

— Та… Та звичайно! Звичайно, так! Дякую вам! А ви дійсно гадаєте, що ваше слово важитиме? Я не хочу сказати… Навіть не знаю, що я хочу сказати… Звичайно, ми згодні! — вигукувала вона.

— А чого ви очікуєте від нас? — спитав доктор Пейн, сідаючи.

Доктор Мелоун здивовано на нього подивилася. Хіба пін не казав декілька хвилин тому, що відтепер працюватиме в Женеві? Але він, здається, розумів слова сера Чарльза краще, ніж вона — їй навіть здалося, ніби між чоловіками декілька разів проскакували іскри взаєморозуміння.

— Радий, що ви мене добре розумієте, — відповів старий. — Існує напрям, що особливо мене цікавить. І за умови, що ми дійдемо згоди, я навіть міг би забезпечити вас додатковим фінансуванням з одного побічного джерела.

— Почекайте, — перервала його доктор Мелоун, — почекайте хвилинку. Напрям дослідження має для нас неабияку вагу. Я згодна обговорювати результати, але не напрям. Звісно, ви розумієте…

Сер Чарльз співчутливо розвів руками та підвівся. Слідом за ним скочив на ноги і схвильований Олівер Пейн.

— Сер Чарльз, зачекайте, будь ласка, — промови н він. — Я певен, що доктор Мелоун вислухає вас. Мері, якщо ти послухаєш сера Чарльза, це нікому не зашкодити, але ж може бути вельми важливо — хіба ти цього не ро зумієш?

— Здається, ти збирався до Женеви? — спитала жінка.

— До Женеви? — перепитав Летром. — Чудове місце. Там широкі можливості, повно грошей… Не хотів би втримувати вас.

— Та ні, це питання ще не вирішилося остаточно, — квапливо промовив доктор Пейн. — Обставини можуть і змінитися. Будь ласка, сідайте, сер Чарльз. Не бажаєте кави?

— Це було б дуже люб'язно з вашого боку, — відповів сер Чарльз і з виглядом задоволеного кота знову сів на стілець.

Доктор Мелоун уперше пильно подивилася на нього. Це був впевнений у собі чоловік під сімдесят, чудово вдягнений, явно заможний і звиклий до всього найкращого, також було очевидно, що він давно обертається у найвищих колах і має вихід на дуже поважних людей. Олівер мав рацію: йому дійсно було щось потрібно, і якщо вони не дадуть йому цього, то можуть і не розраховувати на його підтримку.

Вона схрестила руки на грудях.

Доктор Пейн подав Летрому чашку, сказавши при цьому:

— Вибачте, що кава не дуже добра.

— Усе гаразд. Так мені продовжувати?

— Будь ласка, — відповів доктор Пейн.

— Отож я розумію, що ви зробили певні вражаючі відкриття у сфері свідомості. Я також знаю, що вони досі не оприлюднені, до того початкова мета вашого дослідження була дещо іншою. Утім, інформація про це вже встигла просочитися, а мене ця тема особливо цікавить.

Я був би дуже задоволений, якби ви, скажімо, зосередили свої зусилля на дослідженні питань, пов'язаних із маніпулюванням свідомістю. По-друге, мене цікавить гіпотеза про множинність світів — якщо пам'ятаєте, її висловив Еверет, здається, 1957 року. Я гадаю, що ви перебуваєте на порозі відкриттів, котрі значною мірою просунуть цю теорію вперед. Варто також повідомити вам, що такий напрям досліджень напевно зацікавить Міністерство оборони, а це, як ви розумієте, навіть за нинішнього становища у світі пов'язане з дуже широкими можливостями в аспекті фінансування — принаймні вам не доведеться турбуватися з приводу всіх цих заявок на поновлення грантів. Але не очікуйте, що я розкрию вам джерела своїх можливостей, — зауважив він, побачивши, що доктор Мелоун випросталася на стільці, збираючись перервати його. — Я вже згадував Закон про державну таємницю; так, він, може, й застарів, але закон с закон. Я сподіваюся, що ви досягнете серйозного прогресу в царині множинності світів — схоже, ви саме ті люди, котрим варто доручити це завдання. Існує ще одне питання, яке дуже цікавить мене — йдеться про відому вам дитину.

Він замовк і відсьорбнув кави. Після останнього речення у доктора Мелоун відібрало мову, вона страшенно зблідла — сама вона цього не знала, але відчувала, що може знепритомніти.

— У мене є на те свої причини, — вів далі сер Чарльз. — ' Я підтримую контакт із секретними службами, а їх дуже цікавить дівчинка, що має незвичайне обладнання — старовинний науковий інструмент, напевно викрадений. Він має потрапити до рук, безпечніших від її. Існує також такий собі хлопець приблизно одного з нею віку — десь років дванадцяти, — котрого розшукують у зв'язку з убивством. Звісно, це суперечливе питання, чи здатна дитина його віку на вбивство — але в усякому разі він має пряме відношення до смерті одного чоловіка. До того ж його бачили разом із тією дівчинкою. Так от, докторе Мелоун, не виключено, що ви зустрінете когось із цих дітей або їх обох. У такому разі з вашого боку цілком слушно було б сповістити про це поліцію, але якщо ви повідомите про це мені у приватному порядку, то зробите мені величезну ласку. Я можу влаштувати так, щоб із цим питанням швидко та без зайвого шуму розібралися відповідні служби. Я знаю, що вчора сюди приходив інспектор Волтерз, і знаю, що тут була та дівчинка — як бачите, я знайомий із цією справою аж ніяк не з чуток. І я напевно дізнаюся, що ви зустрілися з нею та не повідомили про це мене — тож вам краще як слід обміркувати все це, а також спробувати достеменно згадати, що вона казала та робила, коли була тут і розмовляла з вами. Це питання національної безпеки — я гадаю, ви мене розумієте? Що ж, на цьому зупинімося. Ось моя візитна картка на той випадок, якщо вам потрібно буде терміново зі мною зв'язатися. Незабаром ми з вами знову побачимося — як ви знаєте, комітет з питань фінансування засідатиме завтра, — але за цим номером ви зможете відшукати мене в будь-який час.

Він дав одну картку Оліверу Пейну, другу ж, побачивши, що руки доктора Мелоун і досі схрещені на грудях, поклав на лаву поруч із нею. Доктор Пейн відчинив перед ним двері, і сер Олівер Летром, спочатку урочисто насунувши на голову капелюх, широко їм посміхнувся і вийшов.

Коли двері за ним зачинилися, доктор Пейн звернувся до жінки:

— Мері, ти що, божевільна? Хіба можна так поводитися?

— Перепрошую? Тебе що, вже переманив на свій бік цей старий слимак?

— На такі пропозиції не можна відповідати відмовою! Ти ж хочеш, аби цей проект існував і надалі?

— Це була не пропозиція, — різко відказала доктор Мелоун, — а ультиматум! «Робіть те, що я вам кажу, або збирайте свої речі та вимітайтеся». Заради Бога, Олівере, хіба ти не розумієш, про що свідчать усі ці товсті натяки та погрози щодо національної безпеки?

— Що ж, гадаю, я розумію це набагато краще, ніж ти. Якби ти відмовилася, вони вмить закрили б нас. Якщо ж вони зацікавлені так, як це каже сер Чарльз, то схочуть, аби наша робота тривала — однак лише на їхніх умовах.

— Але ці умови означають… Чорт забирай, хіба ти не бачиш, що тут ідеться аж ніяк не про оборону — вони бажають відкрити нові способи вбивати людей! А згадай, що він сказав про свідомість — він хоче маніпулювати нею! Олівере, я не збираюся брати в цьому участь!

— Вони все одно працюватимуть у цьому напрямі, а ти втратиш роботу. Натомість залишившись, ти зможеш непомітно спрямовувати дослідження у слушному, на твою думку, напрямі. До того ж усе обладнання, як і раніше, буде у твоїх руках, і ти матимеш змогу робити те, чого хочеш сама.

— До речі, навіщо все це тобі? — спитала доктор Мелоун. — Мені здавалося, питання з Женевою вже вирішене.

Доктор Олівер провів рукою по волоссю:

— Узагалі-то не вирішене — я ще нічого не підписував. До того ж там мені довелося б працювати в дещо іншому напрямі, і я не облишу все це тоді, коли, здається, у нас з'явилися перші значущі результати…

— Ти про що?

— Ти розумієш, про що я.

— Ні, я маю на увазі, що ти збираєшся робити?