Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

– - У вашiй кiмнатi, прадiдусю.

– - Нi, Хлопчачок, я його сьогоднi вранцi забрав сюди. Вiн має бути десь тут!

Проте, хоч як ми шукали, зошит так i не знайшовся.

Пiсля довгих пошукiв прадiдусь нарештi здогадався, що тут, у моїй кiмнатi на горищi, побувала горiшня бабуся.

– - Може, вона...

Вiн не скiнчив фрази, та я зрозумiв, яке мало бути запитання. Тому я й сказав, що запитаю в горiшньої бабусi, й пошкандибав униз на другий поверх.

Пiд дверима своєї спальнi я спинився, бо почув, що всерединi хтось хихотить.

Я вiдразу впiзнав хто, тому й гукнув:

– - Горiшня бабусю, ми скрiзь шукаємо зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi. Ви його нiде не бачили?

– - Постривай хвилиночку!
– - сердито гукнуло зi спальнi.
– - Тут заставленi дверi. Ось я зараз трохи повiдсуваю й вiдчиню!

Потiм у спальнi зашелестiв папiр. Меблiв начебто нiхто не вiдсував.

Коли мене нарештi впустили пошукати зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi, я з першого ж погляду помiтив сувiй шпалер, що виглядав з-пiд мого лiжка. Та я вдав, що нiчого не бачив, а повiв очима довкола, вгледiв зошита в цератовiй обкладинцi на своєму нiчному столику й сказав:

– - Осьде вiн!

– - То забери його та не перебивай менi роботи!
– - пробурчала горiшня бабуся.

Я взяв зошита i мерщiй пошкутильгав на горище.

А там я виявив, що чиїсь руки походили коло сувоїв шпалер, бо вони лежали не так, як я сам-таки їх поскладав.

Коли я повiдомив про це своє вiдкриття прадiдуся, вiн посмiхнувся й мовив:

– - Я вiдучора знаю, що твоя горiшня бабуся читає нашi новi твори. Вона й тодi, чотири роки тому, крадькома читала нашi вiршi, якщо ти пам'ятаєш. Але ж вона моя дочка. А тепер давай-но сюди зошита, я прочитаю тобi вiрша про Геракла та Авгiєвi стайнi.

Я подав, i прадiдусь почав читати:

Балада про Геракла

та Авгiєвi стайнi

Геракл у днi старовини,

Як з мiфiв нам вiдомо,

Геройськi подвиги чинив

На чужинi i вдома.

Та й у героїв теж дiла

Бувають незвичайнi.

Гераклу доля прирекла

Тi Авгiєвi стайнi.

Сам Авгiй був славетний цар.

Вiн жив, забувши бiди,

Як самовладний володар

Зеленої Елiди.

В просторiм замку мешкав вiн

(Бо мав дiтей-дрiбноту)

I мав силенну-силу вiн

Годованого скоту.

А кожну стайню, де жив скот,

Мав Авгiй великенну:

Ушир вона сягала (от!)

На вiдстань шестиденну!

Є стайнi -- вичистиш за день,

А ця ж -- тьму скоту вмiстить!

То ви подумайте лишень:

Ну хто її почистить?!

Отак цар Авгiй i гадав

Собi в недобру пору

I пiдстилки там наскладав

На метрiв шiсть угору!

– - Якщо менi зумiєш ти,

Геракле, стать в пригодi,

То пам'ятай: зрадiєш ти

I щедрiй нагородi!

Була то не простенька рiч, -

Хоч Зевсом присягтися!

Тому герой, не спавши нiч,

На хитрощi пустився.

Пливла там рiчка, що води

Аж не могла вмiстити, -

Її вiн перегородив,

Щоб воду в хлiв пустити.

I рiчка в гнiвi понесла

Всi хвилi живодайнi

В хлiви (чи в стайнi) без числа

I вичистила стайнi!

Зрадiли люди всi кругом,

Що любо й подивиться,

Й побiгло в стайнi тi бiгом

Скотини тисяч тридцять.

I славлять аж до наших днiв

Легенди одностайнi:

– - Герой почистити зумiв

I Авгiєвi стайнi!

Я засмiявся пiсля цiєї балади, а прадiдусь сказав:

– - Смiйся на здоров'я, Хлопчачок! Це справдi трохи кумедно чути -хтось герой через те, що вичистив стайнi. Але ж незвичайна людина, яка спромоглася зробити те, що всiм здавалося неможливим, таки має в собi щось героїчне! А хто має в собi героїчне, у того воно може виявитись за найкумеднiших обставин. Хоч би й таких, як чищення стаєнь. Одначе менi здається, що вже час вечерi, хоч я нiтрохи не голодний.

Я, поглянувши на свiй годинник, сказав, що до вечерi ми ще маємо досить часу, щоб скласти два "шпалернi" вiршi.

– - Чудово, -- погодився прадiдусь.
– - То вiршуймо. Мiж iншим, ми можемо скористатися з нагоди й показати той вид жарту... нi, -похопився вiн, -- вид гумору, що його називають гумором вiдчаю або ще гумором стратенцiв... А це частенько гумор героїчний.

– - Тодi я пишу пiсню про стратенця-розбiйника!

– - Ото тiльки питання, Хлопчачок: а чи розбiйник -- герой? Та гаразд. Пиши ти про стратенця-розбiйника, а я придумаю щось iнакше.

Я принiс до кiмнатки ще не списаний сувiй шпалер, i ми знов заходилися писати вiд середини.

Скiнчили ми на диво швидко, бо обом нам цього вечора писалося. Може, причиною були лiкаревi вiдвiдини: коли вiн пiшов собi, напруження спало, i ось у нас знов був творчий настрiй.

На мою радiсть, читав перший знову я. Отож голосно, мов купець на ярмарку, я й прочитав iз сувою шпалери:

Пiсня розбiйника-стратенця

Збирайтесь, люди! Йдiть i веселiться!

Година гарна i безплатний вхiд,

Мене, розбiйника, паливоду-смiливця

Сьогоднi вiшають. Отож дивiться йдiть.

Прилюдно, на очах панiв i дам,

Мене скарають на догоду вам!

Мої шляхи -- розбiй i плюндрування,

Iз них немає вороття назад.

Я сiяв сльози, страх i руйнування, -

За це менi накине зашморг кат.

Прилюдно, на очах панiв i дам,

Мене повiсять на догоду вам!

Усiх вас, може, обiкрав я, люди?

Тепер сквитатися надходить час.

Ви мрiяли колись, що помста буде, -

Нехай же смерть моя потiшить вас.

Прилюдно, на очах панiв i дам,

Менi вiдплатять на догоду вам!

Я вiльно жив, придбав i грошi, й славу,

Та смерть усе з собою забере.

Тепер останню я даю виставу, -

Розбiйник цей героєм тут помре.

Прилюдно, на очах вельможних дам,

Помре розбiйник на догоду вам.

Коли я, мовби й справдi страхiтливий i гордий розбiйник, прокричав цi останнi рядки, прадiдусь тiльки сказав:

– - Мм... так...
– - I замовк. Десь аж за добру хвилину вiн пiдкреслено тихо додав: -- Така саморекомендацiя стратенця-розбiйника може ввести в оману. Є багато книжок, що прославляють цей фальшивий героїзм розбiйникiв. I справдi: здається, що твiй розбiйник помирає, як герой. Але подумай лишень: хто живе розбоєм, той завжди важить життям. Вiн знає, що смерть може спiткати його в будь-яку хвилину. I коли вона приходить насправдi, тодi вiн просто програв гру. Вiн помирає як гравець, а не як герой.