Над Шпрее клубочаться хмари
Шрифт:
— Можна ще чашечку кави? — запитав Григорій лише для того, щоб вивести Джованну з задуми.
— О, звичайно! Що це я, зовсім забула про обов’язки господині! — Її рука спритно схопила кавник. Перед Григорієм знову була молода жвава жінка. — До біса всіх, Хейєндопфа, Паоло… Однаково минулого не повернеш, а зробленого не виправиш. Правда ж?
— Не завжди. Обставини можуть штовхнути людину на хибний шлях, і вона йде по ньому по інерції, не наважуючись кудись звернути. Чи не так вийшло і у вас?
— А як дізнатись, що і новий шлях не буде хибним? Коли я познайомилась з Паоло, все ніби складалося гаразд: нам було хороше вдвох, ми планували одружитись. А потім він все частіше почав надовго зникати, повернувшись, приходив до мене п’яний, ставав дедалі дражливішим і брутальнішим. А я, дурепа, хапалась за нього…
— І ви розповіли про це Хейєндопфу?
— Я просила його дізнатись про обставини справи, бо ще сподівалась, що то помилка. Другого дня виявилось — сподівалася даремно: всі газети писали про загадкове вбивство на віллі Петаччі, про затримання трьох причетних до вбивства… Тоді я смертельно перелякалася. Адже за кілька днів до цього Паоло прийшов до мене з двома своїми товаришами. Всі вони мали виїхати кудись на північ. Я не допитувалась, куди саме, бо Паоло не терпів розпитів, та й сама я була заклопотана іншим — готувалась до конкурсу претенденток на місце співачки у відомому вам ресторані.
— І що порадив вам Хейєндопф?
— Він нагнав на мене ще більше страху. Казав, що найкращий для мене вихід — кудись виїхати, поки репортери не докопались до моїх взаємин з Паоло, до того, що він із своїми спільниками переховувався у мене на квартирі. Запропонував свої послуги, якщо я виїду з ним до Німеччини. От і все. Так упала я ще на один щабель нижче.
— Не перебільшуйте, Джованно! Нічого непоправного з вами не сталося.
— Ви так вважаєте? Виходить, ви мало знаєте Хейєндопфа. Не уявляєте, якою ціною мені доводиться сплачувати за його заступництво. Він примушує мене догоджати своєму начальству, догоджати в усьому… Ви мене розумієте? — Джованна з викликом поглянула на Григорія. — Навмисне вводить мене в товариство своїх знайомих, а потім допитується, про що вони розмовляють. О, я спочатку навіть не збагнула, яку гидку роль мушу відігравати. Аж до того випадку, коли один милий хлопчик, який щиро звірився мені, став для нього об’єктом шантажування. Батько цього лейтенанта — впливова людина в Штатах, чому ж не скористатися з такої можливості? Ніколи не забуду зневажливого погляду, яким окинув мене лейтенант Хатчисон, коли ми здибалися з ним на вулиці перед його від’їздом… Якби Хейєндопф дізнався про нашу з вами зустріч, він би і про вас почав допитуватись. Стережіться його, Фред! Ви не знаєте, що то за людина.
— Звичайний дрібний негідник, тільки й усього. Ви сміливо можете повертатися додому, він навмисне вас залякав. Це йому слід вас боятись, а не вам його.
— Йому боятися мене? Чим же я можу його настрахати?
— Своєю обізнаністю з спекулятивними махінаціями цього типа. Тільки натякніть йому, що можете про них докладно розповісти комусь з вищого начальства, і він одразу втратить над вами владу, бо з натури страхополох і підлабузник.
— Я ніколи на це не наважусь, та й він не повірить, що я можу на таке піти, а якщо трохи і злякається, то заманить мене в нову пастку.
— Ви ж були мужньою дівчиною, Джованно! Згадайте, як хоробро боролися, щоб досягти чогось у житті.
— А тепер перетворилась на ганчірку, яку можна викрутити і викинути геть, на смітник. Що я робитиму одна в чужій країні?
Григорій бачив, що воля Джованни зломлена. Швидка зміна настрою, манера починати й закінчувати кожну свою репліку запитанням — все це свідчило про втрату рівноваги, невіру в свої сили. А, проте, добре начало в ній збереглося, за сприятливих обставин пробудилася б і воля до борні за своє місце під сонцем. Як же їй допомогти, не втручаючись безпосередньо до її взаємин з отим слимаком Хейєндопфом? Підвівшись з місця, Григорій пройшовся по кімнаті. Коли він рухався, йому думалося легше, бо сам рух — це вже дія, початок дії, яку можна спрямувати так і так. Не розуміючи, чому в розмові запала пауза, Джованна стривожено дивилась на свого гостя.
«Чому він раптом підвівся? Чому мовчить? Невже…»
— Ви тепер мене зневажаєте, Фред? — швидко спитала вона і відчула, як під грудьми стало млосно,
ніби вона зопалу стрибнула в холодну воду.Та той, до кого вона зверталася, не відповів на запитання, можливо, і не почув його.
— Еврика, Джованно! — весело вигукнув він, спинившись навпроти неї. — Знайшов!
У запитливому погляді, зверненому на нього, були збентеження і подив.
— Не розумію вас, Фред!
— Зараз побачите, як усе буде чудово. — Григорій знову сів і, перехилившись через стіл, зазирнув Джованні в обличчя. — Та посміхніться ж, синьорито! Ось так… А тепер вислухайте уважно. В Італії у мене є друг, на початку нового року він збирається до Берліна. Якщо я попрошу Джузеппе, він забере вас додому. Джузеппе — дуже хороша людина і познайомить вас з такими ж хорошими людьми. Вони, не покинуть вас напризволяще. До всього ще й наречена Джузеппе — моя добра приятелька. Вона і її батько дечим мені зобов’язані, отже, на їх допомогу теж можна розраховувати… Подумайте і зважуйтесь!
— О Фред! — Джованна зблідла, їй перехопило подих. — Невже я справді виберусь з цього багна?
— Усе залежатиме від вас.
— А якщо ваш друг не приїде? Або я не встигну до того часу переїхати в Берлін? Якщо Хейєндопф вживе заходів, щоб мені не видали візи? Якщо…
Запитання сипалися з уст Джованни одне за одним. Марно Григорій намагався втлумачити їй, що всі ті «якщо» не являтимуть серйозної перешкоди. Страх перед життям міцно володів дівчиною.
— У вас буйна фантазія і ви населили навколишній світ вигаданими страховищами. Здолайте перше з них — Хейєндопфа, і ви одразу побачите, як той примарний світ розтане, відчуєте під ногами ґрунт.
— Мені здається, кінчиками пальців я його вже торкнулася.
— Радий, що залишаю вас у кращому настрої.
— Як, ви вже йдете? — посмутніла Джованна.
— На жаль. У мене сила справ, а ввечері я від’їжджаю.
Та виїхати Григорію не пощастило ні сьогодні, ні завтра.
На ранок його викликали в Пуллах.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Остання ніч
Конверт, як і два попередніх, був без штампа. Листа, певно, вкинули до поштової скриньки пізно вночі або рано-вранці, коли густий туман так щільно заліг над землею, що здавався суцільною драглистою масою, яка затопила містечко.
Карл Лютц недбало надірвав конверт. Він здогадувався про його вміст і не помилився: знову рівно одрізана половинка звичайної поштової листівки і на ній розгонистим, явно зміненим почерком написано знайомий уже текст. Хоча ні, цього разу зміст написаного дещо різнився від надісланого раніш. З гидливою розгубленістю Лютц прочитав: «Ти сам підписав собі смертний вирок, брудна свиня! Віднині кожен твій крок під нашим прицільним вогнем. І не сподівайся уникнути кари! Рука патріотів Великого Рейху довга, вона схопить тебе, куди б ти не подався. Начувайся, Карл Лютц! Ти знехтував двома нашими пересторогами. Третьої не буде! Молоді вікінги».
Замислено покрутивши цупкий чотирикутничок у руках, Лютц з несподіваним для себе почуттям неспокою подумав, що, може, варт усю цю писанину передати до поліції, та відразу ж відкинув цю думку. Нісенітниця! Боже, яка нісенітниця! Гарний вигляд він матиме, з’явившись з усім цим до поліцейського відділку. Якісь молоді бовдури розважаються, містифікуючи його анонімками, а він, людина солідного віку, прибіжить з їхніми незугарними вправами до людей, яким і без нього вистачає роботи.
Кинувши конверт і половинку листівки на невеличкий столик, що правив йому за письмовий, Лютц умився і переодягнувся у свій домашній одяг, потім гукнув господиню, в якої наймав кімнату на горішньому поверсі котеджу, і попросив подати обід до нього в кімнату. Звичайно він обідав разом з фрау Мартою внизу, та сьогодні тіло сковувала важка втома. Після уроків довелося залишитися на шкільну нараду і не тільки виступити з промовою, а й висловити свої зауваження про потребу ґрунтовної переробки нового підручника з історії. Не можна ж, справді, його останні розділи робити «довіском» до попереднього курсу без критичного переосмислення минулих подій, що підготували ґрунт до виникнення такого потворного явища, як фашизм. Не всі колеги з ним погодились, і це викликало дискусію, під час якої йому довелося обстоювати свою думку, можливо, навіть гостріше, ніж він сподівався.