Мертва голова

— Ден, вам тепер доведеться мати справу з слоном. І щоб краще зрозуміти Хойті-Тойті, вам треба ознайомитися з його не зовсім звичайним минулим. Ось візьміть оцей зошит. Це дорожній щоденник, його написав ваш попередник Пєсков, з яким я подорожував у Конго. З Пєсковим вийшла одна трагікомічна історія, про яку я коли-небудь розповім вам. А поки що — читайте.

Вагнер підсунувся ближче до голови слона, розклав перед собою маленький столик і почав писати відразу в двох зошитах — правою і лівою руками. Вагнер завжди виконував одночасно не менше як дві роботи.

— Отже, розповідайте! — сказав він, звертаючись, очевидно, до слона. Слон протяг хобот майже до самого вуха Вагнера і почав дуже швидко шипіти з короткими перервами:

— Ф-фф-ффф-ф-фф-ффф.

“Точнісінько, як азбука Морзе”, — подумав Денисов, розкриваючи товстий зошит у клейончатій оправі.

Вагнер лівою рукою записував те, що диктував йому слон, а правою писав наукову роботу. Слон ішов розміреною ходою, і плавне погойдування майже не заважало писати. Денисов відкрив щоденник Пєскова і незабаром захопився читанням.

Ось що було написано в щоденнику.

V. “Людиною рингу не бути…”

“27 березня. Мені здається, що я потрапив у кабінет Фауста. Лабораторія професора Вагнера дивовижна. Чого тільки тут нема! Фізика, хімія, біологія, електротехніка, мікробіологія, анатомія, фізіологія. Мабуть, немає такої галузі знання, якою не цікавився б Вагнер, або Ваг, як він просить себе називати. Мікроскопи, спектроскопи, електроскопи… всілякі “скопи”, які дають можливість бачити те, що недоступне неозброєному оку. Потім іде таке ж “озброєння” для вуха: вушні “мікроскопи”, з допомогою яких Вагнер чує тисячі нових звуків: “морських гадюк підводний хід й долинної лози зростання”. Скло, мідь, алюміній, каучук, фарфор, ебоніт, платина, золото, сталь — у найрізноманітніших формах і поєднаннях. Реторти, колби, змійовики, пробірки, лампи, котушки, спіралі, шнури, вимикачі, рубильники, кнопки… Чи не відображає все це складності мозку самого Вагнера? А в сусідній кімнаті цілий паноптикум: там Вагнер вирощує тканини людського тіла, живить відрізаний у людини палець, кроляче вухо, серце собаки, голову барана і… мозок людини. Живий, мислячий мозок! Мені доводиться доглядати його. Професор розмовляє з мозком, натискуючи пальцем на його поверхню. А живиться мозок особливим фізіологічним розчином, — я повинен пильнувати, щоб він завжди був свіжий. З деякого часу Вагнер змінив склад розчину, став “посилено живити мозок”, і — дивна річ! — мозок почав дуже швидко розростатись. Можна сказати, що цей мозок завбільшки з великий кавун — красиве видовище.

29 березня. Ваг про щось пильно радиться з мозком.

30 березня. Сьогодні ввечері Ваг сказав мені:

— Це мозок одного молодого німецького вченого, Рип-га. Людина загинула в Абіссінії, а її мозок, як бачите, живе і мислить. Але останнім часом мозок засумував. Око, яке я приробив мозкові, не задовольняє його. Він хоче не тільки бачити, а й чути, не тільки нерухомо лежати, а й рухатись. На жаль, він висловив це бажання трохи запізно. Коли б він сказав про це раніше, я б, можливо, й задовольнив його. Я зміг би знайти в анатомічному театрі труп відповідного розміру і пересадити мозок Ринга в його голову. Якщо тільки та людина померла від хвороби мозку, то, пересадивши новий, здоровий мозок, мені вдалося б оживити мерця. І мозок Ринга здобув би нове тіло і всю повноту життя. Але справа в тому, що я робив спробу розрощення тканин, і тепер, як бачите, мозок Ринга настільки збільшився, що не ввійде у жоден людський череп. Людиною Рингу вже не бути.

— Що ви хочете цим сказати? Що Ринг може бути кимсь іншим, крім людини?

— Авжеж. Він може бути ну хоча б слоном. Правда, до розміру слонового мозку його мозок ще не доріс, але це справа наживна. Треба тільки подбати про те, щоб мозок Ринга набрав потрібної форми. Мені скоро пришлють череп слона; я посаджу в нього мозок і нарощуватиму його тканини доти поки вони не заповнять усю порожнину черепа.

— Не хочете ж ви зробити з Ринга слона?

— А чому б і не зробити? Я вже говорив з Рингом. Вій так хоче бачити, чути, рухатись і дихати, що погодився б бути навіть свинею чи собакою. А слон — благородна тварина, сильна, довголітня. І він, тобто мозок Ринга, може прожити ще сто-двісті років. Хіба це погана перспектива? Ринг уже погодився…”

Денисов відірвав погляд від щоденника і звернувся до Вагнера:

— Скажіть, то невже слон, на якому ми їдемо…

— Так, так, у нього людський мозок, — відповів Вагнер, не перестаючи писати. — Читайте далі і не заважайте мені.

Денисов замовк, але не зразу повернувся до щоденника. Думка про те, що слон, на якому вони сидять, мас людський мозок, здавалась йому страхітливою. Він дивився на тварину з чуттям моторошної цікавості і майже забобонного жаху.

“31 березня. Сьогодні прибув череп слона. Професор розпиляв череп уздовж по лобі.

— Це для того, — сказав він, — щоб укласти мозок і щоб зручніше було його взяти, коли треба буде перекласти з цього черепа в інший.

Я оглянув череп всередині і був здивований, що простір, призначений для заповнення мозком, був порівняно невеликий. Зовні слон здавався значно “розумнішим”.

— З усіх сухопутних тварин, — вів далі Ваг, — слон має найбільш розвинуті лобні пазухи. Бачите? Вся верхня частина черепа складається з повітряних камер, які неспеціаліст вважає звичайно за мозкову коробку. А мозок, порівняно зовсім невеликий, захований у слона дуже далеко, ось де; приблизно в ділянці вуха. Тому постріли, спрямовані в передню частину голови, й не досягають звичайно мети: кулі пробивають кілька кістяних перегородок, але не руйнують мозку.

Ми з Вагом зробили кілька дірок на черепі, щоб протягти через них трубки, які постачають мозкові живильний розчин, а потім обережно вклали мозок Ринга в одну з половинок черепа. Мозок заповнив далеко не весь призначений для нього простір.

— Нічого, в дорозі доросте, — сказав Ваг, присунувши другу половину черепа.

Признатись, я дуже мало вірю в те, що експеримент Вага буде успішним, хоч і знаю про його незвичайні винаходи, яких у нього було багато. Але тут справа надзвичайно складна. Треба подолати величезні труднощі. Передусім необхідно роздобути живого слона. Виписати його з Африки або Індії було б надто дорого. До того ж слон може виявитися з тієї чи іншої причини непридатним. Тому Ваг вирішив везти мозок Ринга в Африку, на Конго, де він уже бував, піймати там слона і пересадити йому мозок людини. Зробити пересадку! Легко сказати! Це не те, що перекласти рукавички з кишені в кишеню. Треба буде знайти і зшити всі кінці нервів, усі вени й артерії. Незважаючи на подібність анатомії людини і тварини, між ними все ж велика різниця. Як Вагу пощастить спаяти воєдино ці дві системи? Адже ж усю цю складну операцію треба буде проробити над живим слоном…”

VI. Мавпячий футбол

“27 червня. Доводиться писати залпом за багато днів. Від подорожі ми мали не тільки задоволення. Уже на пароплаві, і особливо в човні, нам почали докучати москіт. Правда, коли ми їхали серединою річки, ще широкої, мов озеро, їх було менше. Та досить було підпливти ближче до берега, як нас оточила ціла хмара москітів. Під час купання пас обліплювали і ссали з нас кров чорні мухи. А коли ми висадились на берег і вирушили пішки, нас почали переслідувати нові вороги: дрібні мурашки та пісочні блохи. Кожнісінького вечора нам доводилось оглядати ноги і змітати цих бліх. Гадюки, багатоніжки, бджоли й оси теж завдавали немало клопоту.

Нелегко було пересуватись у лісових хащах. Та на відкритих місцях ходити було чи не важче: трава густа, стебла товсті, заввишки до чотирьох метрів. Ідеш між двома зеленими стінами — навколо нічогісінько не видно. Моторошно! Гостре листя дряпає обличчя й руки. Підімнеш траву ногами, а вона плутається, обвивається кругом ніг. У дощ на листі збирається вода і ллє на тебе мов з відра. Рухатися доводилось один за одним вузькими стежками, прокладеними в лісах і степах. Такі стежки — єдині шляхи сполучення в цих місцях. Нас ішло двадцять чоловік, з них вісімнадцять — носії і провідники з негритянського племені фанів.

Нарешті ми досягли мети. Отаборилися на березі озера Тумба. Наші провідники відпочивають. Вони захопилися ловлею риби. Насилу відірвали їх від цього заняття, щоб примусити допомогти нам влаштуватися на новому місці. У нас два великі намети. Місце для табору вибрали вдало — на сухому горбі. Трава невисока. Кругом далеко видно. Мозок Ринга благополучно переніс подорож, почуває себе задовільно. Не може діждатись, коли вже повернеться в світ звуків, барв, запахів та інших відчуттів. Ваг утішає його, що тепер уже недовго лишилося ждати. Він весь час таємниче до чогось готується.