Моксель, або Московія. Книга трейтя

Йшов 1433 рік, і Московія була звичайним рядовим улусом Золотої Орди. Хто сьогодні може заперечити М. М. Карамзіну? Адже слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш. І на другий безсумнівний чинник звертаю увагу: у 1433 році Московським улусом Золотої Орди беззастережно правив баскак Булат. Сидів, як нагадав М. М. Карамзін, «Баскак Московський у (своїм) Улусі», тобто в Москві, у Кремлівському палаці. Таким способом творилася російська брехня. У нашому випадку — через напівправду. Адже, сказавши про московського баскака, М. М. Карамзін промовчав про його Московський улус.

Маючи можливість вибору, хан Золотої Орди Улу–Мухаммед обрав Василя Темного. Таким чином було створено фундамент для виникнення «Шем’якиного заколоту» в Московії. Тому що Улу–Мухаммед порушив постанову, якою хан Тохтамиш у 1391 році, після знищення Бекбулата і його сподвижників, установив черговість правління Чингісидів у Московському улусі.

Князь–оглан Юрій Дмитрович був принижений і другим повелінням хана Улу–Мухаммеда. Послухаймо М. М. Карамзіна:

«Махмет оголосив Василя (Темного. — В. Б.) Великим Князем і велів Юрієві (Дмитровичу. — В. Б.) вести під ним коня: стародавній звичай Азіатський, яким позначалася влада… (одного. — В. Б.) над його підручними або залежними Князями» [41, том V, с. 136].

Я не став докопуватися, чому саме таке рішення в 1433 році прийняв хан Улу–Мухаммед. Це питання не входило до сфери мого дослідження. Мені лише хотілося показати повну взаємозалежність усіх подій, що далі сталися в Московії, з подіями, які відбувалися в Золотій Орді. Бо в єдиній державній системі все взаємозв’язано.

У Золотій Орді й після 1433 року тривала боротьба за владу. На її арену проти Улу–Мухаммеда висунувся Кичі–Мухаммед. Послухаймо російського історикам. Г. Сафаргалієва:

«Кичі–Мухаммед, син Тимур–хана, до цього перебував десь на сході й був проголошений ханом після вбивства Барака. «Мухаммед–Султан, син Тимур–Хана, сина Кутлук–Тимура, — пише Гаффарі, — за рішенням емірів сів після вбивства Барака на царство в 834 (19. IX 1430 — 8. Х 1431) р.»…Російські літописи відзначають появу Кичі–Мухаммеда в західному улусі навесні 1433 року, не вказують місця перебування його. Під час війни з Улук–Мухаммедом в 1437 р. він вирушив на захід з району Астрахані, яка вважалася «юртом Тимур–Кутлука», де він, мабуть, перебував у 1433–1437 рр.» [56, с. 237].

Не стану описувати весь хід боротьби двох гілок роду Чингісидів за владу в Золотій Орді. Лише зверну увагу, що князь Галицький (Галич–Мерський) Юрій Дмитрович загинув у 1434 році. А його сини Василь Косий і Дмитро Шем’яка відразу ж стали на бік Кичі–Мухаммеда, який оволодів столицею держави — Сараєм. Зрозуміло, Василь Темний вагався з вибором. І це цілком природно, бо новий цар держави міг і не підтвердити титул Великого князя.

Але не варто забувати про Улу–Мухаммеда, який спирався на війська свого роду. Програвши Кичі–Мухаммеду, він відступив на північний захід Золотої Орди й осів на зиму 1437–1438 року в місті Белеві. Послухаймо професора М. Г. Сафаргалієва:

«Хан Улук–Мухаммед після вигнання його з Дешт–і-Кипчака зі своєю ордою пішов на північ і… осів у… місті Белеві, «зділа собі ледян град із ріки волочая товстий лід, і осипа снігом, і водою поляше» [56, с. 214].

Приблизно так само подає цей матеріал і М. М. Карамзін. Але далі виклад подій московитами цілком спотворений, наповнений «доважками брехні». Послухаймо М. М. Карамзіна:

«Великий Князь наказує йому негайно відійти від країв Російських… Василь послав туди численну рать, ввіривши її братам, Шем’яці й Дмитрію Красному (синам свого ворога. — В. Б.)… від Москви до Белева не залишивши жодного поселення уцілілим: скрізь грабували, відбирали худобу, маєтки і навантажували вози здобиччю… Приступивши до Белева, Московські Воєводи відкинули всі мирні пропозиції Махмета… Воєводи Московські не хотіли нічого слухати. «Отже, дивіться!» — сказали Князі Махметові, піднявши голос і перстом показуючи їм на Російських воїнів, які в цю хвилину натовпами втікали від міських мурів, гнані якимось раптовим жахом… Моголи… поскакали за Росіянами (московитами. — В. Б.), сікли їх, топтали…» [41, том V, с. 143].

Професор М. Г. Сафаргалієв, цілком сприймаючи й підтримуючи московську брехню і навіть захищаючи її, лише дещо уточнив: «…московська рать… налічувала 40 тис. осіб. Після поразки від цього війська, за словами Львовського літопису, уціліла лише невелика частина» [56, с. 245].

А тепер звільнимо матеріал від московських «доважків брехні». Поставимо всі події в логічну послідовність і залежність. Отже, цілком природно, що самі московити не могли рушити зі зброєю на свого законного Царя. Робити щось подібне не могла дозволити московська церква, оскільки, згідно з канонами, Цар (хан) Золотої Орди був посланцем Бога на землі. Тобто представники нового царя Кичі–Мухаммеда «переконали» московських князів і митрополита, що за Божою згодою на троні сів новий цар, а старого, з Його волі, належало скинути і покарати. Тому похід проти Улу–Мухаммеда благословив митрополит. Особисто! І не інакше!

Такою є логіка подій. Вона не сприймає московської брехні. От чому війська Московського улусу, за велінням хана Кичі–Мухаммеда, очолювали вірні новому ханові сини Юрія Дмитровича.

Однак хан Кичі–Мухаммед не змістив Василя Темного з Московського княжого столу тому, що Василь Косий і Дмитро Шем’яка не виправдали його довіри і були ганебно розгромлені під Белевом.

Хани не виявляли честі відвертим невдахам.

Що ж далі зробив хан Улу–Мухаммед?

Він вчинив найбільш раціонально й розумно. Навесні 1438 року він зі своїми військами й своїм родом перейшов за Волгу і зайняв Казань. У такий спосіб 1438 року виникло Казанське царство (ханство), незалежне від панівного Сарая. У ті ж роки (1443) утворюється незалежне Кримське царство (ханство) на чолі зі знаменитим Давлет–Хаджі Гіреєм — нащадком Чингісидів. Велика Орда зі столицею Сараєм залишилася за родом Кичі–Мухаммеда. Але це була лише частина Золотої Орди. Бо на просторах сучасного Казахстану також виникла незалежна держава — Казахська Орда. Так був остаточно зруйнований Батиїв Юрт — Джучі–улус.

Слід відзначити, що цей роздподіл дуже швидко примирив ворогуючі гілки роду Чингісидів відносно степової частини держави. Ворожнеча тривала тільки за північні улуси Золотої Орди, тобто за землю Моксель.

Отже, в 1437 році хан Кичі–Мухаммед перепідпорядкував собі Московський улус, скориставшись зі слабкості Улу–Мухаммеда. Однак Улу–ухаммед, тепер уже хан Казанського царства, не змирився з цією втратою і продовжив боротьбу за північні улуси колишньої Золотої Орди.

Послухаймо історика М. Г. Сафаргалієва:

«Згідно з Казанським літописом, Улук–Мухаммед після захоплення Казані в 1438 р(оці) “звідусюди собра силу воїнственну і многія гради руския (московські. — В. Б.) обступи, і всяко їм озлоблення тяжко наведе. І до самого дойде града Москви, на другеє літо белевского побоїща. З іюля пожже около Москви великії посади, і хрестиянського люду іссіче, і полон зведе, града не взя”» [56, с. 246].

З 1439 до 1445 року Улу–Мухаммед тричі ходив на Московський та інші північні улуси воєнним походом.

Однак повернути їх під своє володіння не зумів. І головною причиною його невдач, поза сумнівом, ставала оборона своїх володінь військами Кичі–Мухаммеда. Тут інші московські вигадки про «різні внутріросійські союзи» просто недоречні. Та й Казанський літопис говорить зовсім про інше.

Що ж трапилося 1445 року?

У 1445 році війська Казанського ханства знову вирушили походом на Московський улус. Ось що говорить стосовно цього російський історик В. В. Вельямінов–Зернов у своїй книзі «Дослідження про Касимовських царів і царевичів» 1863 року видання: