Маруся Богуславка
Шрифт:
Маруся (сплеснула руками)
Боже мій!
Ганна щось тихо говорить Лесі; та біжить до мінарета, витягає з схову кілька факелів, передає Ганні і декому; запалює свій, збігає на мінарет і махає факелом, радісно показує, що запорожці вже тут. Далі збігає і з юрбою кидається в палац, а Ганна в тюрму.
Сохрон
Пізнать мене не можна, але серце
У мене те ж, як і було колись,
Та ж і
Тебе, зорю, кохаю тільки більш,-
Розлукою кохання наболіло...
Маруся (до себе)
Не стямлюсь я... холоне в жилах кров
І на вустах німіє слово...
Сохрон (підходить)
Рибко!
Ти вся тремтиш, немов морозить страх...
Зі мною ти не привіталась навіть?
Маруся
Негадане... спіткання... подив... жаль...
Все зрушило...
Сохрон
І тільки подив?!
Маруся
Друже,
Я рада страх, що ти живий зоставсь
На славоньку... Украйні бідній щастя...
Через кін прокрадається кілька козаків то сюди, то туди, з факелами, ножами, а далі стає тихо, і Маруся з Сохроном самі.
Сохрон
Україні!
Маруся
Украйні і мені...
Бо я тебе, як лицаря, як брата...
Я рада... (Протяга руки.)
Сохрон (бере їх)
Ох, не радуються так...
Нам бог велів і інак привітатись;
Стояли ми на рушнику святім,
Пред господом в коханні присягались...
І злучені святим кільцем навік...
Ось перстень той, зав'язаний в сорочку,-
Як святощі його ховаю я.
З клейнодом цим до смерті не розстанусь...
А де ж то твій?
Маруся
Пограбили моє...
Це все чуже... як у рабині...
Сохрон (рвонув себе за чуприну)
Доле,
Яка ж ти зла! У пеклі був мій рай...
Але душа твоя зосталась вільна,-
Скалічити ніхто її не зміг...
І серденько все ж наше, рідне...
Маруся
Друже!
Душа все та ж, а серце - мертвий струп:
Від мук страшних зотліла я...
Сохрон
Голубко!
Мине біда - і оживеш...
Маруся
Ой ні!
Не оживать вже мертвому до суду...
Сохроне мій, не та вже я, не та!
Убита вже Маруся Богуславка.
А це стоїть потвора...
Сохрон
Не вражай!
Для мене ти та ж сама, як і перше,
Ще більш, либонь, тебе кохаю я,
Моя красо, мій квіте!
Маруся (лама руки)
Боже милий!
Поглянь, пожальсь!! Для чого, брате мій,
Не викинув ти з серця тії бранки,
Що згинула в Туреччині? Нащо
Ти
в пам'яті держав мене аж досі?Час гоїть вже всі врази і стира
Всі спогади, всі почування наші...
Сохрон
Марусенько!!
Маруся
Ох, клята, клята я!
Не можу вже я серцем відізватись -
Нема його!.. Забудь мене, забудь!!
Не можу я твоєю, друже, бути...
Не можу, вір... не стою я тебе...
Ганеба брать таку собі в подружжя:
Я у паші рабинею була:
Коханкою...
Сохрон
О ірод! Звір неситий!!
Не треба, цить!.. То був нелюдський ґвалт...
Про його я не хочу й знати: крів'ю
Ворожою я змию ту ганьбу...
Але тебе... ти не повинна в тому...
Такая ж ти, як і була...
Маруся
Ой, ні!
Я від паші двох діток маю...
Сохрон
Пекло!
Ай, як пече! П'ять літ скорбот страшних
І катувань немилосердних, лютих -
І все те зніс... Для чого, боже мій?
Щоб скуштувать іще такої муки,
Якої, вір, і в пеклі не бува!!
Маруся
Покинь мене, забудь і залиши...
Сохрон
Що бог з'єднав, того не роз'єднати...
Маруся
Ой горенько! Нащо тобі така?
Візьми другу, хорошу, чесну дівку,-
В Україні багато є квіток,
І кожна з них вважатиме за щастя...
Сохрон
Не треба їх! Це серце навісне
Не міниться; кого вже покохало,
То й до труни кохатиме... Хоч бий,
Хоч рви його на шмаття, хоч залізом
Пройми наскрізь, хоч вугіллям печи,-
До другої воно не затріпоче...
Не зміниться, як гадина...
Маруся (гірко)
Як я?!
За те, що я дітей своїх кохаю,
Що в пелюшках не задавила їх?!
Сохрон
Пробач мені, прости за прикре слово:
У печінках то запеклася кров
І мукою страшенною озвалась...
Пробач, погляньсь... покинь отих щенят -
То ґвалту слід... Що ж проти сили вдієш?
Ти горлиця, яка була й колись,
Ти, як кришталь, і чиста, і прозора,
За перший сніг біліша серцем ти...
Клянусь тобі, я розмечу сей мозок,
Коли він що хоч потай спогада,
Шість зойшлих літ минули геть без сліду,-
Їх не було... їх з пам'яті зітру...
Учора ми з тобою обручились...
Учора, вір... Малжонка ти моя!..
Покинь... турчат, і все минуле згине!..
Маруся
Дітей своїх? Свою б то душу й кров?
Та швидше я з грудей це серце вирву!
Ти правиш те, на що не піде й звір.