Маленький принц
Шрифт:
– Я не можу з тобою гратися, - мовив лис.
– Я не приручений.
– О, даруй, - сказав маленький принц. Але подумав і додав:
– А що означає - приручити?
– Ти нетутешній, - сказав лис.
– Що ти тут шукаєш?
– Шукаю людей, - відповів маленький принц.
– А що означає - приручати?
– Люди, - мовив лис, - мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?
– Ні, - сказав маленький принц.
– Я шукаю приятелів. А що означає - приручати?
– Це поняття давно забуте, - мовив лис, - Воно означає: прихилити до себе…
–
– Авжеж, - мовив лис.
– Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…
– Я вже трошки розумію, - проказав маленький принц.
– Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…
– Цілком можливо, - відповів лис.
– На Землі чого тільки не побачиш…
– О, це не на Землі,- заперечив маленький принц.
Лис нібито дуже здивувався.
– На іншій планеті?
– Так.
– А мисливці є на тій планеті?
– Нема.
– Як цікаво! А кури є?
– Нема.
– Ех, світ недосконалий!
– зітхнув лис. А потім знову повернувся до того самого:
– Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори. А потім - дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…
Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:
– Будь ласка… приручи мене!
– Я б радо, - відмовив маленький принц, - але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.
– Узнати можна лише те, що приручиш, - мовив лис.
– Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля - приручи мене!
– А що для цього треба зробити?
– спитав маленький принц.
– Треба бути дуже терплячим, - відказав лис.
– Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова - це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…
Назавтра маленький принц прийшов знову.
– Краще, якби ти приходив о тій самій порі, - попросив лис.
– Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.
– А що таке обряд?
– поцікавився маленький принц.
– Це теж річ давно забута - розтлумачив лис.
– Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину - на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий
Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:
– О, я плакатиму по тобі.
– Сам винний, - мовив маленький принц.
– Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…
– Авжеж, - згодився лис.
– Але ж ти плакатимеш!
– мовив маленький принц.
– Виходить, ти нічого не вигадав.
– Вигадав, - заперечив лис.
– Згадай, що я казав про золоте збіжжя.
Він замовк. Потім додав:
– Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа - єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.
Маленький принц пішов глянути на рожі.
– Ви нітрохи не схожі на мою рожу, - мовив він їм.
– Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він - єдиний в усьому світі.
Рожі дуже зніяковіли.
– Ви дуже гарні, але порожні,- сказав іще маленький принц.
– Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця - моя.
I маленький принц вернувся до лиса.
– Прощавай… - мовив він.
– Прощавай, - відповів лис.
– Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.
– Найголовнішого не побачиш очима, - повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.
– Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.
– Моя рожа дорога мені… - повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.
– Люди забули цю істину, - мовив лис, - але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.
– Я відповідаю за свою рожу, - повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.
XXII
– Добридень, - мовив маленький принц.
– Добридень, - озвався стрілочник.
– Що ти тут робиш?
– спитав маленький принц.
– Сортую пасажирів, - відповів стрілочник, - відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд - ліворуч, поїзд - праворуч.
I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.
– Як поспішають, - здивувався маленький принц.
– Чого вони шукають?
– Навіть сам машиніст цього не знає, - мовив стрілочник.
Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.
– Вони вже вертаються?
– спитав маленький принц.
– Це не ті, - відповів стрілочник.
– Це зустрічний поїзд.
– Вони були невдоволені там, звідки їдуть?
– Люди вічно невдоволені там, де живуть, - відповів стрілочник.
Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.