Марафон завдовжки в тиждень

Виявляється, пані Марія розповідала Бобрьонкові про свої денні походеньки і що, здається, вона зможе влаштуватися на роботу – це не так просто в щойно звільненому місті, але ж треба якось жити.

– Де ж ви'хочете працювати? – запитав Бобрьонок.

– А тут неподалік поновлює роботу швейна фабрика, Кажуть, шитимуть військовий одяг і працею будемо забезпечені. Я бігала туди, й обіцяли взяти.

– Ким? – запитав Толкунов, зовсім оговтавшись.

– Я ж кажу: шитимемо військовий одяг.

– Тобто швачкою? – здивувався капітан. Пані Марія зареготала весело:

– А ви вважали – директоркою?

– Та ні, але ж…

– Це велике щастя – швачкою, – цілком щиро запевнила жінка. – У нас за Польщі знаєте як було з роботою? Коли чоловіка звільнили, я ледь прибиральницею влаштувалася.

Толкунов недовірливо обвів поглядом кухню з посудом на полицях і газовою плитою.

– Прибиральницею? – перепитав.

– Так, дякувати богові.

– Ви? А зараз на фабрику?

– Звичайно. – Видно, на капітановому обличчі було написано щире здивування, бо господиня додала: – А ви за кого мене маєте? Я людина проста…

Толкунов ще раз скосував на квітчастий довгий халат, і Бобрьонок зрозумів його: жінок у таких халатах Толкунов до війни, мабуть, не бачив, їх носили модниці у великих містах, де капітанові довелось побувати лише в останні роки. Тепер ці міста були розбиті й пограбовані, і жінкам, навіть молодим і вродливим, було не до халатів.

А де їх можна було взяти до війни, коли й бавовна продавалась не завжди, а про торшери не мали й уяви? 1 все ж Толкунов дивився на пані Марію дещо недовірливо й насторожено, хоча її зізнання приємно здивувало його. Поступово усвідомлював, що вона така ж, як і він, а квартира з двоспальним ліжком і дзеркалом у передпокої зовсім не професорська чи буржуйська – почервонів чи то від задоволення, чи то просто від гарячого чаю й вільніше розташувався на стільці. Однак Бобрьонок поклав край його безтурботності. Підвівся й подякував господині за піклування.

Пані Марія заходилася прибирати посуд, а Толкунов попростував до свого шикарного ліжка з жалем, хоч і стомився за день, – в дверях озирнувся, постояв трохи, чекаючи, чи не зиркне на нього господиня, мабуть, вона відчула це й стрільнула очима, лукаво й зовсім невинно, так стріляють очима жінки на вулицях незнайомим чоловікам, але Толкунов злякався чи засоромився, сам не знав, що з ним відбулося, проте не відповів на погляд, удав навіть, що не помітив його, різко повернувся й вийшов з кухні.

Бобрьонок уже лежав під ковдрою. Толкунов почав стягати гімнастерку, розклав її на стільці, потім підвів у простягнутих руках, роздивляючись, – вицвілу й пропотілу, свій улюблений бойовий одяг, та, певно, сьогодні гімнастерка чомусь не сподобалась йому, дістав з кишені папери й гроші, акуратно склав і, щось буркочучи під ніс, заховав гімнастерку до мішка. Натомість дістав майже нову, коверкотову, подумав трохи й витяг нові хромові чоботи. Крадькома озирнувся на Бобрьонка, та майор лежав до нього спиною і не міг помітити його маніпуляції.

Толкунов поставив чоботи під ліжко, вимкнув світло, хотів заснути одразу, та на цей раз звичка не спрацювала, лежав на спині, вдивлявся в стелю, та нічого не бачив – У очах чомусь мигтіли зірки й серце налаталося приспіпішливо.

– Не спиш? – запитав Бобрьонка.

– Ні… – сонно поворушився той.

– Що скажеш?

– Ти про що?

– Як про що? – здивувався щиро Толкунов. – Питаю як вона тобі?

– Пані Марія?

– А хто ж іще?

– Вродлива.

– І я гадаю: вродлива.

– Подобається?

– Ну, так одразу…

– Жінки, капітане, подобаються одразу.

– Не кажи. Я гадав, не нашого польоту, а, бачиш, виявляється…

Бобрьонок поправив подушку й мовив напутливо:

– Ти – офіцер, капітане, для неї це знаєш, скільки важить! Та й взагалі-мужчина ти показний.

– Молоденька ще…

– Не така вже й молода, під тридцять.

– Мало не десять років різниці.

– Нормально.

– Чесно вважаєш?

– Цілком.

Толкунов раптом тихо й радісно засміявся.

– Я одразу на неї око накинув, – признався. – А потім думаю: для чого нам буржуйка в халаті? Що мені з нею робити?.. А вона, виявляється, як наша тьотя Віра в ем-те-есі, звичайною прибиральницею… Я тобі чесно скажу, майоре, такої шикарної жінки не бачив.

– Нехай щастить, – цілком щиро побажав Бобрьонок, заплющив очі й нараз побачив Галю. Сидить вранці в саду чи на ґанку, ранки тепер уже холоднуваті, й Галя вийшла до саду в плащі, який він подарував їй, – чудовий, теплий плащ, модно пошитий, і сидить кохана жінка під деревом, яблука нападали в траву поруч, зелені й червоні, всюди трава, яблука й дерева, а Галя підвелася й походжає садом – найвродливіша й найкоханіша в світі.

Але про що питає Толкунов? Здається, його похмурому й відлюдкуватому капітанові нарешті сподобалась жінка. Раніше за ним цього не водилося, принаймні Бобрьонок ніколи не помічав.

– Скажи-но, майоре, – ліжко зарипіло під Толкуновим, либонь, підвівся на лікоть і намагається в темряві розгледіти Бобрьонка. – Скажи, як мені підійти до неї?

Бобрьонок пирснув у подушку.

– Тут, капітане, рецептів нема, – одповів цілком серйозно. – Дивлячись по ситуації. – Не вмію я.

– Ніхто цьому не навчений.

– Але ж ти, ну, вперше Галці як сказав?

Бобрьонок згадав, як ішли вони з Галиною обніжком серед нескошених житів з волошками десь у Білорусії, він нарвав волошок і подарував їй маленький букетик, Галя тримала квіти й дивилася на нього очікуюче, очі світилися синню, точно, як волошки, пахло гіркувато-солоддо, квітами й недостиглим хлібом, і він нічого не сказав їй, слів не було зовсім, вони якось дивно розтанули й загубилися, та й хіба потрібні слова, коли очі дівчини випромінюють волошкове світло й ніжність.

Саме тоді він уперше зрозумів, що таке кохана жінка, – поцілував її несміливо, як недосвідчене хлоп'я, зрештою, він ще й був недосвідченим хлоп'ям, хоч і носив майорські погони. Торкнувся її бажаних і солодких уст, одразу злякався, схопив за руку, й вони побігли навпростець житами, бо все вже було сказане, бігли й сміялися щасливо, як тільки вміють закохані.

Але як розповісти про це Толкунову?

Бобрьонок щільніше притиснувся щокою до подушки й мовив удавано сонно:

– Спи.

– Не хочеш? – ображено засопів Толкунов.