Майстри часу

Ю р к е в и ч. Так, звичайно, - вибачте мою необiзнанiсть. Але все ж таки - двадцять тисяч карбованцiв за одну курку!

Л у н д и ш е в. За одну курку, за одну курку! Ви краще скажiть, згоджуєтеся ви чи нi?

Ю р к е в и ч. Дозвольте, але ж я їду для розваги, для вiдпочинку, а в такому разi менi доведеться зразу повернутись та ще... з куркою. Можете собi уявити?

Л у н д и ш е в. Пусте, дурницi! Проїздитесь за один тиждень - i можете знову в Париж. Я знаю, ви людина молода, небагата - на дорогу i за комiсiю пропоную вам три тисячi - згода?

Ю р к е в и ч. Три тисячi! Менi! Та це ж цiле багатство!

Л у н д и ш е в (смiється). Ну, от бачите, значить, по руках. Сердечне спасибi, мiй дорогий. Ну, то ось вам пакет - тут рiвно двадцять три тисячi карбованцiв. Там усе зазначено - i адреса i все iнше. (Вiддає пакет). Дуже радий! (Потискує йому руку). Дуже радий!

Ю р к е в и ч. Але, справдi, менi навiть соромно. Це вже дiйсно арабськi казки!

Л у н д и ш е в. Принцеса Буль-Буль ель Газар, ха-ха-ха! Нiчого, нiчого, не турбуйтеся. Головне, привезiть менi цю жар-птицю - ви ж знаєте, що за це завжди належить нагорода. Ну, значить, адье - щасливої дороги! До речi, пардон, трохи не забув. Ви, мiй любий, у курiвництвi. звичайно, профан. То ось я написав вам кiлька iнструкцiй. Дуже прошу вас, догляньте, будь ласка, курочку, щоб вона, боронь боже, не захворiла в дорозi.

Ю р к е в и ч. Ну, звичайно, звичайно... Вживу всiх заходiв.

Л у н д и ш е в. Насамперед, зрозумiла рiч, примiщення. Клiточку треба чистити двiчi на день. Далi треба пiдсипати їй пiсочку, соснових шпильок, попелу. Потiм харчування. Давайте їй овочi, салат, цвiтну капусту, котлети, а ще краще - нехай поклює пшенички. Ви, мiй любий, робiть так: на обiд давайте їй котлетку i трошки гречаної кашi з салатом, а на снiданок i на вечерю нехай поклює пшенички або пшона. П'є вона, звичайно, чисту воду i молочко. Да, давайте їй трохи вапна i товченої шкаралупки. А головне, мон шер, протяги - бережiть її вiд протягiв, мiй любий! Вiзьмiть окреме купе першого класу.

Ю р к е в й ч. Звичайно, звичайно, не турбуйтеся - зроблю все.

Л у н д и ш е в. Ну, то бувайте, адьє! Оревуар! Менi ще треба до начальника станцiї - я ще заскочу. До речi, краще, коли це все залишиться мiж нами - почнуть, розумiєте, ахати - ось не гiрше за вас - двадцять тисяч курка! Двадцять тисяч курка! Ах! Ах! Я навiть жiнцi не говорив про це. Так краще. (Iде до дверей). Бон шанс!

Ю р к е в й ч. На все добре.

Л у н д и ш е в (повертається). Да, трохи не забув - блохи! Це вже не в службу, а в дружбу, - пошукаєте в неї, мiй голубе, блiх, якщо ця капость заведеться. Якщо в неї буде погано з шлунком - дайте їй трошки червоного вина. Ну, я йду.

Бере руку Юркевича i потискує. В цю хвилину дверi тихо вiдхиляються, i в них заглядає Софiя Петрiвна, яка чує дальшi слова розмови.

Дивiться ж, мiй рiдний, бережiть мою принцесу, мою любу втiху. Доручаю її вам, мою руденьку красуню!

С о ф i я П е т р i в н а. А! Так от його правда! Принцеса! Руденька, красуня! Я так i знала!

Ю р к е в и ч. Неодмiнно, неодмiнно. Буду берегти, як зiницю ока.

Л у н д и ш е в. Пам'ятайте ж, вiзьмiть окреме купе першого класу. Якщо вона схоче купатися - нехай купається. Та ви й самi витирайте їй часом груди i нiжки.

С о ф i я П е т р i в н а. Який цинiзмi

360

Л у н д и ш е в. Та за одним заходом пошукайте в неї блiх.

С о ф i я П е т р i в н а. Нi, це вже занадто! Постривай же, негiднику!

Зникає.

V

Л у н д и ш е в. Ну, я пiшов. Адьє! (Виходить).

Ю р к е в и ч (сам). Яке щастя, яке чарiвне щастя! Три тисячi карбованцiв, воля, радiсть, життя! Та це ж можна послати до бiса прокляту гiмназiю, - два роки подорожувати, побувати в Iталiї, надрукувати мою книжку. Боже, яке щастя! О, моя люба курочка, дорога принцеса Буль-Буль!

Чути далекий протяжний гудок паровоза.

Яке щастя - не знати нiяких турбот i тiльки слухати цей далекий зазивний гудок паровоза. Тихий вечiр, м'яка канапа, а там, за вiдчиненим вiкном, догоряє зоря, пливуть голубi поля, летять золотi iскри i так п'янкувато пахне ароматним березовим димом, - а паровоз усе бiжить i бiжить, i дзвiнко кричить, i будить далеку луну, i так солодко завмирає серце. А попереду чарiвний, широченний свiт... Золотi вогнi Парижа... палаци, музеї, жiнки, нескiнченне свято мистецтва. А далi Iталiя, Венецiя, тихi канали, чорнi гондоли... море. Нi, це якась казка! Мерщiй на повiтря, доки я не прокинувся! (Хапає чемодан i тягне його в дверi).

Цiєї хвилини чути гучний дзвiнок i видно, як на перон влiтає поїзд, з блиском i гуркотом проходячи повз вiкна. Дверi розчиняються, i входять 2-3 пасажири з клунками i чемоданами. Зараз же вбiгає ще один i кричить: "Ходiм мерщiй - це на другiй путi, а я вас шукаю", пiсля чого всi спiшно виходять.

Входять двi дами, за ними носильник тягне цiлу гору багажу. Дами проходять в "дамську кiмнату".

Н о с и л ь н и к (на ходу). Зараз, пане, заберу вашi речi. Не звольте турбуватися, ваш трохи спiзнюється.

Входить Лiда, дуже молода, гарненька дiвчина, з рудувато-золотавим волоссям. Вона пiдходить до стола i поправляє зачiску перед дзеркалом, пiсля чого теж простує до "дамської кiмнати". Юркевич кидається до неї.

Ю р к е в и ч. Кого я бачу! Лiдочко! Лiдiє... Павлiвно! Лiда (обертається). Ах! Олексiю... Семеновичу!

Ю р к е в и ч (бере обидвi її руки). Боже мiй!.. Ви, ви! (Цiлує її руки). Ви тут! Яким вас вiтром сюди занесло?.. Лiдо!

Л i д а. Невже ви мене пам'ятаєте?

Ю р к е в и ч. Вас дивує моя смiливiсть i нiжнiсть моїх слiв! I справдi, чи маю я на це право? Коли подумати, як мало я вас все ж таки знаю! (Бере їїї за руки i садовить поряд себе в крiсло). В своєму життi я знав вас лише чотири мiсяцi, навiть менше, - i це здається такою далекою казкою. З того часу я не бачив вас цiлi два роки. I тiльки згадував потiм кожну хвилину, яку я прожив бiля вас так близько, а насправдi так далеко...

Л i д а. Ви... ви самi не хотiли.

Ю р к е в и ч. I коли мене перевели з Курська i я прощався з вами i хотiв сказати вам так багато... ви простягнули менi мовчки руку, дивлячись кудись убiк. I я пiшов... пiшов назавжди. I раптом ми почали писати одне одному, i запiзнiла нiжнiсть спалахнула таким нестримним полум'ям! А потiм припинилось i листування...

Л i д а. Я була в Петербурзi... на курсах. (Чути третiй дзвiнок, поїзд, що стояв пiд вiкнами, рушає).

Ю р к е в и ч. Якби ви знали, скiльки разiв я мрiяв про нашу зустрiч, i раптом сьогоднi... Ну, скажiть же, скажiть, чому нiчого не можна прочитати у ваших очах? Невже ви тодi не бачили, що я був безумно, до нестями в вас закоханий?

Л i д а. I все-таки поїхали... поїхали назавжди.

Ю р к е в и ч. Поїхав, поїхав... А чому ж ви не сказали менi - зостанься?

Л i д а. Ах, Олексiю Семеновичу, що минуло - не вернеш. Та й я тепер уже не та. Цi роки... Петербург, курси багато чого мене навчили, багато на що розкрили очi.