Мiстер Мерседес

– Це не те життя, яке я собі уявляла, коли навчалася в п’ятому класі.

– У мене так само, – мирно відгукується Брейді.

Він дивиться, як вона рве з місця, вирушаючи в рятівну місію до старенької леді, котра, либонь, божеволіє від того, що не може знайти в інтернеті рецепт свого улюбленого псевдояблучного пирога [72] . Цього разу він загадується, що сказала б Фредді, якби він розповів їй, яким життя було для нього, коли він був ще малим. Коли він убив свого брата. А його мати все те покрила.

72

Mock apple pie – пиріг, що набув популярності в часи Великої депресії і Другої світової війни: робиться зовсім без яблук, зазвичай із крекерів з ванільним і лимонним сиропами та корицею.

А чом би їй було цього не робити?

Врешті-решт, то була почасти її ідея.

12

У той час як Брейді клеїть жовті наліпки «знижка 50 %» на старі фільми Квентіна Тарантіно, а Фредді у Вест-Сайді рятує стареньку місіс Віру Вілкінз (як виявляється, крихтами в неї забито клавіатуру), Білл Ходжес завертає з Лоубраяр – чотирисмужного шосе, що прорізає все місто і ділиться частиною своєї назви з районом Лоутавн – на парковку біля італійського рісторанте «ДеМазіо». Йому не потрібно бути Шерлоком Голмсом, щоб здогадатися, що Піт прибув сюди першим. Ходжес паркується поряд з безхитрісно сірим седаном «шевроле» з чисто-чорними колесами [73] , який буквально кричить про свою приналежність міській поліції, і вилазить зі своєї старої «тойоти», машини, котра просто кричить, що належить якомусь старигану пенсіонеру. Він торкається капота «шевроле». Теплий. Піт не набагато його випередив.

73

Автошини з білою боковиною вважаються стильнішими і якіснішими за чисто-чорні.

На мить він застигає, насолоджуючись цим передполудневим часом з його яскравим сонячним світлом і різкими тінями, дивлячись на віадук за квартал звідси. Той по саме нікуди вважався місцем кучкування бандоти і, хоча там зараз порожньо (полудень – це ранок для юних насельників Лоутавна), Ходжес знає, що, якщо зайде під нього, він відчує кислий сморід дешевого вина і віскі. А під підошвами в нього рипітимуть скалки розбитих пляшок. І в риштаках валятимуться пляшечки. Маленькі, коричневого кольору.

Це більше не його проблема. Крім того, темрява під віадуком порожня, а його чекає Піт. Ходжес заходить до ресторану, радіючи тому, що Елейн за стійкою адміністраторки посміхається й вітає його на ім’я, хоча він не з’являвся тут уже чимало місяців. Можливо, навіть цілий рік. Звичайно, в одній із кабінок сидить Піт, він уже підняв руку, також його вітаючи, якраз Піт і міг, як то кажуть адвокати, «освіжити її пам’ять».

Ходжес піднімає навзаєм долоню і, коли він підходить до кабінки, Піт уже підвівся й стоїть, розкинувши руки, щоб ухопити його у ведмежі обійми. Вони поплескують одне одного по спинах потрібну кількість разів, і Піт каже Ходжесу, що той має чудовий вигляд.

– Ти ж знаєш про три чоловічі віки, авжеж? – питає Ходжес.

Посміхаючись, Піт хитає головою.

– Юність, середній вік та «ти, скурвий сину, пречудово виглядаєш».

Піт гуркоче реготом і питається в Ходжеса, чи той знає, що сказала білявка, коли відкрила коробку «Чіріоз» [74] . Ходжес відповідає, що не знає. Піт робить великі здивовані очі й каже:

– О! Ви тільки подивіться, які гарнюні маленькі насінини пончиків!

Ходжес видає власний обов’язковий гуркіт реготу (хоча не вважає це особливо дотепним зразком творчості в жанрі «Про Блондинок»), і так, обмінявшись люб’язностями, вони нарешті сідають. Підходить офіціант – у «ДеМазіо» нема жодних офіціанток, тільки літні чоловіки у фартухах без жодної плямочки, зав’язаних високо на їхніх курчачих грудях – і Піт замовляє глек пива. «Бад лайт» [75] , не «Айворі спешел». Коли пиво приносять, він піднімає свій кухоль.

74

«Cheerios» – вівсяні пластівці на сніданок, які випускаються з 1941 р.

75

«Bud Light» – сорт світлого 4,2 %-го пива, який компанія «Budweiser» випускає з 1982 р.

– За тебе, Біллі, за життя після роботи.

– Дякую.

Вони цокаються і п’ють. Піт питає про Еллі, а Ходжес питається про Пітових сина й дочку. Їхні дружини – обидві в статусі колишніх – згадуються побіжно (немов кожен доводить одне одному – і самому собі, – що не боїться говорити про них), а потім цілком випадають із розмови. Замовлено їжу. Коли її приносять, вони вже покінчили з двома онуками Ходжеса і проаналізували шанси «Індіанців Клівленда» [76] , яким випало бути найближчою до їх міста командою вищої ліги. Піт замовив собі равіолі, а Ходжес спагеті з часником і олією – те саме, що він завжди замовляв тут.

76

«Cleveland Indians» – заснована 1915 р. бейсбольна команда, що входить до Центрального дивізіону вищої ліги; з цього і розкиданих далі по тексту натяків можна зрозуміти, що дії в романі відбуваються в якомусь із містечок штату Огайо на берегах озера Ері.

На півдорозі через ці начинені калоріями бомби, Піт дістає з нагрудної кишені якийсь складений папірець і опускає його, дещо церемоніально, поряд зі своєю тарілкою.

– Що це? – питає Ходжес.

– Доказ того, що мій детективний нюх заточений так само тонко, як це було завжди. Я з тобою не бачився відтоді, як відбулося те шоу жахів у «Рейнтрі Інні» – до речі, похмілля в мене тривало три дні, – а балакав з тобою… скільки, двічі? Три рази? А ж раптом бах – ти дзвониш і запрошуєш мене на ланч. Чи здивований я? Ні. Чи унюхав я якийсь прихований мотив? Так. Тож, нумо, подивимось, чи я правий.

Ходжес знизує плечима:

– Я – як той цікавий кіт. Знаєш, як то кажуть – цікавість його оживила.

Піт Гантлі широко усміхається, а коли Ходжес тягнеться рукою по складений папірець, Піт накриває його долонею.

– Ні, ні, ні, ні. Ти сам мусиш це сказати. Не ухиляйся, Керміте.

Ходжес зітхає і на пальцях перераховує чотири теми. Коли він закінчує, Піт підштовхує по столу до нього той папірець.

1. Дейвіс

2. Парковий ґвалтівник

3. Ломбарди

4. Мерседес-Кілер

Ходжес прикидається збентеженим:

– Ти мене підловив, шерифе. Не кажи нічого, якщо не бажаєш.

Піт серйознішає:

– Господи, я був би розчарований, якби тебе не цікавили справи, що були вогненно гарячими, коли ти назавжди повісив на кілок формені труси нашої команди. Я вже трохи був… за тебе непокоївся.

– Я не хочу нахабно сунути носа чи щось подібне.

Ходжес сам трішечки лякається, як гладесенько з нього лине така зухвала брехня.

– У тебе ніс вже росте, Піноккіо.

– Та ні, серйозно. Мені лише цікаво, які там новини взагалі.

– Радий услужити. Тож розпочнемо з Доналда Дейвіса. Сценарій ти знаєш. Він пустив на пси всі бізнеси, до яких лишень докладав руку, найсвіжіша історія з «Дейвіс Класик Карз». Парубок так глибоко в боргах, що міг би змінити собі ім’я на капітан Немо. Плюс дві чи три гарненьких кицюні-коханки.

– Було три, коли я пішов, – каже Ходжес, заповзятливо повертаючись до своїх макаронів. Він тут не заради Доналда Дейвіса чи ґвалтівника з Міського парку і не заради того парубка, який впродовж останніх чотирьох років грабує ломбарди та алкогольні крамниці; вони для нього лише камуфляж. Але попри все йому цікаво.

– Дружина втомилася і від боргів, і від кицьок. Вона якраз готувала документи для розлучення, коли зникла. Найстаріша історія в світі. Він повідомляє про її зникнення і в той самий день оголошує про своє банкрутство. Роздає інтерв’ю телевізійникам і відрами розбризкує сльози. Ми знаємо, що убив її він, але, не маючи трупа… – Він знизує плечима. – Ти ж іще працював, коли була та зустріч з Даяною Довбнею, – він має на увазі районну прокурорку.

– Так і не переконали її висунути йому обвинувачення?