Мати все
Шрифт:
Ліда здивовано глянула на няньку.
– Мама вдома?
Нянька кивнула, зашепотіла Ліді на вухо:
– Вдома, вдома. Улаштувала содом і гоморру, а тепер сидить і не знає, що з тим робити. Шльондру Платонові привела! Новий етап, каже. Щоб він із гумових ляльок на справжніх жінок перейшов.
– Господи, Ангеліно! Що ти кажеш?! Мама б ніколи…
– …А та шльондра замкнулася з Платосиком у його кімнаті і вже дві години звідти – ані гу-гу.
– Як «замкнулася»? Платонова кімната зсередини не замикається…
– А хто знає як?! Може, устромили щось у дверну ручку. Не відчиняється!
Ліда
– Мамо…
Іветта не ворухнулася. Ліда перелякалася. Простягнула руки, пішла до матері, обійняла…
– Матусю… Усе гаразд. Я поруч. Я ніколи тебе не покину. Ніколи! – зашепотіла гаряче. – Що трапилося, мамо?
Іветта холодною рукою стисла пальці Лідиної долоні.
– Лідочко… – мовила незворушно холодно. – Як зламати двері й не потривожити Платона?
– Двері? Мамо… Ангеліна сказала, у Платона там… повія?
– Вона порушила домовленості. Я наказала… Не більш як двадцять хвилин. Дуже скромно і без збудних прелюдій. Природно. І щоби двері обов’язково були прочинені. Я повинна відстежити Платонові реакції, щоби знати, як діяти далі…
Ліда приголомшено подивилася на замкнуті двері братової кімнати.
– Я… покличу його…
– Ні. Ми не знаємо, що там відбувається. Що, як це посилить стрес…
– Але… – Ліда замовкла. Схвильовано смикнулася до братової кімнати. – Вони там уже дві години? Господи, мамо! Чого ми чекаємо?! Дозволь, я…
Іветта імпульсивно кивнула. Ліда зірвалася, підбігла до дверей братової кімнати. Завмерла. Прислухалася…
– Платоне… – покликала тихо. Обережно стукнула кулачком у двері. – Тохо! Відчини…
У Платоновій кімнаті щось із грюкотом упало на підлогу, і двері відчинилися. Ліда завмерла, зазирнула всередину. Перше, що побачила, – спину білявки, татуйовану драконом на лівому плечі. Білявка відчинила двері і тепер – гола – йшла до ліжка, на якому сидів млявий, спантеличений Платон. Навіть не озирнулася.
Ліда розгубилася. Ліда була впевнена: варто лише відчинити двері, як присоромлена повія похапає свої речі й прожогом вимететься геть. Мабуть, Іветта думала так само, бо коли Ліда обернулася до неї – що робити далі? – то побачила в очах матері повний казан палючого гніву. Кипів-виплескувався, без слів кричав: «Як?! Це гидке створіння не бажає виходити?! Думає, я піду до неї і ввічливо попрошу покинути наш дім?! А чи не забагато честі для найманої ляльки?»
– Мамо… Я сама… Добре?
Ліда стиснула долоні в кулачки, зайшла до братової кімнати. Стала біля одвірка так, щоб Іветта з крісла у вітальні могла бачити і її, і сина, і нахабну голу білявку, що вмостилася на ліжку біля Платона і з іронічною цікавістю роздивлялася Ліду, мовляв, а ти ще хто така?…
– Привіт, Тохо…
Платон зі спокійною увагою глянув на сестру.
– Лідо… А де твій живіт?
Ліда задихнулася гарячим.
– О! Це така історія… Зараз, Тохо. Зараз усе розкажу. Давай спочатку відправимо… ляльку. До Ангеліни. Хай Ангеліна вимиє її як слід. Ми ж завжди так робимо.
Білявка ошелешено вирячила очі, штовхонула Платона в бік.
– Твоя служниця миє твоїх жінок?
Платон знизав плечима, мовляв,
а що ж тут такого.– Як не мити, то кожного разу треба нову, – відповів спокійно. – Старі… рвуться. – Зосереджено подивився на Ліду. – Добре. Помийте. Але потім поверніть мені. У нас справа…
– Яка справа? – якомога привітніше спитала Ліда.
– Женитися будемо, – відповів Платон.
Ліда мало не впала. Обернулася до матері – Іветта не втрималася. Різко підхопилася з крісла, завмерла на мить і повільно, ніби нічого важливішого просто не було, знов опустилася в крісло.
Білявка розреготалася:
– Я сказала: «Красунчику! Хочеш, щоб ми завжди були разом?» Він сказав: «Хочу». «Тоді треба одружитися!» – кажу. Він сказав: «Добре».
– Ти… Іди… Помийся, а ми… – видушила Ліда.
Білявка пір’ячком злетіла з ліжка, обернулася до Платона, наказала:
– Чекай мене тут, красунчику. Я швидко!
– Добре, – спокійно відповів Платон. Потягнувся до тлумачного словника іноземних слів.
Білявка смикнула з ліжка ковдру, загорнулася в неї і врешті переступила поріг вітальні. Ліда нервово глянула на брата: читає. Вискочила з його кімнати. Похапцем зачинила кляті двері ззовні. Тремтіла – все, все! Хай там що, Платон не вирветься. А з цією вона зараз…
Білявка підійшла до стола, за яким сиділа Іветта. Показала подряпану щоку.
– Ваш янгол шкрябався. Це треба якось компенсувати. Як ви дивитеся на подвоєння гонорару?
– Це все? – процідила Іветта.
– А що ви ще хотіли почути? Чи хочу я стати вашої невісткою? Ні! Не хочу! Якби ваш красунчик існував окремо від вас, я б із радістю. А так… Вибачайте. Не надихає.
– Це втішає, – холодно відповіла Іветта.
– Почекайте тішитися! – іронічно всміхнулася повія. – П’ять тисяч баксів! Інакше всі дізнаються, що ви тримаєте у чотирьох стінах божевільного і купуєте йому молоденьких дівчаток. У нас уже кілька дівчат до клієнтів поїхали і не повернулися. Це, часом, не ваше янголятко бавиться?
Ліда затрусилася. Рвонула до повії, вчепилася в біляве волосся. Штовхала до дверей.
– Геть! Геть!
Звідкись виникла Ангеліна. Ухопила Ліду за руку. Відтягала від повії.
– Лідусю, борони Боже! Що ти робиш?! Зупинися!
– Геть!
Повія вирвалася, по-звірячому вигнулася. Указала пальцем на кімнату Платона.
– Там мої речі! – Наказала Ліді: – Неси давай!
– У ванну йди! Там чекай! – Ліда тремтіла від люті.
Повія вишкірилася недобре:
– П’ять тисяч баксів! Покладеш до моєї сумки! Як не побачу – повернуся за хвилину! Надворі мене чекають. Не віриш? А ти підійди до вікна! Глянь! Троє у шкіряних куртках…
Повія плюнула Ліді під ноги і неквапливо пішла до ванної.
Ліда приклала до лоба тремтячу руку. Господи, як же зле. Безсило опустилася на диван і завмерла. Зараз, зараз… Оговтається і піде до Платонової кімнати… Забере речі білявки…
– Ангеліночко. Принеси гроші, – почула тихий, схожий на мстиве зміїне шипіння, голос матері.
Ліда приголомшено глянула на Іветту.
– Мамо… Не можна… Ти ж розумієш… Це шантаж. Завтра вона знову прийде і знову вимагатиме…
– Не прийде, – упевнено відповіла Іветта. – І я плачу їй не за шантаж… Це примітивне створіння наштовхнуло мене на дуже продуктивну думку…