Майстри часу

Ю р к е в и ч. Справдi, що так... Навiть не вiриться, що стiльки подiй пронеслося над нашим життям...

Л у н д и ш е в. Так, вiйна, революцiя. (Зiтхає). Я вас i не бачив вiдтодi. Мабуть, були на фронтi?

Ю р к е в и ч. Ну, зрозумiло... А ви кудись виїжджаєте?

Л у н д и ш е в. Так, зовсiм. У Париж, до брата Iвана.

Ю р к е в и ч. Як! А ваш маєток? А ваш знаменитий курник? Невже ви це все покинете?

Л у н д и ш е в. То це ж усе загинуло, пропало. Садибу спалили, куряче мiстечко зруйнували. Цiлий тиждень усе село варило й смажило моїх курей, безцiнних бентамiв i китайських курей, племiнних пiвнiв по п'ятсот карбованцiв штука! Нi, з мене досить. Продав усе, забираю все цiнне - i в Париж!

Ю р к е в и ч. Заведете знову свiй курник?

Л у н д и ш е в. Ну, зрозумiло! А ви знаєте, в Парижi знову з'явилась ця курочка - принцеса Буль-Буль. Аякже! Сам читав. Ну, тепер я її, напевно, здобуду!

Ю р к е в и ч. Бажаю вам успiху!

Л у н д и ш е в. Спасибi. А скажiть, до речi, де тепер ця принадна дiвчина з золотими кучерями - ваша Буль-Буль, на яку ви промiняли тодi мою курочку? Здається, ви так само її загубили, як i я свою. Невже ви її потiм не зустрiчали?

Ю р к е в и ч (схвильовано). Нi. Сiм рокiв я марно шукав її по цiлiй Росiї. Кажуть, що вона була на вiйнi, потiм, уже пiсля революцiї, хтось бачив її в Москвi. Нiбито навiть комунiсткою.

Л у н д и ш е в. Та що ви! А така на вигляд скромна дiвчина...

Ю р к е в и ч. I уявiть собi, який випадок: сьогоднi, цiлком несподiвано, одержую вiд неї листа з Харкова.

Л у н д и ш е в. Та що ви!

IV

Раптом виникають якiсь наростаючi звуки. Чути тривожнi дзвiнки. Десь схвильовано гуде телефон. Грюкають дверi. Через кiмнату швидко проходить кiлька заклопотаних залiзничних службовцiв i офiцерiв.

Л у н д и ш е в (схоплюється стурбований). Що таке? Якась тривога... Може, боронь боже, на фронтi?

Ю р к е в и ч. Та нiчого особливого, заспокойтеся.

Л у н д и ш е в. Легко сказати - заспокойтеся. Кажуть, що наше становище неважне. Чи вiрите - хвилини лiчу, коли нарештi виберуся з цiєї проклятої Росiї. Ах, пардон, я вас перебив. Ну, то що ж далi? Одержали вiд неї листа...

Ю р к е в и ч. Так, щойно. Пише, що буде сьогоднi тут з харкiвським поїздом. Це, значить, через пiвгодини. Можете судити, який я схвильований. Сiм рокiв мовчання i даремних розшукiв - i раптом сьогоднi доля знову посилає її на моєму шляху!

Л у н д и ш е в. Хм, доля... Не дуже я вiрю подарункам долi, мiй молодий друже. Це, знаєте, бувають такi дитячi цяцьки - вiдчиняєш таку гарненьку коробочку - думаєш, там цукерок, а звiдти - бац!
– вистрибує чорт з рогами.

Ю р к е в и ч. Ну, що це ви, граф, як вам не соромно!

Л у н д и ш е в. Так, так, мiй друже. Адже ж ви не бачили її сiм рокiв. Звiдки ж ви знаєте, яка вона тепер? Та ще комунiстка, спаси господи! Ви ось думаєте, що вона така собi тиха курочка - цiп, цiп, цiп, а вона - гам!
– i вiдкусила вам голову - хе-хе-хе!

Ю р к е в и ч. Нехай так. За неї i вмерти щастя.

Знову входить той самий поручик. Озирається, пiдходить до Лундишева.

П о р у ч и к. А, ваша ясновельможнiсть! Куди це ви зiбрались?

Ю р к е в и ч вiдходить i сiдає бiля стола. Офiцiант приносить йому пляшку пива.

Л у н д и ш е в. Та ось хочу провiдати брата Iвана в Парижi. А ви як, поручику?

П о р у ч и к. Та нiчого, граф, не сумуємо. Пульси поки що б'ються.

Л у н д и ш е в. Так, вам аби тiльки дiвчата. А ось на фронтi, кажуть, не той... (Притишуючи голос). Чи правда, що був якийсь прорив? Я, знаєте, так хвилююся!

П о р у ч и к. Та нiчого подiбного! Який там прорив?

Л у н д и ш е в. Адже ж бiльшовики знову натискають. Кажуть, навiть Орел нiбито захопили.

П о р у ч и к. Не вiрте, ваша ясновельможнiсть, таким нiсенiтницям. Ми їм недавно так всипали, що не скоро очумаються. Особливо вiд танкiв. Вiд цих танкiв у червоних всякi пульси завмерли. Туди ж, воювати лiзуть!..

Л у н д и ш е в. Та що ви! Дай-то бог! Як же, говорять, пiд Кам'яно-Черновською цiлий наш кавалерiйський корпус розбито?

П о р у ч и к. Та хто ж це говорить! Їхнi ж пiдпiльнi агiтатори. Думаєте, їх мало? Скрiзь нишпорять. Цим тiльки i беруть, щоб ворожий тил розкладати. Та от i сьогоднi... (озираючись i притишуючи голос) одержано секретне повiдомлення, що приїжджає їхня пiдпiльниця - шпигунка. З харкiвським поїздом.

Л у н д и ш е в. Та що ви кажете? Значить, ви за нею? Полювання?

П о р у ч и к. Ще б пак! Звiр вiдмiтний.

Л у н д и ш е в. А як же ви її пiзнаєте? Вона ж, певно, пiд гримом - iнкогнiто?

П о р у ч и к. Та ось я чекаю iнструкцiй. (Дивиться на годинника). Поки що вiдоме лише прiзвище.

Л у н д и ш е в. А чого ж вам бiльше?

П о р у ч и к. Ну, то цього якраз дуже мало. Що ж ви думаєте, в неї один паспорт?

Л у н д и ш е в. Напевно, єврейка?

П о р у ч и к. Нi, уявiть собi, росiянка. Якась Зван-цева.

Юркевич, який прислухався, випускає, зляканий, склянку.

V

Дзвiнки. Входить поспiшно Карфункель. За ним носильник. Поручик ходить по кiмнатi.

Н о с и л ь н и к (до Лундишева). Готово, ваше сiя-тельство. Здав.

Л у н д и ш е в (схоплюється). Ага, чудово, чудово!

Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватись. Поїзд запiзнюється на тридцять п'ять хвилин. Я зайду через двадцять хвилин. (Виходить).

Ю р к е в и ч (пiдводиться схвильований). Який жах! Лiда... Лiда... Що ж робити? Як застерегти її вiд цiєї небезпеки?

К а р ф у н к е л ь (до Юркевича). Тридцять п'ять хвилин! Я не можу загубiль пiвгодини через ваше безладдя. Це неподобство, нечувано, чортзна-що!

Ю р к е в и ч (не слухаючи). Поїзд запiзнюється. На тридцять п'ять хвилин. Значить... значить, є ще час. Але що придумати, що зробити?

К а р ф у н к е л ь. Тридцять п'ять хвилин! Я буду скаржитися. Зальбадерей! Я вимагаль!

Ю р к е в и ч. Та чого ви до мене причепилися! Що я - начальник станцiї? Я такий самий пасажир, як i ви.

Знову гугнить телефон. Тривожнi дзвiнки.

К а р ф у н к е л ь. Найн, не такий. Я мусиль, iх золь - я мусиль бути тринадцятого числа в Гейдельберг!