Магічний ніж

Віл ліг на землю — його рана боліла сильніше, ніж коли була свіжою. Уся його рука розпухла. Ліра також лягла поруч із ним та з-під напівопущених він дивилася на вогонь, крізь сон прислухаючись до тихої розмови відьом. Пантелеймон згорнувся клубком біля її шиї.

Рута Скаді вирішила прогулятися вздовж берега струмка, і Серафіна Пеккала приєдналася до неї.

— Ах, Серафіно, ти бачила б лорда Ізраеля! — тихо промовила латвійська королева. — Він найбільший полководець усіх часів, він утримує в голові щонайменші деталі щодо своїх військ. Ти тільки уяви, на що він наважився — піти війною на Творця! Але ким, на твою думку, може бути цей Езагетр? Як це ми ніколи про нього не чули? І як нам переконати його приєднатися до лорда Ізраеля?

— Сестро, можливо, це й не «він». Ми знаємо про нього не більше, ніж те молоде чудовисько. Либонь, його дідусь сміявся з нього через його необізнаність. Старовинною мовою це слово означає «те, що знищить Бога». Ти це знала?

— Тоді воно може мати відношення до нас, Серафіно Пеккала! А якщо так, то наскільки могутнішими стали б війська лорда Ізраеля, якби ми до них приєдналися! О, як мої стріли бажають поцілити тих лиходіїв із Больвангара, кожного Больвангара з кожного світу! Сестро, навіщо вони це роблять? У кожному із світів представники Господа приносять дітей в жертву своєму жорстокому богові! Навіщо це їм?

— Вони бояться Пилу, — відповіла Серафіна Пеккала, — хоча я й не знаю, що це таке.

— А цей хлопець, якого ви знайшли — хто він? З якого він світу?

Серафіна Пеккала розповіла Руті Скаді все, що знала про Віла.

— Я не знаю, в чому полягає його важливість, — завершила вона, — але ми служимо Лірі, а її прилад каже, що саме таким є її завдання. Сестро, ми спробували вилікувати його рану, але зазнали невдачі. Ми накладали заклинання утримування, але воно не спрацювало. Може, трави у цьому світі мають меншу силу, ніж у нашому? У цих місцях надто спекотно, щоб тут міг рости мох-кров'янка.

— Хлопець якийсь дивний, — промовила Рута Скаді. — Він чимось схожий на лорда Ізраеля. Ти зазирала йому в очі?

— По правді кажучи, — відповіла Серафіна Пеккала, — я не насмілилася це зробити.

Дві королеви присіли на землю біля струмка та замовкли. Минав час; одні зірки зникали за обрієм, інші сходили. З того місця, де спали діти й відьми, долетів зойк — це щось наснилося Лірі. Відьми чули гуркотіння шторму та бачили спалахи блискавок над морем і горами, але все це було ще далеко від них.

Нарешті Рута Скаді спитала:

— А ця дівчинка, Ліра, — яку роль вона має зіграти и цій виставі? Чи річ лише у тому, що вона має відвести хлопця до його батька? Чи ж цим її завдання не обмежується?

— Наразі вона має зробити саме це — але лише наразі. В неї велике призначення. Пам'ятаєш відьмаці. ке пророцтво, за яким долю світу має змінити дитина. Ми знаємо ім'я, що відкриє її єство пані Кольтер, і знаємо, що цій жінці воно невідоме. Відьма, котру вона катувала на кораблі біля Свольбарда, майже видала його, але до неї вчасно прийшла Ямбе-Акка. Проте мені спало на думку, що Ліра може бути тим, про що казало те старе чудовисько — Езагетром. Може, найважливіша зброя у війні проти Господа — це не відьми, не ангели, а он та спляча дитина. Інакше навіщо пані Кольтер так хотіла її відшукати?

— Пані Кольтер була коханкою лорда Ізраеля, — сказала Рута Скаді, — а Ліра — їхня дитина. О Серафіно, якби я народила його дитину, якою відьмою вона була б! Королевою всіх королев!

— Тихше, сестро, — перервала її Серафіна. — Ти чуєш цей звук? І якесь світло…

Вони підвелися, стривожені тим, що хтось або щось могло прослизнути повз варту, і побачили, що над їхнім табором виблискує якесь слабке світло, навіть трохи не схоже на відблиски багаття.

Дві королеви, поклавши стріли на тятиву, кинулися туди, але за декілька кроків різко зупинилися.

Усі відьми, а також Віл і Ліра, мирно спали на траві, проте дітей оточували десятка з півтора ангелів — істоті і просто уважно дивилися на них.

Раптом Серафіна Пеккала зрозуміла поняття, для якого у відьом навіть не було назви: уявлення про паломництво. Вона зрозуміла, чому паломники могли чекати тисяч і років і долати величезні відстані, лише щоб бути присутніми при чомусь важливому, і чому після цього вони дивишся на світ зовсім іншими очима. Саме пілігримами здалися їй ці чудові істоти в розрідженому світлі, що стояли довкола замурзаної дівчинки в картатій спідниці та хлопця з пораненою рукою і насупленим навіть уві сні обличчям.

Біля Ліриної шиї щось ворухнулося — Пантелеймон, білосніжний горностай, сонно розплющив свої чорні очі та, анітрохи не стривожений, озирнувся. Пізніше Ліра пам'ятатиме цю картину як свій сон. Здається, Пантелеймон сприйняв увагу як щось належне Лірі — за хвилину він знову згорнувся клубком і заплющив очі.

Нарешті одна з істот розправила крила. Інші зробили те саме, і, хоча вони стояли впритул одна до одної, їхні крила без будь-якого опору поєдналися — так, як зливаються докупи промені. Навкруги дітей, що спали на траві, виникло коло світла.

Потім сторожі один за одним вогняними метеорами злетіли в повітря, при цьому вони збільшувалися в розмірі доти, доки не стали просто величезними. За мить вони були вже далеко — ніби зграйка падаючих зірок промчала на північ.

Серафіна та Рута Скаді схопили свої соснові гілки та злетіли услід за ангелами, але ті вже відлетіли надто далеко, щоб їх можна було наздогнати.

— Це таких істот ти бачила того разу, Руто? — спитала Серафіна, коли вони повільно знижувалися, спостерігаючи, як яскраві вогники летять до горизонту.

— Ці здалися мені більшими, але це, без сумніву, були вони. У них немає плоті, бачила? Вони складаються зі світла. Їхні чуття мають суттєво відрізнятися від наших… Серафіно Пеккала, наразі я залишаю вас — я маю скликати всіх відьом півночі. Коли ми зустрінемося знову, вже точитиметься війна. Хай щастить тобі, люба…

Вони прямо в повітрі обійнялися, потім Рута Скаді повернулася та помчала на південь.

Серафіна провела її поглядом, а тоді вирішила подивитися, як останні сяючі ангели зникають за обрієм. Вона відчувала до великих сторожів лише співчуття. Як їм, мабуть, не вистачає всього того, що є в істот із плоті та крові, — відчуття землі під ногами, вітру у волоссі, зоряного світла на оголеній шкірі… Серафіна схопила соснову гілочку, на якій вона летіла, та з жадібним задоволенням вдихнула гострий запах смоли. Потім вона тихо спустилася вниз, до людей, що спали на траві, та приєдналася до них.

14 Ущелина Аламо

Лі Скоресбі подивився вниз і побачив, що ліворуч розкинувся спокійний океан, а праворуч простягнувся зелений берег. Аеронавт прикрив очі та пошукав ознак людського життя. Відтоді, як вони вилетіли з гирла Снісею, минула вже повна доба.

— Це і є новий світ? — спитав він.

— Новий для тих, хто народився в іншому, — відповів Станіслав Груман. — Узагалі-то він такий самий старий, як ваш і мій. Ізраель своїми діями зворушив усе на світі, пане Скоресбі, зворушив сильніше, ніж будь-хто чи будь-що в минулому. Ті двері та вікна, що їх я згадував, наразі відчиняються у найнесподіваніших місцях. Плавати та лі гати стало дуже важко, але вітру, що несе нас, все це не стосується.