Молодший брат сонця (на украинском языке)
Шрифт:
– До речi, ця лаборантка - гарна дiвчина?
– Я зовсiм не маю часу розглядатись на дiвчат.
– До того ж ви, певне, ще й одружений?
– Так.
– А як ваша дружина ставилась до Вiри? Чи не ревнувала?
– Не знаю, праця не дає менi можливостi провадити такi спостереження.
– А що ви скажете про страхи щодо супербомби?
На високому чолi у Девiда зiбралися зморшки.
– Побоювання може викликати всяка енергiя... Небезпека загрожувала навiть при винайденнi сiрникiв, адже за теорiєю ймовiрностi сiрниками можна запалити увесь свiт!
– Дотепно сказано! Отже, i
– До того ж ми вийшли з дитячого вiку i вже не граємося з вогнем.
– Авжеж, ви маєте цiлковиту рацiю.
Девiд усмiхнувся:
– Мати рацiю - замало. Треба ще мати її i не передчасно i не запiзно.
– Слушно сказано!
– У вас будуть ще якiсь запитання? Бо я хотiв трохи попляжитись.
– Здається, все. Дякую.
Кореспондент вимкнув магнiтофона, швидко вхопив фотоапарат, зробив кiлька знiмкiв.
Бос викликав охоронця i наказав провести кореспондента до бару.
– А що ви скажете нам?
– з притиском промовив, обiпершись обома лiктями об стiл. Помiтивши запитливий погляд ученого, кивнув: - Познайомтеся. Це радник прем'єр-мiнiстра з питань оборони.
Вiйськовий потиснув Девiду руку й похмуро промовив:
– Ситуацiя гiршає з кожним днем. Нам вiдомо, що готуються новi виступи преси, запити в парламентах i т.д. Я вже не кажу, який галас долинає з комунiстичних країн.
– О, їм тiльки попади на зуби!..
– обiзвався генерал, все ще не вiдходячи од вiкна.
– Я розумiю, - спокiйно сказав Девiд.
– Може, уряд вирiшив згорнути програму?
– Нi в якому разi!
– Радник засовався в крiслi.
– Мiльярднi витрати зобов'язують...
– Чудово. Тодi ми повиннi подвоїти свої зусилля, перевести програму на iнтенсивний режим.
– Девiд заходив по кабiнету, а вiвчарка водила за ним очима.
– Треба негайно розширити деякi виробничi потужностi...
Коли вiн закiнчив стислий, але досить детальний виклад своїх пропозицiй, бос пiдвiвся з-за столу й потиснув йому руку.
– Саме цього ми й очiкували вiд вас.
– Можете розраховувати на цiлковиту пiдтримку уряду, - додав радник прем'єр-мiнiстра. Похмурiсть уже зiйшла з його лиця, очi поблискували вдоволенням.
– Додатковi асигнування будуть видiленi на першу вашу вимогу.
Девiд Кiнг окинув їх обох вдячним поглядом;
– Спасибi, джентльмени.
Бос розвiв свої ручища i вишкiрився, показуючи металевi зуби:
– Ми працюємо заради майбутнього!
"Ти-то дбаєш тiльки про свої сейфи, - подумав Девiд, - щоб наповнити їх ще бiльше". Уголос промовив:
– Авжеж, в iм'я майбутнього.
На цьому вони й розстались.
Коли Девiд наближався до свого котеджу, зелена комаха вертольота з гуркотом i дзижчанням знялася в небо й невдовзi зникла з очей.
III. ТЕРЕЗА
Нервовим рухом Тереза вимкнула приймача, важко опустилася в крiсло й закрила долонями обличчя, нiби вранiшнє сонце, що виповняло помешкання, рiзало їй очi.
Ось-ось мав прийти Девiд на другий снiданок, вона нiчого не зготувала, навiть кави, i зовсiм не думала про це. Сидiла згорблена, мов закам'янiла, ледве стримуючи ридання. Пекучий клубок пiдкочувався їй до горла, i вона конвульсивно хапала ротом повiтря, щоб не задихнутися. Пiдiйшла до рояля, сiла, але навiть
кришки не пiднiмала - обiперлась на неї лiктями, обхопила голову долонями. Чула, як зайшов Девiд, але не ворухнулася. Певне, здивований її станом, чоловiк деякий час мовчав, потiм поклав їй долоню на плече:– Террi, що сталося? Ну ж бо, Террi...
Вiдкинула його руку, схопилася й заходила по кiмнатi. Золотистi пасма пiдскакували на плечах.
– Ганьба, яка ганьба...
Тепер уже дала волю сльозам, вони зблискували на вiях i падали на щоки.
– Заради бога, що сталося?
В голосi Девiда вже чулося роздратування.
– А ти й не знаєш?
– Тереза стрiпнула головою i подивилась йому в вiчi. Девiд мимоволi усмiхнувся: розтрiпана, заплакана, вона здавалась особливо красивою.
– Якби ти почув, то було б не до смiху...
– Що?
– Своє iнтерв'ю!
Тепер уже Девiд i справдi розсмiявся.
– Якi дурницi! I ти отак... розкисла?
– Там такi непристойнi натяки... Лаборантка закохана в професора...
– Невже ревнуєш?
– Коли б не знала Вiру, яка вона скромна дiвчина...
– А мене?
– I тебе... Хiба ж я не вiдчуваю...
– То чого ж ти впадаєш в iстерику?
– Гидко. На весь свiт обкидають грязюкою, а надто Вiру. Гангстери, просто гангстери!
– Я вiдчував, куди вiн хилить, але не надав цьому значення. Все це - i дурницi, i дрiбницi. Головне - виготовлення моїх пiрамiд iде повним ходом!
Террi поглянула на нього розширеними, блискучими вiд слiз очима, наче впiзнавала, наче хотiла зазирнути йому глибоко в душу. "Виготовлення пiрамiд - повним ходом,- крутилося їй в головi.- Невже вiн маньяк? Нi честi, нi совiстi... Вибуховi пiрамiди - ось головне. Коли ж ти втратив свої благороднi iдеали, свої голубi мрiї? Нiчого не видно в його очах - нi мук совiстi, нi сумнiву, нi вагання. Порожньо".
Вiдвернулася й пiшла до вiкна, в якому колихався океан.
– Що з тобою, Террi?
Вона мовчала. Девiд пiдiйшов i лагiдно поклав їй руку на плече:
– Ну, знаєш, так ми нi до чого не домовимось.
Вона ще деякий час мовчки дивилась у вiкно, зрештою сказала:
– Невже тобi нiчого не говорить серце?
– Серце, серце...
– Девiд почав ходити з кутка в куток, то розмахуючи руками, то закладаючи їх за спину.
– Тiльки в мелодрамах причиннi зв'язки пояснюють дiяльнiсть цього органа. А в життi все треба виважувати розумом, зрозумiло? Не серце, а розум головне!
Террi глянула на нього з острахом.
– Бiйся бога, Девiде. Серце визначає людину, її поведiнку, тiльки серце. Я в цьому глибоко переконана i сподiваюся, що й ти...
– А, облиш фiлософствувати, - перебив Девiд.
– Тим бiльше, що твоя фiлософiя iнфантильна, їй-богу.
– Але я серцем вiдчуваю...
– Тут не вiдчувати треба, - знову перебив Девiд, - а знати, розумiти. Розум i сила волi - ось лоцмани в хаосi нашої доби!
Девiд говорив тоном, який виключав найменшi заперечення. Наче читав лекцiю нетямущiй студентцi, яка свою розчуленiсть поставила в принцип, а свiт жорстокий, не до сентиментiв. А Вiра не така вже беззахисна, як здається, та й вдумливi люди не повiрять плiткам, ситуацiя цiлком ясна, треба бути кретином, щоб не побачити, що й до чого.