Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

– - Щира правда, ваша вельможносте! Але якщо в кого жовток твердий, то хiба ж це не серце в нього зачерствiло? I хiба ж не вiд твердосердих усе лихо в свiтi?

– - Глибока думка й чудово висловлена, дорогий писарю!
– - похвалив мiський голова.
– - Ви це запишiть, мiй любий, а я накажу надрукувати й розповсюдити: нехай увесь свiт знає, що таке нашi крутi.

I справдi, цю суцiльну нiсенiтницю, цю вигадку яйця з дiрявим розумом незабаром надрукували i широко розповсюдили.

Тепер, якщо кому треба було взяти в магiстратi бланк чи довiдку з печаткою, йому неодмiнно тицяли до рук листiвку, де розтлумачувалося, чому крутi є винуватцями всiх лих, якi спiткали мiсто.

Розумнiшi смiялися й казали:

– - Наш голова без клепки в головi. Чи з крутим, чи з рiдким жовтком, а яйце однаково яйце!

Зате на дурнiших папiрець справив велике враження. Вони зашепотiлися помiж собою:

– - Щось воно та є! Ви ж погляньте на цих крутих! Вони всi багатi! Роз'їлися нашим коштом!

Родини крутих були здебiльшого таки заможнi, бо приїхали до Старого Яйцеграда з чужини й мусили, щоб досягти добробуту, працювати стараннiше, анiж корiннi мешканцi, що завжди могли мати допомогу вiд своїх.

Та про це старояйцеградцi не думали. Вони бачили тiльки багатство крутих i через те не довiряли їм, заздрили й навiть лютилися на них.

Ненависть до крутих назбирувалася, як теплота в трухлiй деревинi. Розумнiшi почали боятись: тепер досить малої iскри, щоб спалахнула пожежа.

Приїжджi з iнших мiст -- там помiдори, айва, цибуля чи картопля -дивувалися, що на крутих така напасть: на свiже око це здавалось безпiдставним. Загальномiська "Томатна газета" навiть вирядила до Старого Яйцеграда свого спецiального кореспондента з метою глибшого вивчення становища в цьому мiстi.

Цей кореспондент повiдомляв: "Громадська думка в мiстi отруєна, внутрiшнiй лад порушено щонайглибше. Як гадають iноземнi спостерiгачi, дальший розвиток ситуацiї в цьому ж напрямку, розпалювання найбiльш ницих iнстинктiв мешканцiв може призвести до заворушень".

Родина Жоффток-Камiнських, що спочатку просто не зважала на всiлякi балачки, не могла тепер не помiтити, до чого йдеться. Майже нiхто вже не купував у них капелюхiв, хiба що нечисленнi друзi та приїжджi. Торгiвля занепадала, й багато сусiдiв з ними не вiталися.

Отодi вони почали думати про самозахист i запросили всiх крутих до себе на пораду. Тож якось уночi в господi Жоффток-Камiнських зiбралися всi крутi з родинами, -- декотрi доти не були навiть знайомi одне з одним. Вiкна в будинку щiльно позавiшували.

Штарралупкенберги -- тi, що виготовляли старовиннi годинники у формi яйця, -- радили виїхати зi Старого Яйцеграда. Люстермаєри, оптовi торгiвцi келишками для яйця, наполягали на тому, щоб подати до парламенту скаргу на Жовтянiцлера. Сковзiтцлiхи, великi торговцi сiллю, пропонували поговорити з одним мiським радником, з яким були в дружнiх стосунках.

Але Жоффток-Камiнськi мали певнi заперечення проти кожної з цих пропозицiй.

– - Виїхати з мiста означало б визнати, що всi цi злiснi вигадки -правда, -- казали вони.
– - Скарга до парламенту лише роздмухає дрiбнi жарини недовiри до нас у справжнє полум'я вiдвертого цькування. I якщо ми й залучимо на свiй бiк одного мiського радника, то це далеко не весь магiстрат.

– - То що ж нам робити?
– - зiтхали Штарралупкенберги.
– - За яких чверть року ми вщент розоримося... А якщо цей Жовтянiцлер не покине свого, то одного чудового дня достойнi спiвгромадяни пiдпалять нашi будинки й переб'ють нас усiх нашими ж таки чайними ложками.

Аж опiвночi щось надумали хоч бiльш-менш розумне.

– - Хiба кожному яйцю заборонено зваритися накруто?
– - спитав добродiй Жоффток-Камiнський.
– - Зробiмо величезну яйцеварню й умовмо всiх мешканцiв мiста поваритися накруто. Хто сам зварений круто, той не збиватиме бучi проти iнших крутих.

– - Ви забуваєте, -- нагадав добродiй, Штарралупкенберг, -- що бути звареним накруто нинi вважається ганебним. Хто ж це вам добровiльно накликатиме на себе ганьбу?

Усi знов безпорадно замовкли.

Нарештi панi Люстермаєр сказала:

– - Це добра думка -- умовити всiх поваритися накруто. Тiльки зробити це треба цiлком таємно. Кожен iз нас ще має в мiстi бодай кiлькох приятелiв. Пояснiмо їм, наскiльки простiше жити, якщо ти зварений накруто. Переконаймо їх поваритися круто i будемо сподiватись, що й iншi вчинять за їхнiм прикладом.

Цю пропозицiю схвалили, i другого ж таки дня всi крутi поїхали з вiзитами до тих своїх небагатьох друзiв, якi зосталися в них серед сирих i м'яко зварених яєць.

Добрячий то був шмат роботи -- пiд лихий час цькування всiх крутих умовляти iнших зваритись накруто. Але оскiльки Жоффток-Камiнськi, Штарралупкенберги та всi iншi крутi урочисто пообiцяли мовчати, як мертвi, про таємне варiння накруто, за два тижнi справдi чималенько яєць потайки стали крутими, а тодi вже, радi власнiй щойно здобутiй твердостi, пiдмовили своїх приятелiв, щоб тi й собi потайки поварилися накруто. Невдовзi гурт громадян, якi стали крутими, щоб краще протистояти ударам чайної ложки долi, помiтно зрiс.

Отак мешканцi Старого Яйцеграда один за одним вислизали з тенет Жовтянiцлера. Вiн i сам це помiтив, та тiльки став ще гострiший на язик. Коли його повiдомили про таємнi збори крутих, вiн наказав скрiзь поширити чутку, що покидьки яєчного свiту -- крутi -- ночами поїдають своїх власних дiтей. На засiданнi магiстрату (половина членiв якого вже були крутi) вiн верещав:

– - Панове радники! Вiд iменi всiх чистокровних яєць я вимагаю усунути всiх нечистокровних -- круто зварених -- з усiх державних посад, громадських органiзацiй i з торгiвлi! Я вимагаю прийняти закон про чистоту жовтка! Геть круто зварених!

Пiсля цiєї промови радники вперше виразно розiйшлися в поглядах. На жах собi, Жовтянiцлер переконався, що на його боцi -- менш як половина радникiв, i тодi вiн надумав вийти на площу.

Мiський голова мав у мiстi ще цiлу купу послiдовникiв, а це не дрiбничка. Все то були зiпсутi яйця, що з дурного розуму шукали причини своїх власних лiнощiв i недотепностi не в собi, а в комусь iншому. Оцих-то молодцiв i зiбрав Жовтянiцлер якось у недiлю на ратушнiй площi. Вони на всю горлянку вигукували заклики, що їх пiдсунув їм Жовтянiцлер: