Московство
Шрифт:
Отже, сама держава спонукує себе ж (державу) красти, шахраювати, дурити і… плювати на всі Держплани. До такого соціалізму не доглупалися всі світові соціалісти разом. «Істинно русский» соціалізм. Увесь СРСР можна назвати «Крадигосударством».
V. БЕЗБОЖНИЦТВО І РОЗПУСТА МОСКВИНА
Годится — молиться.
Не годится — горшки накрывать.
Московська приказка
Людині черево найважливіше.
Все ж бо життя людини з черева виходить.
М. Горький
Набоженство (релігія) народу творять ті самі чинники, що формують і всю його духовність. Нема нічого випадкового в тому, що китайці мають буддизм, а не що інше. Іслам (магометанство) не випадково поширився серед кочовиків-семітів. Завжди легко сприймається те, що духовно споріднене. Українці
Іронія історії накинула (руками українців) москвинам набоженство, яке цілковито заперечувало всю духовність москвина. Тим то москвини — простий народ, інтелігенція і навіть священики та єпископи від ХІІ ст. і досі московщили і змосковщили цілковито своє «християнство», переробили його на своє національне поганство. Московський історик пише: «Міфологія фіннів (предків москвинів) не виросла до антропоморфізму. Сили та предмети природи вони мали не за символи чи вияв божества, але за саме божество; звідси — дикунський фетишизм. В московських переказах про життя їхніх святих є відлуння обожнювання дерева, каменю, прикриті християнською формою. «В лесу родился — пню молился», — записав етнограф В. Даль. Поганство і християнство в Московщині змішалися. Поганські боги, одержавши християнське ім’я «бесы», знайшли місце в московському християнському культі. Християнство і поганство не стали в Московщині двома протиставними релігіями. Навпаки, частинами одного московського набоженства. Доповнюючи одна іншу, кожна частина діяла у своїй царині: християнська в небесній, а поганська в земній. Ще в ХХ ст. були в Московщині села, де молилися поганським богам перед християнським образом із засвіченими лампадами. Християнство не стало для москвинів виходом з темряви до світла, а лише переходом з-під влади богів нижчих під владу богів вищих, бо ж старих поганських богів москвин не викинув із свідомості, а визнавав їх надалі, надавши їм нижчого ступеню» [52] .
[52]
В. Ключевський, там же.
Москвини і тепер вірять, що чаклунами опікуються чорти. На весілля завжди запрошують «колдуна» (чаклуна) і частують його найбільше, щоб його опікун — «леший» (чорт) обороняв молодих. Так і співають у весільних піснях, пояснюючи: мовляв, Бог на небі і не почує, а чорт тут, на землі, і напевно почує.
Згаданий проф. В. Даль записав такі релігійні погляди москвинів: молючись, треба черес (пояс) спускати нижче пупа, а ноги не розчепірювати, бо чорт проскочить. Чай, кава, картопля, тютюн — викляті Вселенським собором (горілка — ні). Дар Божий гріх колоти (себто брати виделкою). Гріх їздити возом, що має дишло (а не голоблі), бо антихрист має дишлову колісницю. Державне тавро на вагових гирях — це печатка антихриста. Щеплення віспи — запродаж дияволові. Статистика робиться, щоб і на тому світі платити податки і т. п. Він записав, наприклад, такі народні приказки: «Какой бог, такая ему и свечка», «Годится — молиться; не годится — горшки накрывать» (це про ікони). На церковній дзвіниці москвини ставили поганського боввана. Попові та місцевому поліцаєві давали хабара, щоб вони не перешкоджали приносити жертви поганським богам та молитися в поганських капищах, захованих у лісі [53] . Таких капищ знайдено 1931 р. чимало в Московщині. Москвини мали секту «діромолів». Ті сектанти просвердлювали в хатній стіні дірку і крізь неї кричали: «Изба моя, дыра моя, спаси меня» [54] .
[53]
В. Даль. Полное собрание сочинений.
[54]
С. Соловйов. «История России».
Датський дипломат, що був у Московщині, пише: «Московський митрополит дає за добрі гроші дозвіл продавати біля церкви горілку. Люди біля церкви пиячать, співають сороміцьких пісень і розпуствують» [55] . «При московських церквах існували т. зв. «братчины», щоб спільно святкувати церковні свята. На тих святкуваннях москвини напивалися так, що билися і навіть убивали. Жінки не відставали від чоловіків. Священики пиячили і билися не менше за свою паству. Пиячили і жебраки, сліпці, каліки. На вулицях валялося десятки і сотні п’яних, що часто замерзали на смерть. До того всі жахливо матюкалися. Взагалі в Московщині всі матюкаються, навіть жінки, дівчата і діти, простолюд і аристократія. Матюкаються навіть у церкві; навіть священики і ченці [56] .
[55]
А. Оlearius. «Voyages faits en Moscovie».
[56]
М. Костомаров. Полное собрание сочинений. – Т. ХІХ.
Московську «побожність» задокументовано офіційно в їхньому збірнику церковних законів «Стоглаве», де читаємо: «Священики завжди п’яні, і в церкві сваряться найогиднішими лайками; навіть б’ються в церкві. А на них і люди рівняються: стоять у церкві в шапках, служби Божої не слухають, навіть глузують з неї; розмовляють між собою голосно, сваряться, вживаючи сороміцьких лайок». Та як же слухати службу Божу, коли (щоб її прискорити) священик «возглашає», диякон промовляє єктен’ю, дячок читає псалми, і це всі три водночас, не турбуючись, чи люди
щось розуміють, чи чують. Московські священики ніяких казань не виголошували.Т. Шевченко у своєму «Щоденнику» пише: «Чеснотні уральці, а надто уралки не дадуть води напитися «нестароверу». «Староверы» — московські церковні фанатики, що не визнавали церковної реформи патр. Нікона. За це московський уряд виселив їх на Урал, а їхніх священиків «расстригал», себто відбирав сан і права священицькі та карав. На Уралі найліпше удавати попа-розстригу. Тоді, мов у казці, з’являється перед вами все, разом із «свальным грехом». Тоді мати сама запропонує святому страднику «за вєру» свою дочку на нічну «розвагу».
І. Прижов назбирав у ХІХ ст. у московських селах тисячі безбожницьких оповідань [57] . І. Родінов — безліч таких жахливих оповідань, що коли видав окремою книжкою [58] , то уряд оголосив його божевільним.
Московський письменник пише: «На Великдень 1908 р. я зустрів у Петербурзі на головній вулиці гурт п’яних, що йшли вулицею і кричали: «Христос воскрес … его мать!» [59] . Це було за 10 років перед ленінською безбожницькою пропагандою.
[57]
М. Альтман. «І. Прижов».
[58]
І. Родінов. «Наше преступление».
[59]
Д. Мережковський. «В тихом омуте».
Темний народ? Той же Д. Мережковський пише, що мати московського вельможі захворіла на пістряк. Перше вона молилася, просила Бога, щоб Він уздоровив її. Коли ж переконалася, що молитва не помогла, то роззлостилася, наказала порубати образи і викинути їх на смітник. Як бачимо, народну приказку «Годится — молиться, не годится — горшки накрывать» визнавали й аристократи. Окремий випадок? «У московських монастирях панували пиятицькі оргії, розпуста і бійки» [60] . «У московських монастирях чоловічих і жіночих було багато всіляких злочинців, які там ховалися під чернечою рясою. Там панували пиятика і розпуста» [61] . В. Розанов свідчить, що 1913 р. в одній лише губернії (Нижегородській) кілька жіночих монастирів «радели». Московське «радение» — це збочене «релігійне» захоплення, що кінчалося розпусницькою оргією всіх учасників. Учасники-мужчини називалися «бугаями», а жінки — «богородицами». Те «радение» було поширене і серед московської аристократії у ХІХ столітті. Олександр І брав у них активну участь. У ХХ ст. московська аристократія разом з царицею «радели» з Г. Распутіним. Ніяких сект (навіть і незбоченських) ніколи не було в Україні. Були 2–3 протестантські секти, але їх творили і ними керували німці та москвини. З українців до них приставали лише ті, хто не міг витримати морального бруду попів-москвинів, що їх московський уряд оселював в Україні як своїх шпигунів та агентів. З усієї України до тих сект належало лише кількасот українців.
[60]
В. Мельников-Печерський. «На горах».
[61]
М. Салтиков-Щедрін. «Следствие о раскольниках».
«Петро І заснував був «Сумасброднейший, Всешутейший и Всепьянейший Собор». Він був організацією найбільших пияків. Мав свого «патріарха» (сенатор Н. Зотов), 12 «кардиналів», «єпископів», «священиків» з такими титулами, що їх жодний цензор не дозволить друкувати. Та «братія» одягала церковні ризи, митри і з хрестами відправляла свою «богослужбу», тобто співали найбрудніші, сороміцькі та блюзнірські пісні, і «причащались», упиваючись до безтями. До того «собору» належали також і «всешутейшие» матері-ігумені і архірейші. У великі свята той «собор» (близко 200 люду) на кількадесятьох санях гасали, як навіжені, по столиці всю ніч на чолі зі своїм «патріархом»; він — у повному патріаршому одязі, з патерицею, митрою, а решта — в єпископських і священицьких ризах. Їздячи, вони на весь голос викрикували свою «богослужбу». Потім заїздили до домів московської аристократії і разом з господарями закінчували жахливою пиятицькою та розпусницькою оргією. Петро І брав активну участь, лише мав скромний титул «протодьякона». Він сам уклав статут і приписник того «собору». Читаючи їх, найрозпусніший розпусник засоромиться, зашаріється» [62] .
[62]
В. Ключевський, там же.
У Богословській академії в Москві існувала у ХІХ–ХХ столітті студентська «всепьянейшая, всешутейшая иерархия». Щороку на храмове свято академічної церкви студенти-богослови влаштовували пиятицьку блюзнірську оргію з блюзнірським «богослуженням», з усім Петровим сороміцьким брудом. Це робилося в мурах Троїцько-Сергієвої Лаври, і про це знали ректор Академії і все начальство [63] . Подібне діялося і в богословських школах (семінаріях) [64] . Саме таких «богословів» призначав московський уряд до 1917 року і пізніше на патріархів, митрополитів, єпископів. Наприклад, запеклого україножера архиєпископа Антонія Храповецького. Він навіть у пристойному товаристві не міг витримати й півгодини, щоб не оповісти якогось сороміцького анекдоту.
[63]
Г. Ващенко. «Спогади».
[64]
А. Помяловський. «Очерки бурсы».